В Україні знищують дубляж кінофільмів українською мовою?

Фото mirf.ru

Джерело: http://life.pravda.com.ua

В Україні паралізовано роботу студії кінодубляжу “Ле Доен” (дочірнє підприємство кінопрокатної компанії B&H), яка здійснює 60% усього дубляжу іноземних фільмів в Україні.

Як сказано у заяві організації добровольців “Простір свободи”, 5 квітня податкова міліція здійснила напад на студію.

“Привід, під яким “маски-шоу” напали на неї (буцімто несплата податків, причому не студією, а її партнерами) – є надуманим. Справжньою метою й головним наслідком рейду є вилучення комп’ютерної та звукозаписувальної техніки, яка використовується для дублювання фільмів”, – йдеться у листі.

1 лютого 2012 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову № 168 “Про внесення змін до Положення про державне посвідчення на право розповсюдження” та демонстрування українських фільмів. Цією постановою уряд скасував вимогу про обов’язковість дублювання або озвучення фільму (будь-якою мовою) на території України.

Тобто тепер можна не просто дублювати чи озвучувати фільми російською, як досі, а дозволено завозити готові фільми з Росії.

“Таким чином уряд створив протекціоністський режим для російської кіноіндустрії, стимулюючи прокатників відмовлятися від послуг українських акторів, перекладачів і студій дублювання. Саме через це у березні в Україні почали демонструвати перші західні фільми, дубльовані в Росії російською мовою”, – сказано у заяві “Простір свободи”.

Європейський суд з прав людини. Справа Ю.Іванова

ГАЛИНА СЕНИК «Українська альтернатива», експерт з прав людини (м.Львів) 

Громадяни країн, де функціонування судової системи слабке, а виконання рішень суду  проблематичне, часто намагаються знайти справедливість у міжнародних інституціях. Одна з найбільш дієвих таких інституцій –  Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Українці, так само, як і представники інших країн-учасниць  Європейської конвенції з прав людини,  дедалі більше звертаються до ЄСПЛ, що призводить до постійного зростання кількості заяв, які підлягають розгляду судом. Аби пришвидшити розгляд, ЄСПЛ з 2004 року запровадив  систему пілотних справ. Тобто, якщо до ЄСПЛ надходять подібні справи, суд вибирає і розглядає одну з них, яка отримує статус «пілотної». Виконання ухвалених за нею рішень має сприяти розв’язанню загалом проблеми, що стала причиною великої кількості заяв з певної країни. За принципом пілотної розглядаються й усі інші аналогічні справи.

(далі…)

Конституційні засади реформування економічної системи України

МИХАЙЛО САВЧИН "Українська альтернатива", кандидат юридичних наук, доцент (м. Рівне)

Сучасна економічна система України характеризується такими рисами:

–         надмірне втручання публічної влади у сферу економічних свобод (права власності, свободи  руху капіталів, товарів, послуг і осіб, права на підприємницьку діяльність, права на промисли);

–         відсутність належних процедур реєстрації та гарантій права приватної власності та додержання договорів;

–         надмірне адміністрування реєстраційних і дозвільних процедур на вході-виході при реалізації економічних свобод;

–         слабка інституціональна забезпеченість ринкової інфраструктури на тлі неналежних гарантій вільної і добросовісної  конкуренції, надмірної концентрації та олігополізації економічних структур;

–         формування засад патримоніального управління власністю політичними агентами через інститут трасту, що сприяє поглибленню олігополізації економічних структур і правил;

–         неналежні гарантії права на чесний і справедливий судовий процес та слабкий опір практиці рейдерства.

Ці обставини істотно утруднюють еволюцію економічної системи на засадах сталого розвитку, справедливої конкуренції, диференціації та функціоналізму. Тому важливою є суспільна дискусія щодо вироблення системи правил економічної діяльності на засадах консенсусу.

