Українська альтернатива

Головним завданням на сьогодні для української політичної нації є збереження суверенітету держави та територіальної цілісності. Короткотермінові інтереси не повинні визначати наші дії, особливо зважаючи на те, що ми віримо у майбутнє нашої країни.
Україна була, є і буде. (далі…)

Коли в одному зі своїх інтерв’ю Віктор Медведчук заявив, що виконавці не підпадуть під амністію, а організатори будуть амністовані, якось одразу не повірилося. Де ж логіка? Виконавці, люди, які виступили спусковими гачками, отримають своє, а ті, хто тими гачками маніпулював – ні? З точки зору тверезого глузду якраз організатори антидержавних акцій мали б понести відповідальність. Хоча б для того, щоб запанувала справедливість і щоб на майбутнє не було спокус пробувати розвалювати країну.
Але ж ні, Медведчук чітко все розписав: ті, хто підуть по статті «терористичний акт», амністовані не будуть, зате організатори і призвідці по статті «створення терористичної групи чи терористичної організації» – Захарченко, Плотницький та інші, підпадають під амністію, прописану ще восени 2014 року  (далі…)

Основний підсумок протестних акцій: штучні, пластмасові “україновставання” владі не страшні.

Акції також показали планку можливого в рамках парламентської опозиції: навіть партосередки з усіх кінців України не забезпечили масовість.

Кияни, середній клас залишаються осторонь. Організатори мусили декласувати серію мітингів з пафосного повстання до рівня огляду сил. Вже три роки як гарячі голови переносять революцію з весни на осінь, а з осені на весну.

Верховна Рада

Так Віктор Янукович і Партія регіонів можуть утримувати владу як завгодно довго. І не оглядатися, що більш як шістдесят відсотків населення переконані, що країна рухається неправильним напрямом.

Іноземні економісти дивуються, як в Україні за такої корупції люди платять хоч якісь податки і держава функціонує.

Життя минають на тлі шабашу політичних покручів і їхніх служок. Еміграція – за кордон чи внутрішня – знову стала долею нормальної людини.

Як це змінити? Насправді є два шляхи: еволюційний і революційний.

(далі…)

Джерело: Тернопільський тиждень

Відомий громадський діяч у відвертій розмові “розклав по полицях” свою передвиборчу кампанію

Про кандидата в народні депутати по одномандатному окрузі №163, тобто по Тернополю, ТТ писав вже неодноразово. Ще в липні в статті У Тернополі зявився кандидат, який хоче піти шляхом Обами і зробити те, що й Саакашвілі… ми проаналізували його перспективи і новації ведення передвиборчої кампанії. (далі…)

Джерело: Тернопільська інтернет-газета «Погляд»

40-річний лідер громадського об’єднання «Українська альтернатива» сформував команду тернополян, аби набрати 25 тисяч голосів і пройти до українського парламенту.

Будучи раніше людиною зовсім не публічною і не використовуючи жодної зовнішньої реклами, в його планах завойовувати електорат на вулицях міста, починаючи від Театрального майдану і закінчуючи його рідним масивом – БАМом.

— Я закінчив ЗОШ № 19, вищу освіту здобував в університетах у Львові, Будапешті і Боні. Працювати почав у Києві, але моя родина мешкає в Тернополі, я тут часто буваю. Щодо моєї громадської діяльності, то розпочав я її два роки тому. Громадською роботою почав займатись суто за власною ініціативи, не отримуючи за це жодних грошей. Коли до влади прийшов Янукович, я зрозумів, що однієї громадської діяльності буде замало, — наголошує Володимир Кухар.

(далі…)

Після закінчення президентських виборів, важливим предметом обговорення у суспільстві стали вибори до місцевих рад. У фокусі не тільки дата майбутніх виборів, але й можлива зміна виборчої системи. “Кому вигідно?” – як завжди, головне питання. Спробуймо розібратися, відштовхуючись від інтересів виборців.

Існуюча пропорційна система не відображає інтересів місцевої громади. Вона пристосована до потреб партійно-політичних угруповань загальнодержавного рівня. Місцеві осередки партій не мають вирішального впливу на те, хто стане кандидатом на виборні посади у місцевому самоврядуванні. Останнє слово – за партійним керівництвом в центрі. А воно майже нічого не знає про місцеву громаду, її проблеми та потреби. І – що гірше, не дуже хоче дізнатися. (далі…)