МИХАЙЛО САВЧИН "Українська альтернатива", кандидат юридичних наук, доцент (м. Рівне)

Сучасна економічна система України характеризується такими рисами:

–         надмірне втручання публічної влади у сферу економічних свобод (права власності, свободи  руху капіталів, товарів, послуг і осіб, права на підприємницьку діяльність, права на промисли);

–         відсутність належних процедур реєстрації та гарантій права приватної власності та додержання договорів;

–         надмірне адміністрування реєстраційних і дозвільних процедур на вході-виході при реалізації економічних свобод;

–         слабка інституціональна забезпеченість ринкової інфраструктури на тлі неналежних гарантій вільної і добросовісної  конкуренції, надмірної концентрації та олігополізації економічних структур;

–         формування засад патримоніального управління власністю політичними агентами через інститут трасту, що сприяє поглибленню олігополізації економічних структур і правил;

–         неналежні гарантії права на чесний і справедливий судовий процес та слабкий опір практиці рейдерства.

Ці обставини істотно утруднюють еволюцію економічної системи на засадах сталого розвитку, справедливої конкуренції, диференціації та функціоналізму. Тому важливою є суспільна дискусія щодо вироблення системи правил економічної діяльності на засадах консенсусу.

З аналізу реального стану інститутів, процедур і правил та стану їх демократичної легітимації в економічній системі України можна сформулювати деякі висновки і пропозиції щодо подальшого розвитку економічного конституціоналізму в Україні:

1. Економічний конституціоналізм відображає стан економічної свободи та баланс інтересів учасників відносин у конкретному типі суспільства, якому притаманна певна структура, інститути та правила, щодо яких склався консенсус та публічна влада демонструє політичну волю до їх демократичної легітимації на засадах верховенства права та справедливості.

2. Для України є характерною відсутність ефективного механізму демократичної легітимації правил і процедур, які б належним чином забезпечували економічну свободу. Інструментом для цього можуть слугувати такі засоби демократичної легітимності, які передбачають широку участь дорадчих структур у прийнятті владних рішень та гарантії доступу кожного до незалежного і безстороннього правосуддя.

3. Економічний конституціоналізм містить конкретний алгоритм забезпечення легітимності втручання публічної влади в економічну свободу з метою забезпечення суспільного блага, наслідком чого є баланс інтересів, справедливість розподілу суспільних благ та конкурентне середовище. На сьогодні є актуальною систематизація конституційного регулювання у сфері національної економіки, яка можлива шляхом внесення змін до Конституції або прийняття рамкового закону на зразок Акту про економічну свободу. Видається, що останній варіант є більш реальним в силу того, що такого роду зміни до Конституції можливі лише шляхом попереднього схвалення не менш ніж двома третинами від конституційного складу Верховної Ради з остаточним схваленням на всеукраїнському референдумі, тобто він можливий лише у разі проведення широкомасштабної конституційної реформи.

4. У разі проведення конституційної реформи очевидним здається вирішення таких ключових питань на конституційному рівні (які можуть бути врегульовані у розділі «Засади економічної системи»):

– уточнення сутності змісту соціальної функції власності, використання якої має служити, між іншим, добробуту населення;

– визначення параметрів національної економіки як соціально орієнтованої ринкової економіки, яка поєднує у собі саморегулювання і самоорганізацію із втручанням держави в зв’язку із суспільною необхідністю у демократичному суспільстві з метою забезпечення національних економічних інтересів, публічного економічного порядку, добробуту населення, життя і здоров’я людини, охорони довкілля;

– визнання землі як основи національного добробуту, до якої гарантується вільний доступ на засадах рівності і справедливості;

– визнання свободи економічної діяльності, зокрема, свободи руху капіталів, товарів і послуг як основи економічного добробуту;

– визначення критеріїв загальнонаціональних програм, співвідношення між конституційними, органічними та звичайними (поточними) законами, регуляторними актами уряду та публічної адміністрації, регіональними економічними програмами та актами органів місцевого самоврядування;

– врегулювання статусу Рахункової палати (Аудиторського суду) та Національного банку в окремому розділі, присвяченому контрольним функціям держави;

– більш детальне визначення конституційних засад фінансової, бюджетної і податкової системи;

– визнання принципу субсидіарності як засади поділу влади по вертикалі та засади інститутів громадянського суспільства, які передбачають їх вільну ініціативу, самоорганізацію та саморегулювання;

– конкретизація фінансових, бюджетних, податкових, ресурсних інструментів економічної самодостатності місцевого самоврядування.

5. Пропонується прийняти Акт економічної свободи, на основі якого має розвиватися законодавство, що регулює ті чи інші аспекти економічної свободи (й зокрема, цивільне та господарське). Структура Акту економічної свободи вбачається такою:

– загальна частина, в якій викладено: (і) сутність змісту економічної свободи; (іі) основні критерії легітимних меж втручання публічної влади у сферу економічної свободи; (ііі) критерії якості законодавства, адміністративної та судової практики згідно з принципами верховенства права, справедливості та економічної свободи; (іv) співвідношення планування, законодавства, регуляторних актів та актів індивідуальної дії відповідно до засад верховенства права;

– порядок відкриття та здійснення підприємницької діяльності, в якій  встановити: (і) чіткі правила реєстрації суб’єктів економічної діяльності за принципом єдиного вікна; (іі) дієве впровадження електронного урядування з метою забезпечення оперативного доступу до інформації про суб’єкта економічної діяльності для прийняття владних рішень без невиправданого зволікання; (ііі) скорочення ліцензування та усунення надмірного адміністрування економічної діяльності, (іv) критерії щодо відкриття підприємства, яке б надавало належної якості товари і послуги споживачам; (v) основні вимоги щодо сплати офіційних зборів з метою реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності;

– порядок доступу до природних ресурсів та порядку ведення офіційного реєстру щодо них;

– порядок доступу до інформації щодо засновників та власників акцій, статутного капіталу, розподілу доходів суб’єктів економічної діяльності; відповідальність реєстраторів за правильність і збереженість таких даних;

– порядок звітності суб’єктами економічної діяльності та проведення їх перевірок: (і) звітність має здійснюватися на засадах довіри та презумпції невинуватості; (іі) перевірки мають проводитися згідно з встановленим планом, а позапланові – на засадах пропорційності з міркувань забезпечення економічного добробуту, життя і здоров’я інших людей, збереження довкілля, (ііі) перевірки мають проводитися відповідно до вимог належної правової процедури з метою недопущення посягання на сутність економічної свободи; (іv) визначення основних критеріїв правомірності діяльності службових осіб при проведення перевірок на засадах верховенства права і справедливості (їх процесуальних повноважень і правової форми актів); (v) визначення кола процесуальних прав і обов’язків суб’єктів економічної діяльності під час проведення перевірки;

– порядок здійснення малого, середнього та великого підприємництва: основні критерії та гарантії рівності і справедливості у їхній діяльності;

– основні засади статусу суб’єктів економічної діяльності – нерезидентів.

Михайло Савчин, «Українська альтернатива»