(далі…)

Нотатки з Празьких архівів і не тільки

УСТИНА СТЕФАНЧУК «Українська альтернатива», докторантка, політолог (Львів-Мюнхен)

Джерело: http://incognita.day.kiev.ua/notatki-z-prazkix-arxiviv-i-ne-tilki.html

Упродовж останнього часу питання, пов’язане із архівами, їх зберіганням та доступністю актуалізувалося (що тішить) змінами до архівного законодавства, які були нещодавно прийняті ВР у першому читанні, а також, низкою неоднозначних коментарів Голови держаної архівної служби – товаришки Гінзбург, повноваження якої були розширені ледь не до безмежності самим Президентом (що не тішить). Розсекречені кількома роками раніше архіви, ще навіть не встигли набути належного оприлюднення (в усіх сенсах слова), а вже мають всі шанси бути якщо не знищеним, то знову цілком таємними.

Проте, попри всю серйозність та симптоматичність цих «нововведень» широкі кола громадськості (за винятком кількох науковців та, просто, небайдужих) не зацікавилися питанням. А власне, нічого дивного, чи ж пересічний працівник сфери освіти чи науки має поняття про фонди чи матеріали, які зберігаються в архівах (хоча б в загальних обрисах), чи за рахунок чого поновлюються архіви, а відтак, звідки може бути відомо, наприклад, про факт «вилучення» (читай зникнення) цілих фондів, нічого сказати – «цілком таємно». Окрім суто об’єктивних причин, заради справедливості слід сказати, що багато що залежить, також, від бажання працювати над собою, над підвищенням професійного рівня і т.д.

Власне корінь проблеми слід шукати, також, у відсутності культури користування бібліотеками та архівами, і це аж ніяк не варто пов’язувати із доступністю літератури в електронній формі. До недавнього часу в моїй свідомості при слові архів виникала стійка асоціація із похмурою установою, на дверях якої промовисто поважнів поржавілий замок, так було до моменту, поки мені довелося познайомитися із архівами та бібліотеками за кордоном – німецькими, чеськими, та навіть польськими, які складають українським разючу протилежність.

Реєстр студентів першого курсу Вищого Пед Інституту ім Драгоманова 1924-25 н.р. З спец фонду ВПІ ім Драгоманова у Словянській бібліотеці (Національна бібліотека Чеської республіки)

Добре слівце про польські архіви

До слова, в Польщі випала нагода працювати з матеріалами в Перемишлі та в Кракові. І якщо з культурною столицею все наче зрозуміло, то Перемишль, як місто із неоднозначною налаштованістю по відношенню до українців мене приємно здивувало. При згадці теми, яка мене цікавить (українська націоналістична преса міжвоєнного періоду) в усіх перемиських бібліотеках та архівах, з якими довелося працювати, мені ввічливо посміхалися і надавали усю необхідну інформацію та можливість доступу до усіх фондів. Для зацікавлених скажу, що в Перемишлі є дуже цікава підбірка української періодики в бібліотеці Національного Музею Перемиської землі (Muzeum Narodowe Ziemi Przemyskiej), величезний пласт української історії (що є переконливим свідчення, щонайменше, української присутності на тих теренах) відображено в Державному архіві Перемишля (Archiwum Państwowe w Przemyślu). Тут варто, в міжчассі ознайомитися, також, із архівами та бібліотекою Перемисько-варшавської архиєпархії УГКЦ, що має осідок в Перемишлі, де окрім церковної літератури можна знайти поодинокі (часто, єдині в своєму роді) світські видання.

Спецфонди Слов’янської бібліотеки

Попри це, темою цього короткого архівного екскурсу є Прага, може тому, що там найдовше працювалося, або тому, що найприємніше.

