Posts belonging to Category Екзистенція



Старший лейтенант В.Кухар: Це наша земля, а не міфічна “Новоросія”

 

Ajdar_river_Rajgorodka_september-2014_V-Kukhar

Ще якийсь рік тому основним заняттям Володимира Кухаря було вивчення і популяризація світового досвіду реформ, політична аналітика. Майдан став першим випробуванням його здатності перевіряти теорію практикою. Володимир був на Майдані в усі революційні драматичні дні, аж до останнього – 20-го лютого. Тому війна, яка спалахнула на Сході України, не залишала йому вибору – він пішов до лав Збройних Сил, не міг залишатися осторонь справи захисту незалежності і суверенітету Батьківщини. Нині Володимир Кухар служить заступником командира роти 12 батальйону територіальної оборони «Київ». Після бойових дій на Луганщині разом з своїми бойовими побратимами знаходиться на переформатуванні. Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з В. Кухарем. (далі…)

Десакралізація Межигір’я

РАДМІЛА КОРЖ, "Українська альтернатива"

Мордор зник. Він випарувався, «як роса на сонці», під натиском весело-злих громадян на більше ніж тисячі автівок, велосипедах, своїх двоїх, з прапорами, тулумбасами, «подарунками» для президента. Не стало зловісно-містичного «лігва звіра» – Межигір’я, в яке проникали поодинокі герої. Натомість постало звичайне українське село – Нові Петрівці,  із занедбаними вулицями, поганючим асфальтом, багнюкою, якимись неясними новобудовами, привітними мешканцями, яким вже по самі печінки в’їлось це існування під боком президентської дачі. (далі…)

Осінь на Сіверщині

ВОЛОДИМИР КУХАР, "Українська альтернатива"

Їхати з Києва на північ – саме задоволення. Дорога до Чернігова побудована на добротній дорадянській основі – поверх Петербурзького тракту.

Нам не треба до Чернігова. Шлях пролягатиме до Батурина і далі.

У Кіптях правий поворот і знову хороша дорога. Хоча стає односмуговою в кожному напрямі. Осінній туман і мжичка цієї осені дошкуляють. Всюдисутні фури тут особливо часті – дорога веде на Москву. Фури здіймають хмари водяного пилу і заважають їхати. А їхати тут можна швидко. Дорога пряма – майже, як у степу.

Праворуч залишилися Лемеші, Козелець і Ніжин. Козелець – пам’ять про родину останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Ще підлітком він спробував каші західних університетів. Брат фаворита імператриці Єлизавети у 18 років став президентом Петербурзької академії наук. У 22 роки – «обраний» гетьманом. Поки син служив у імперській столиці та навчався за кордоном, тут на місці порядкувала беручка мати. Завела ресторацію – тоді шинок. У Козельці досі стоїть гарний храм, зведений її коштом, з унікальним іконостасом. (далі…)

Яйце і курка: Цінності у час змін

Необхідність радикальних змін в Україні обговорюють нині на всіх інтелектуальних зібраннях. Починають – з цінностей.

Логіка великими мазками: щоб не помилитися,-  давайте спершу вивчимо цінності нашого народу.

Цінності. www.startofhappiness.com

Дуже правильна постановка питання. Бо хіба  можна «шити», не знаючи матерії?

Тільки тут одразу виникають питання.

* * * * *

Вивчаємо цінності чиї:  народу чи еліти, звичайних людей чи команди реформаторів? Вивчаємо ті, які є, чи ті, якими вони мали б бути? Якщо йдеться про цінності народу, то для чого їх треба знати: щоб врахувати чи щоб змінити?

Враховувати теж можна по-різному.  Міносвіти, наприклад, врахувало звичку українців вирішувати питання шляхом найменшого опору – за допомогою хабарів. І тепер захист дисертацій платний – «від» і «до». Правда, нема інформації про те, чи припинилося хабарництво мимо офіційної каси до кишенів міністерських очільників, чи припинилися могоричі, “поляни” тощо. Хоча рецепти прості, як прийоми полювання на мамонта: найкращий спосіб «убити» корупцію –  забезпечити невідворотність покарання.

