Я не вважаю Віктора Януковича вселенським злом. Відновлення керованості у виконавчій владі, доведеної до непритомності олігархічною охлократією В.Ющенка та олігархічною плутократією Ю.Тимошенко – це позитив. Відхід від прогресуючого популізму та нервозних кампаній часів  прем’єрств Тимошенко – рух у вірному напрямі. А головне, “грає” він так, як дозволяємо йому ми.

Припускаю, Янукович має свій “кодекс честі” і наміри відбутися як успішний державний діяч. Правда, розуміння успіху у людини, запнутої на останній гудзик і у костюмах, в яких рукави по-радянському наглухо закривають рукави сорочки, специфічне.

Виходять краказябри.

З обіцянки забезпечити високий рівень соціальних стандартів виходить рішення Конституційного суду, яким урядовцям дозовлено вирішувати, здійснювати чи ні соціальні виплати.

Зі спроби того, що називали адміністративною реформою, замість зміни якості державної служби вийшло чергове пересування ліжок у придворному чиновному борделі.

Замість контрактної армії в 2011 році військовики отримали у 2012му міністра, який вправно воює табуретками по головах опонентів.

Малий і середній бізнес, затиснутий у “дружніх” обіймах влади, замість зростати скорочується, а податковій міліції влада обіцяє процвітання.

Замість зближення з Європейським Союзом виходить затримка і на весь світ ганьба.

Після підписання Харківських угод з Росією газ дорожчає.

Попри прогулянки у товаристві кремлівських тандемівців у Підмосков’ї, в якому, здається, теперішній український президент бував частіше, ніж попередній на пасіці, дружби з росіянами не виходить.

Держава за рік на будівництво стадіонів тратить десятки мільярдів, яких би вистачило на покриття дефіциту Пенсійного фонду. І було б незле, якби гроші вкладалися державою як ефективною корпорацією з наступним мультиплікаційним ефектом, а не примітивним роздаванням коштів платників податків.

Комітет з економічних реформ є, а самих реформ катма. А ще є експансія сімейного бізнесу президента у всіх регіонах і галузях.

Нарешті, “покращення життя вже сьогодні”. Його вдається досягти не інакше як заниженням реального прожиткового мінімуму.

В.Янукович повторює “подвиг” Л.Кучми і за три роки до наступних виборів говорить про другий термін.

Але ж виходять краказябри.

Ми з товаришем хоч зідзвонюємось. Вікторе Федоровичу, вам навіть подзвонити вже нема кому! Обраний третиною населення президент, за два роки ви остаточно втратили легітимність. Легітимність – це визнаняння.

Майбутні спроби ощасливити країну загрожуть завершитися не черговим ляпом, а великим вибухом.

У часи вашого прем’єрства уся країна бачила вашу здатність вчитися, що й підтвердив на останній презентації своєї книги Богдан Дмитрович Гаврилишин.

Може, подзвонити Гаврилишину?

А може, просто піти?

Публікація вперше розміщена на блозі Кореспондента: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/vgkukhar/a58564