Очевидно, що довге і плідне перебування в Чехословаччині української еміграції (підтриманої в міжвоєнний період Т. Масариком) дало своє відображення в суспільно-політичних процесах країни, а відповідно, згодом осіло і спочило на архівних полицях. Найперше я потрапила до Клементінум – Національної бібліотеки Чеської республіки (Národni knihovna České republiky), в якій міститься добре знана серед фахівців Словянська біблотека. Найбільше мене вразило те, як мене, іноземку, прийняли. Я прийшла і одразу заявила, що хотіла б попрацювати з їхніми спецфондами. І через 10 хв. я вже мала читацький квиток, а біля мене стояв поважного віку науковий співробітник і нотував все, з чим би я хотіла ознайомитися (був у цьому такий собі старосвітський шарм). Під кінець першого, ознайомчого дня пані бібліотекарка ласкаво спитала, чи я маю де зупинитися в Празі і чи не потребую в цьому якоїсь помочі (чогось одразу згадалися пані з університетської бібліотеки, до яких зверталася в крайній потребі, бо страшно потурбувати).

Що стосується самих архівів, то вони без перебільшення колосальні!!! Тут і повні комплекти усіх чеських, та й не тільки, видань українців – починаючи від студентських, закінчуючи фаховою періодикою з мистецтвознавства та сільського-господарства. Загалом, тільки виходячи з опрацювання празьких архівів в Клементінумі можна писати томи праць і видавати чи перевидавати безцінні брошури, статті та наукові праці, що канули в забуття, про що свідчать чисті картки реєстрації читачів.

Список викладачів Інституту 1928-29н.р.(літній семестр) У фонді Інституту є особові справи усіх перечислених професорів (Словянська бібліотека, Національна бібліотека Чеської республіки)

З періодики мене зацікавили комплекти (повні) празьких видань: «Студентського вісника» (друкований орган Центрального Союзу Українського студентства), «Національної думки» (місячник Групи Української Націоналістичної Молоді) та «Державної нації» (видання Легії Українських Націоналістів) останнє – предтеча націоналістичного часопису «Розбудова нації», усі виходили в Празі. Краєм ока оглянула «Літопис Червоної Калини», не могла оминути «Українського скитальця» та щомісячник «Дорога» де натрапила на раритетні пластові передруки.

Проте, чи не найбільшим моїм зацікавленням, та й, взагалі, метою «празьких вакацій» було опрацювання спеціальних фондів (збірок) Словянської біблотеки, до яких, зокрема, надежить фонд Високого Педагогічного інститут ім. Драгоманова. Варто зазначити, що загальне число спецзбірок – близько двадцяти, і більша частина з них – українські, зокрема, фонд Української Гімназії в Празі (1925-1945рр.), фонд українського еміграційного малярства ( тут зокрема, представлені праці В. Касіяна, І. Кураха, В. Січинського, Г. Мазепи, М. Бутинського та багатьох інших мистців), архів Панаса Феденка та особиста кореспонденція Лесі Українки (фонд налічує близько 300 одиниць – листів, фотографій, вітальних карток).

Справа з картотеки студентів Філософського факультету Карлового Університету 1925 р. (Архів Карлового університету) Національна бібліотека Чеської республіки)

Що стосується Педагогічного інституту – то цей фонд, просто бездонне джерело інформації, якісно і зручно каталогізований, налічує коло 20 великих коробок з документами, листами та студентськими матеріалами. Тут можна знайти більшість особових справ професорів та студентів (частина з них, зокрема, ті, що належали членам організацій націоналістичного спрямування тепер знаходяться в Києві в ЦДАВО на Соломянській, а це – окрема тема), документацію та навчальні програми інституту, тексти лекцій та дипломні праці студентів. Саме тут мені трапилися знахідки, які дозволяють зовсім з іншого боку трактувати ті чи інші процеси в українській громаді, а також, під цілком іншим кутом розглядати постаті, що стали історією. Зокрема, потішили знайдені мною серед інститутської документації – записка проф. др. Д. Чижевського про те, що він не зможе прийти на виклади з історії філософії через страшний катер (нежить) та лист-прохання проф. др. С. Русової до Високого сенату Інституту про уділення їй позики для пошиття вихідного костюму. Багато нового я дізналася із студентських клопотань про стипендію (Олега Кандиби, Олени Теліги, Юліяна Вассияна та інших), де студенти мусили себе охарактеризувати і дати оцінку своєму навчанню та громадській діяльності. В одному із таких листів О. Теліга написала в кінці, що заслуговує на стипендію ще тому, що вона, крім всього, просто файна панна. Це всього лише невеликі фрагменти з життя людей, які творили епоху, проте, це і є найкращим доповненням до їх об’єктивного не заідеологізованого аналізу.