(далі…)

Заява ГО «Українська альтернатива» щодо мовного закону та ролі громадянства

Заява ГО «Українська альтернатива» щодо мовного закону і ролі громадянства

 

Прийняття законопроекту 9073 «Про засади мовної політики» – свідчення остаточного занепаду українського політикуму, поразка усього політичного класу – і влади, і опозиції.

Це – свідчення повної відсутності відчуття часу і загроз, які стоять перед країною, відсутності стратегії розвитку та бачення майбутнього людей і держави як серед чинної влади, так і опозиції.

Законопроект прийнято з порушеннями процедури. За нього проголосували позичені пластикові картки, а не “живі” депутати. Відповідно до висновку профільного парламентського комітету, проект порушує п’ять статей Конституції України. На час голосування Голова ВР показово втік, результативність голосування забезпечена прем’єром, а речники домінуючого політичного угрупування висловлюються на  кримінальному жаргоні.

Закон завдасть шкоди розвиткові української мови, а висновки Головного науково-експертного управління самої Верховної Ради та незалежних експертів вказують на численні вади при підготовці проекту. Законопроект не супроводжується обов’язковим у таких випадках економічним обґрунтуванням. І не дивно, бо на реалізацію потрібно витратити 17 млрд гривень, яких нема,  взяти ніде, тобто усі учасники шоу знають, що проект нездійсненний.

Спосіб, у який прийнято законопроект Колесніченка-Ківалова під диригуванням Литвина і Чечетова, не відповідає парламентській практиці і як просте вуличне “кидалово” є обурливим. Вони самі називають його “розводкою”. Політика вмерла – залишилися “розводки” і вистави.

Політики усіх мастей, включно з більшістю представників офіційної парламентської опозиції, не просто живуть подвійним життям, відірвавшися від народу, – вони намагаються плювати на народ з високого печерського пагорба. Роль опозиції у цьому – окрема тема. Вони будуть бігати, вовтузитися, щось робити, голосно заявляти про це і пхати писки в телекамери, бо не робити нічого – це виглядати непристойно сьогодні. А виглядати непристойно у переддень виборів, не відповідати стереотипам, які довгі роки накидали людям, щоб прикрити тіньовий бік своєї «діяльності», – переведення політичного капіталу у реальні грошові знаки, у добробут для себе, рідні та свояків, вони ніяк не можуть собі дозволити.

Усі разом – і влада, і опозиція – будуть відволікати людей від нагальних економічних та соціальних проблем, від «реформ», що не відбуваються, і «покращення», якого нема і не буде!

Більшість людей досі не відійшли від розчарування роботою попереднього президента, помаранчевих урядів та хаосу місцевих феодальних еліт. Люди відчувають фальшивість потуг самопризначеної опозиції, змістом існування якої стала показова імітація бурхливої діяльності. Громадяни за межами кола професійних патріотів-активістів (серед яких багато, до речі, так само прагнуть соціальний капітал конвертувати у грошові знаки, але це – інша розмова) не проявляє політичної активності й виводить енергію обурення через інтернет.

Шлях до відстоювання інтересів людей, які відчувають себе громадянами України, лежить через взаємну повагу та довіру. Це шлях  через прихід до громадської та політичної активності людей, які не обтяжені досвідом політичних інтриг, а мають цінності та бачення, добру освіту та професійну компетентність. Саме на цій основі має відбутися повернення до базових людських та громадянських цінностей і формування демократичного та патріотичного широкого громадського руху! Формування широкого громадського руху знизу, який відновить законність у країні і покладе початок запровадженню необхідних реформ – найперший пріоритет.

Нам потрібні перемоги, потрібна одна велика Перемога. Без організованості, організації годі сподіватися на ефективність.