Неорана наукова нива або архів Карлового університету

Якщо в похмурих мурах Клементінума можна зустріти поодиноких українських пошукувачів, то в архівах Карлового університету (Archiv Univerzity Karlovy), вони вкрай рідкісні гості, як свідчать працівники, з якими мені доводилося спілкуватися. Втім дарма, адже, якщо в Словянській бібліотеці, переважно еміграційна література або зовсім сучасна, то в архіві університету можна знайти значно більш давні свідчення перебування українців в Чехії. З огляду на обмеження часу, я не мала змоги детальніше ознайомитися із усім, з чим би мала бажання, тому, одразу спрямувала свою увагу на архів філософського факультету, який, власне, мене і цікавив. В процесі пошуку матеріалів, по своїй темі мені зустрічалися дуже цікаві речі, тут несподівано для себе я знайшла відомості про свого далекого родича. Архіви університету важливі і корисні тим, що кожен студент чи докторант мав свою особисту справу, всі вони, очевидно збережені і відкриті для ознайомлення. Переглядаючи картотеку докторантів я звернула увагу, на колосальне число українців, що студіювали там впродовж 1922 по 1924 (той проміжок часу, який мене цікавив). Більше того, студенти-мешканці Теодосії, Харкова, Катеринослава а також, Єкатеринограду та Кубані вказували в графі національність – українську.

Безцінна складова факультетського архіву – докторські роботи з рецензіями та відгуками професорів. Тут я і знайшла працю Юліяна Вассияна, яка фактично була метою моєї подорожі.

Що стосується практичного боку роботи з архівними джерелами, то їх можна копіювати – і це безкоштовно, на власні носії, або робити паперові ксерокопії, які коштують копійки (ті самі правила діяли і в Слов’янській бібліотеці). Не кажу вже про комфортні умови праці, просторі приміщення і столики з кавою. Одним словом, нашим архівам та бібліотекам є до чого прямувати, і в першу чергу в усвідомленні працівниками, що суть їх праць полягає в допомозі, сприянні та полагодженні технічних питань, грубо кажучи , у забезпеченні сервісу, а не у вирішенні питань доступу-недоступу до джерел.

В кожному разі, маю надію, що ця коротка розвідка комусь таки стане у пригоді. І пам’ятайте, збираючись до Праги, головне – фотоапарат, в архіві річ незамінна!

p.s. Усім, кого зацікавила ця інформація рекомендую до ознайомлення книгу Тетяни Боряк «Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010)»

Устина Стефанчук, «Українська альтернатива»

Євген Головаха: Давайте почнемо з себе

Хочеш змін? Дій!

 

СВІТЛАНА ГАЛАТА, “Українська альтернатива”, журналіст (м.Київ)

             Українське суспільство часто називають суспільством нереалізованих можливостей. Які можливості відкриваються перед нами сьогодні, як вплинути на стан держави і яка ціна громадянської активності   – ці та інші питання ми поставили одному з провідних  соціологів України – доктору філософських наук, завідувачеві відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАНУ Євгенові Головасі.

 

  ЄВГЕН ГОЛОВАХА                             завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАНУ               Фото: http://www.day.kiev.ua

 

- Пане Євгене, після історії з викликом на допит в СБУ вченої ради Інституту соціології НАНУ  в суспільстві з’явився  новий жарт: мовляв, винайдено новий спосіб підвищення президентського рейтингу. Бо й справді,  в деяких соціологічних «конторах» ці рейтинги несподівано зросли…   Чим закінчилась для вчених НАНУ історія з допитами?

– Допити продовжуються! «Машина» працює. Це ж не так просто робиться. За форму виклику і різкість формулювань прес-служба СБУ вибачилася. Президент їм сказав, що треба працювати професійно, а не ображати науковців. Але допити тривають.

-  Днями Інститут соціології НАНУ представив результати 20-річного моніторингу «Українське суспільство». Один з напрямів, який вивчали соціологи – розвиток громадянського суспільства. Поки що наше суспільство навряд чи можна назвати громадянським: 84 відсотки дорослого населення не беруть участі у жодній партії чи громадській організації. Але газетні шпальти свідчать: кількість партій і громадських організацій збільшується! Чому так?

– Соціологи відстежили цікавий феномен:  кількість громадських організацій в Україні з 2005 по 2010 роки зросла вдвічі, а кількість членів – зменшилася. Тобто у нас суспільство певної імітації. У нас імітація влади, багато в чому імітація духовного життя й імітація громадянської активності. Зібралися, назвалися громадською організацією, але членів в таких «організаціях» немає.  Хоча дослідження показують: критична маса соціально та політично небайдужих людей все ж накопичується.

 

(далі…)

Донеччина — лідер за промисловим потенціалом і аутсайдер за індексом людського розвитку. Доктор економічних наук Ольга Новікова — про шляхи подолання дисбалансу

СТАНІСЛАВ ФЕДОРЧУК «Українська альтернатива» політолог, експерт з соціології

Джерело http://www.day.kiev.ua

Донецька область є практично абсолютним українським лідером за показниками розвитку промислового потенціалу, який залишився у спадок від Радянського Союзу. Частина старих промислових потужностей, разом із модернізованими або створеними новими об’єктами, слугують місцем роботи для сотень тисяч мешканців Донбасу, створюючи достатньо велику частину ВВП України. Однак за визначенням Донецька область є однією з традиційних старих індустріальних територій у Європі з характерними питаннями соціального, демографічного та екологічного характеру. На жаль, сприйняття Донбасу часто відбувається крізь призму політичного загальноукраїнського протистояння, в якому не лишається місця для тверезого і зваженого розуміння важливості регіону, потреб його мешканців, а головне — тих можливостей, які приховані насамперед у людському потенціалі краю.

(далі…)

Концепція внесення змін до Конституції України

МИХАЙЛО САВЧИН “Українська альтернатива” кандидат юридичних наук, доцент (м. Рівне)

І. Внесення змін до Конституції України має ґрунтуватися на засадах демократичної легітимності, відповідно до якої конституційні положення підлягають переглядові виключно на підставі вільного волевиявлення народу України за допомогою справедливих і демократичних процедур.

ІІ. Основні параметри внесення змін до Конституції України мають відображати суспільний консенсус щодо засадничих положень, які визначають:

а)      сутність змісту прав людини і основоположних свобод у залежності від їх юридичної природи, яка зумовлює негативні або позитивні обов’язки держави перед індивідом;

б)      посилення засад парламентаризму шляхом введення інституту інтерпеляції, відкритих процедур парламентського контролю над поліцейськими структурами та спецслужбами (правоохоронними органами у традиційному формулюванні), трансформації абсолютної депутатської недоторканності до обмеженої, роль парламенту у формуванні уряду має бути вирішальною;

(далі…)

Янукович і краказябри

ВОЛОДИМИР КУХАР, лідер "Української альтернативи" (м.Київ)

Публікація вперше розміщена на блозі

Електронні листи моєму товаришу надходять як краказябри. Щось тут не те.

Я не вважаю Віктора Януковича вселенським злом. Відновлення керованості у виконавчій владі, доведеної до непритомності олігархічною охлократією В.Ющенка та олігархічною плутократією Ю.Тимошенко – це позитив. Відхід від прогресуючого популізму та нервозних кампаній часів  прем’єрств Тимошенко – рух у вірному напрямі. А головне, “грає” він так, як дозволяємо йому ми.
Припускаю, Янукович має свій “кодекс честі” і наміри відбутися як успішний державний діяч. Правда, розуміння успіху у людини, запнутої на останній гудзик і у костюмах, в яких рукави по-радянському наглухо закривають рукави сорочки, специфічне.
Виходять краказябри.
З обіцянки забезпечити високий рівень соціальних стандартів виходить рішення Конституційного суду, яким урядовцям дозовлено вирішувати, здійснювати чи ні соціальні виплати. (далі…)

Коли тепло буде дешевшим?