Виборча кампанія – інструмент, який необхідно використати для кристалізації наших ідей та відпрацювання навичок взаємодії, структурування дієздатних організацій та формування широкого громадського руху. Не потрібні авантюри та наївність щодо формування новітніх списків, які народ раптом чомусь мав би взяти і масово підтримати. Потрібен десяток особистостей на десятку мажоритарних округів, які вийдуть спілкуватися з людьми віч-на-віч. Вони своїм попереднім життям та стратегічним баченням перспективи стануть епіцентрами кристалізації нової якості. Цим кандидатам, а також по усій країні, потрібна буде участь спостерігачів і членів дільничних виборчих комісій, які працюватимуть на добровільних засадах, не за страх чи гроші, а за совість.

Спочатку ми покажемо, що нові підходи можливі, що вони є. Хто наважиться виступити не як усі, хто пам’ятає, як громадянство виступало на зорі Незалежності або знає, як воно працює у громадському секторі та політичних кампаніях зараз у цивілізованих країнах, зголошуйтеся! Хто готовий підтримати – це внесок у відновлення конституційного ладу, у відновлення людської гідності, простої нормальності.

Хоча українському патріоту ніхто не може заборонити розмовляти українською, ми якийсь час ще будемо змушені жити з цим та іншими законами-чудасіями, законами-злочинами від нашого прогнилого політикуму.

Але після ночі завжди настає день – давайте наближати його разом!

Зміни будуть, Альтернатива є!

 

ГО «Українська альтернатива»

«Перемогти хамство кругом себе і перш за все в собі» Проблеми, порушені в публіцистиці В’ячеслава Липинського, не втратили актуальності

Оприлюднено у газеті “День,  №75-76, п’ятниця, 27 квітня 2012http://www.day.kiev.ua/227788

За радянських часів про В’ячеслава Липинського (1882 — 1931) в Україні воліли не згадувати. Взагалі хотіли стерти пам’ять про цю людину. Навіть його могилу в селі Затурці Локачинського району Волинської області було по-варварськи знищено. Занадто шкідливою для комуністів-інтернаціоналістів була ідеологія цього теоретика. Щоправда, були на Волині та й загалом в Україні люди, які знали про цю особистість, більшою чи меншою мірою були знайомі з його поглядами.

Вячеслав Липинський Фото: http://www.infoukes.com

Знали про нього й українські емігранти, які жили в країнах Заходу. Там, хоч і невеликими тиражами, виходили у світ твори ідеолога українського консерватизму, зокрема його головна політологічна праця «Листи до братів-хліборобів» (1926). Д. Чижевський вважав В. Липинського одним із найвидатніших українських філософів ХХ ст. Були послідовники В. Липинського й серед українських істориків, котрі жили в еміграції. Однак і там, у діаспорі, він був далеко не для всіх «політично зручною фігурою», адже належав до маргінального політичного напрямку гетьманців чи то монархістів і доволі різко критикував українських націоналістів. Хоч останні часто використовували його ідеї.

Про В. Липинського заговорили в роки незалежності України. 1992 р. відносно широко відзначалася 110-та річниця з дня його народження. Незабаром з’явилися перевидання окремих творів В. Липинського, роботи про нього. Втім, чи освоїли ми належним чином спадок цього теоретика, чи осмислили його, особливо наша політична еліта, до якої, власне, апелював В. Липинський? Відповідь, радше, буде «ні», аніж «так». (далі…)

Крути-2012

ВОЛОДИМИР КУХАР,

“Українська альтернатива”

Цього року у поїздку до Крут ми вибиралися неформально, по-домашньому. Одинадцятеро небайдужих, які не побоялися морозу, у чотирьох машинах прибули на станцію Крути якраз до початку мітингу. Ми не їхали слухати на мітинг, слова на якому можна було б вгадати – повторюються з року в рік. Ми не їхали дивитися на мітинги – таке саме видовище з густою стіною прапорів, за якою не видно ні Меморіалу зі сценою, ні тих, хто виступає.

Пожвавлення на історичному місці завжди приємне. Було б ще тепліше на душі, якби у дійстві навколо було менше партійного пафосу і більше інтересу до самої історичної події та до експозиції, у якій про неї розповідалося. Як слушно зауважували друзі, такий день нагода для музею зробити виторг за пів року. І музею б кошти не завадили.

В стороні від гамору річниці залишилася станція Крути, яка прийняла ешелон з героями, і яка стала смертельною пасткою для десятків з них.

 

 

 

 

 

 

 

Остап вже бачив музейну експозицію минулого року, а мітинг йому навряд чи цікавий.

(далі…)

Довіра – Благодійність – Дія! Комп’ютер для Медведівки

Звіт зі словами “Довіра – Благодійність – Дія!” у заголовку я вже мав приємність писати у березні минулого року. Тоді ми з колегами по Українській альтернативі та небайдужим громадянством завершили справу з відновленням частини композиції Меморіалу пам’яті героїв Крут на Аскольдовій горі. Зібравши понад 6 тисяч гривень ви довели на Меморіалі кількість ікон до півтори сотні – до кількості втрат українських бійців під Крутами.

Докладніше про акцію з іконами на початку 2011 року тут: http://www.groupua.org/?p=801

Один з моїх найулюбленіших фотоальбомів у соціальній мережі “Фейсбук” – саме про акцію “Присвяти ікону героям”: http://www.facebook.com/media/set/?set=a.197783090244151.43776.130943920261402&type=1. Дивіться на обличчя :)

Колектив музею в Медведівці і учаснки Української альтернативи - організатори акції біля комп'ютера на його новому робочому місці у музеї. Світлана Галата (УА), Людмила Калініченко, Богдан Легоняк, Володимир Кухар (УА), Ігор Казначей. Фото: Ольга Скороход (УА). Тисніть на фото для збільшення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Зараз можна так само з задоволенням підвести риску під акцію з комп’ютером для краєзнавчого музею у Медведівці.

(далі…)

Богдан ЛЕГОНЯК: Не треба встановлювати монополію на патріотизм!

СВІТЛАНА ГАЛАТА "Українська альтернатива", журналіст

         Місцеві ентузіасти лишаються самі.  Збирають пам’ятки, виховують молодь,  рятують гайдамацького дуба.  Взимку в Медведівці, де знаходиться краєзнавчий музей,   малолюдно.  Учасники «Української альтернативи»  приїхали до Холодного Яру на кілька годин,  поклали квіти до пам’ятника Василеві Чучупаці, провідали посаджені навесні дубочки,  привезли комп’ютер для музею.  Спілкування з працівниками перервала екскурсія – приїхали школярі з  Санкт-Петербургу.  Молодший науковий співробітник Лариса Матрос звично починає екскурсію українською. Каже: якщо щось не зрозумієте – запитуйте. Підлітки розглядають листівки повстанців, гармати, шаблі,  пістолі,  по літерах читають напис на чорному прапорі: «Воля України або смерть»…

        Про щоденну, «непарадну» роботу музейних працівників (за сумісництвом – заводіяк всіх просвітницьких заходів)  ми розпитуємо завідуючого філією «Холодний Яр» національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдана Легоняка. (далі…)

Олександр Данилюк та Володимир Кухар у програмі “Тет-а-Тет” з Вікторією Світловою на тему: “Вирок Юлії Тимошенко – кінець демократії чи крок до оновлення української політики?”

Ведуча Вікторія Світлова:

Доброго дня!

У студії Вікторія Світлова, це програма Тет-а-тет на Бізнес радіо. Протягом найближчої години ми будемо обговорювати найактуальнішу на сьогодні тему. Неважко здогадатися, що ця тема – вирок Юлії Тимошенко.

Час представити наших гостей. Це громадські активісти: лідер Громадянського руху «Спільна справа» Олександр Данилюк та лідер Громадського об’єднання «Українська альтернатива» Володимир Кухар (далі…)