СВЯТОСЛАВ ПАВЛЮК «Українська альтернатива», заступник Фундації ПАУСІ (м. Київ)

Джерело: http://kiev.pravda.com.ua

Зростання тарифів на тепло з року в рік стає процесом настільки постійним, що жодних думок, щодо можливого зворотного процесу, майже ні в кого не виникає.

На сьогоднішній день більшість з 30 тисяч міських котелень країни в системі комунальної теплоенергетики знаходяться в аварійному стані. Устаткування практично всіх котелень, а це понад 100 тисяч одиниць котлів, має знос понад 80%.

За даними, озвученими в грудні минулого року, на Колегії Державного Агентства з енергоефективності, втрати води та тепла у мережах щорічно зростають на 1,5-2%. Це зумовлено, за їх словами, зношеністю мереж та обладнання підприємств житлово-комунального господарства. Це при тому, що згідно з Діючою державною  програмою енергофективності, Україна взялася значно скоротити втрати тепла до 2015 року.

Загалом, про критичний стан теплозабезпечення українських міст, не говорив хіба лінивий. Здається, сказано все, що можна було сказати, але ніяких системних змін на краще не видно. Як сказав хтось зі старих мудрих американців, якщо багато говорять і невідомо про що, ідеться про гроші.

Поділ. Ви колись задумувалися, чому одна чатсина вулиці суха, а інша - мокра? Усе стане зрозуміло, якщо подивитися на це через спецприлад – тепловізор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки загалом система з усіма недоліками і втратами таки працює, це означає, що фінансові потоки в ній є. Питання –  куди вони пливуть і за чий рахунок.

Отож наведу кілька фактів пояснюючи основні пункти для технічно непідкованих.

Ефективність кожної системи опалення складається з трьох елементів: відсотку корисного вилучення тепла зі спаленного палива, рівня втрат тепла у мережах при передачі тепла від котельні до споживача та рівня втрат тепла у житлових будинках, дитсадках, школах, адмінбудівлях.

Так виглядає київська вулиця через тепловізор в холодну пору року. Світлі частини - це там, де дуже тепло. Стає зрозуміло, чому частина столичних доріг суха...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перше – за даними Асоціації теплотехнічних компаній України, майже дві третини українських котельних мають ККД (коефіцієнт корисної дії) нижче 80%, третина – нижче 60%, а десята частина – нижче 40%.

“У середньому, Україна витрачає на третину більше палива на виробництво однієї гігакалорії теп

ла, ніж європейські країни!” – визнав у вересні 2011 року міністр Мінрегбуду Анатолій Близнюк.

Тобто, на етапі спалювання газу, 30% сировини, за яку Україна платить фактично позиченою валютою та за ціною, що втричі перевищує ціну газу в Німеччині, викидається в атмосферу. За призначенням з котелень скеровується лише 70%.

Друге – з того тепла, яке використано для нагріву теплоносія, частина втрачається на транспортування мережею підземних та наземних трубопроводів.  Нормативно, рівень тепловтрат в українських мережах закладається на рівні 13%. Фактично ж, ті міста, де втрати становлять менше 25% можна порахувати на пальцях, а цифра в 40% не є дивиною для країни.

Таким чином, з того, що вийшло з котелень, ми втрачаємо чверть при транспортуванні, отже з тих, 70 корисних відсотків на вході в будинки залишається 52,5%. Тобто, майже половина тепла втрачається, ще не потрапивши в будинки споживачів.

Усього цього ми як споживачі не бачимо, але здогадайтеся з трьох разів, хто за це платить.

Вам здається, що тепло, за яке платите шалені гроші, захищене і дійде до квартири?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для порівняння – в сусідній з нами Польщі, норматив втрат у 1994 році був такий самий – 13%, зараз фактичний рівень становить від 3 до 4 відсотків. Тобто у процесі транспортування тепла, наші втрати вшестеро більші від найближчого сусіда ЄС.

На третьому етапі – в приміщеннях – ситуація теж невесела. Втрати тепла в житлових і адміністративних будівлях українських міст перевищують європейські рівні у 3-6 разів.

Звісно, дійде. Але дуже малий відсоток. На цій ділянці "дірявої" мережі втрата тепла на вулиці просто шалена. Труба гріє вулицю з температурою у +85 градусів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Через неутеплені стіни, погані (в тому числа і модні пластикові) вікна, дахи, підвали, вентиляції та відсутність засобів регулювання, ми втрачаємо величезну кількість тепла. Як показали енергетичні аудити дитсадків та шкіл, проведені Фундацією українсько-польської співпраці з залученням найкращих фахівців з Польщі, за умови утеплення цих будівель до рівня норм Польщі, споживання тепла, з мереж на вході в установу, зменшується на 75-77% відсотків.

Тобто, за найскромнішими оцінками, потенціал економії в будинках становить 60%.  Якщо повернутися до частки від початкової цифри, це означає, що зі 100 спалених кубометрів газу, для обігріву приміщень, українці використовують насправді 21 кубометр. Сімдесят дев’ять кубометрів українці викидають в атмосферу і допомагають льодовикам, що тануть, швидше затопити Мальдівські острови.

Нещодавня приватизація 25% акцій “Київенерго”, проведена у короткі терміни, за умовами, явно нецікавими справжнім стратегічним інвесторам, змушує звернути ще раз увагу на проблеми всього комплексу енергозабезпечення столиці.

Серед багатьох питань висловлених мас-медіа, щодо цієї оборудки, я не бачив таких, які хочеться задати очільникам міста:

1. У чому полягає потреба громади у приватизації “Київенерго” і куди підуть виручені гроші?

2. Чому приватизовуються лише генеруючи потужності, а не мережі?

3. Хто і за які гроші буде модернізувати мережі?

Як виявилося, під час приватизації, з усього нерозривного комплексу генерація – транспортування, продано лише потужності генерації. Мережі теплопостачання, з їх дірками, потребами заміни труб, залишилися на балансі міста.

Тобто підприємство, яке є фактично монопольним постачальником тепла в столиці і через яке проходять величезні фінансові потоки, на яких можна заробляти, – приватизується, а мережі, в які треба інвестувати – залишаються громаді міста.

Втрати тепла в мережах фактично оцінити може лише оператор мереж, який точно знає скільки тепла подано і скільки оплачено. Разом з тим чітко можна взнати трати теплоносія – так званий об’єм води підкачки, тобто скільки додаткового теплоносія мусить докачувати ТЕЦ в мережу, щоб компенсувати його витікання. Фактично ця цифра показує кількість окропу, який втікає з труб в землю.

За даними “Київенерго”, в цьому році об’єм підкачки становить 1612 тонн на годину теплоносія при температурі близько 100 градусів.

Якщо порахувати його по ціні води, за яку платить населення, – 17 гривень за куб, це коштує: 27 тисяч 796 гривень за годину, 665 тисяч 433,6 гривні за день, 19 мільйонів 963 тисячі 8 гривень за місяць і врешті 239 мільйонів 556 тисяч 96 гривень за рік.

Отже, майже 240 мільйонів гривень йде в землю разом з витіканням окропу.

Якщо подивитися на вулиці Києва озброєним термовізором оком – можна побачити вражаючі картини марнотратства тепла як в мережах, так і в будинках.

Так, наприклад, виглядає досить типова київська теплотраса гарячої води.

Так магістральна труба теплопостачання на Оболоні виглядає, якщо дивитися неозброєним оком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А це вже термофото цієї ж труби, де при мінусовій температурі на вулиці, окремі фрагменти мають температуру плюс 65-96 градусів. Світліші ділянки на фото показують вищу температуру.

А за допомогою тепловізора видно, що труба має температуру поверхні зі знаком +

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі фрагменти труби на вулиці нагріті до 96 градусів тепла. Я ніколи не бачив батарей в будинках, нагрітих до такої температури, а на вулиці – будь-ласка!

Кожен знає, що безкоштовних бутербродів не буває. Отже за них завжди хтось платить.

В обороті теплової енергії задіяні 4 сторони: продавці газу, виробник теплової енергії, мешканець міста (який платить за опалення) та місто і уряд,  які розпоряджаються нашими податками для покриття всіх боргів теплогенеруючим компаніям.

Неважко здогадатися, що інтерес і продавців газу, і виробника енергії полягає в тому, щоб продати максимальну кількість газу і тепла.

За умови, коли рівень втрат при генерації та передачі тепла ніяк фактично не впливає на тариф, теплогенеруюча компанія не буде модернізувати мережі.

Фактично, чим більші втрати – тим більші прибутки, які формуються як відсоток від обороту. А субсидування урядом НАК “Нафтогаз” та дотації на опалення фактично підтримують продавців газу і підривають усякі стимули комплексних програм термомодернізації будівель.

За грамотної постановки питання, вартість 79 втрачених відсотків тепла, слід спрямувати на утеплення. Таким чином вдасться не лише надзвичайно скоротиться споживання газу в країні протягом кількох років, а й створити величезний ринок, який дасть роботу сотням тисяч будівельників.

Люк, яких на дорогах тисячі, при температурі повітря у 0 градусів - "нагрітий" до +35 за Цельсієм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні Україна в секторі ЖКГ, за рік випалює близько 30 мільярдів кубометрів газу, з чого близько 20 мільярдів видобуває у себе.

Якщо застосувати імовірне скорочення споживання тепла внаслідок модернізації ланцюжка ЖКГ – то вийти на споживання у 15 мільярдів і покривати всі потреби своїм ресурсом, за умови домінування здорового глузду, є абсолютно реально.

Те, що Україна має найвищий рівень споживання газу в ЖКГ, одну з найвищих цін на газ в Європі, та неспроможна зрушитися з місці в енергозбереженні вже шостій рік постійного енергетичного протистояння, має єдине пояснення – ефективне лобіювання інтересів продавців газу, котрі аж ніяк не хочуть втратити половину ринку в ЖКГ.

Святослав Павлюк, «Українська альтернатива»

 

ПАРЄ вкотре вимагає справжніх реформ і дій

ОЛЕКСІЙ ПОБЕРЕЖНИЙ, «Українська альтернатива», журналіст, політтехнолог (м.Бердичів)

Днями Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію “Функціонування демократичних інституцій в Україні”. У ній ПАРЄ закликала звільнити членів колишнього уряду, дати їм можливість лікування, а також пригрозила санкціями в разі невиконання її вимог. Міністерство закордонних справ України, у відповідь, називає резолюцію  збалансованою оцінкою ситуації в країні. “Ухвалена резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи стала перемогою збалансованих оцінок і здорового глузду над черговими спробами перенести внутрішньополітичну боротьбу на європейський майданчик”, – заявили в прес-службі МЗС. “Критичні зауваження, що містяться в резолюції, в цілому спрямовані на заохочення України до проведення правових та політичних реформ”, – уточнили у відомстві.
Українська влада нагадує двійочника, якому вчителька вкотре нагадує про негідну поведінку та невиконане домашнє завдання, а він у свою чергу вкотре обіцяє «на завтра все зробити». Найгірше те, що і вчитель, і поганий учень знають, що ситуація не зміниться. Жаліючи невдаху, педагог не хоче викликати батька – «яблуко від яблуньки не далеко падає», та й ремінь не є дієвим для такого «складного випадку». (далі…)