Замена НДС на налог с оборота – источник стремительного роста экономики

ВІТАЛІЙ ІВАХОВ, "Українська альтернатива"

Откуда взялся НДС?

Нормально было бы платить налог только с прибыли. Заработал – отдай государству часть. Не заработал – можешь не отдавать. Но в реальности деньги – это не фиксированная величина , а непрерывный поток. А прибыль наступает эпизодически, дискретно. Надо было придумать способ брать налог  «с денежного потока» , за цикличный период, за каждый месяц. Брать налог «до того» как рассчитана  прибыль. Так родился НДС. Это очень элегантный налог, но он рождает массу лазеек для уклонений и хищений, потому, что он требует расчета, не является бесспорным.  В той стране, где чиновники не думают о давлении на бизнес , боятся воровать из бюджета и идут на службу ради зарплаты, а не ради взяток – это отличный налог. Европа пришла к нему далеко не сразу. (далі…)

Тези до економічної реформи

ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, "Українська альтернатива"

На сьогодня комусь може здатися, що економічна реформа – це не головне, що питання збереження територіальної цілісності важливіші. Це дійсно так, але відкласти реформування економіки неможливо. Люди, які незадоволені економічною ситуацією, будуть шукати вихід  у інших сферах. Чи бажають російськомовні мешканці Естонії чи Латвії приєднатися до Росії? Чи беруть вони російські паспорти? Ні, тому що вони живуть у кращих, більш вільних та успішних, країнах. Успішність економічного розвитку України, добробут її громадян та впевненість у своєму майбутньому є кращими гарантами суверенітету та територіальної цілісності, ніж Будапештський протокол чи авіаносці США. (далі…)

Ukrainian Alternative. The Economic Program

Минулого року Українська альтернатива виступила з Економічною програмою.

Ми самі її зробили, на особистій ініціативі та ентузіазмі – без залучення коштів та будь-якких ресурсів ззовні. Залучалися лише експерти з окремих питань, за участь кожного спасибі! Власне, й наші інвестиції були мінімальні – час, зусилля, приміщення для обговорення, кошти на безнзин для поїздок, під час яких відбувалася популяризація Програми. Виборча кампанія до Верховної ради також використовувалася для поширення наших ідей.

В середовищі активістів та експертів ведеться постійна дискусія щодо самої доцільності написання програм. Дехто каже, що все вже написано. Воно ніби й багато написано, але не все – змінюється час, обставини, ідейне тло, мотивація тих, хито пише і тих, хто читає та втілює.  Якщо прийняти за даність те, що “маємо те, що маємо”, що українська політика застигла і спроби пошуку нового “підривають основи”, тоді дійсно нічого не залишається, як ротація білякоритна. Ми хочемо бачити більш шляхетні ротації – навіть якщо доведеться деякі з основ підважити. І не хочеться як закостеніння, так і біганини по колу.

Дехто каже, що не важливо, що написано у програмах, а важить те, хто і як буде їх виконувати. Так, не менш важливим за зміст програми є склад команди, яка буде її запроваджувати. Попри знецінювання слів, ідей та програм, вони повинні бути. Вони відображають наш світогляд і погляд на вирішення актуальних для багатьох проблем. Це те, що у що ми віримо і що готові відстоювати.

Хтось каже, що Програма занадто вузько спрямована – переважно на інтереси малого і середнього бізнесу. А хтось – що вона завелика: однієї тези про дерегуляцію бізнесу, вивільнення ділової енергії досить для початку. Запитують, чому цифри такі, а не інкаші. Кажуть, що спершу має йти політика, інституції і часто – разом з національною ідентичністю. Ми готові це все обговорювати. Важливо щоб було що обговорювати і щоб була добра мотивація робити.

Часто запитують, хто та коли буде буде цю Програму запроваджувати.  Ми віримо, що ступор українського політичного життя та хаос громадянської активності не вічні. Усьому свій час – буде інший час, інші можливості та інші люди. Тим часом ми готуємося зустріти цей час у повній громадянській та професійній готовності. Ідеї живуть і повинні мати хід.

Ми готові ділитися ними з усіма людьми доброї волі, які готові зі своїми компетенціями докластися до просування ідеї свободи, у даному випадку – свободи економічної. Буде економічна свобода, буде й все інше – ділова активність, податки та відрахування, соціальні програми. Буде конкурентноспроможна економічна система і можливість досягати добробуту в ній.

Україномовний тект Економічної програми на сайті УА тут.

ВОЛОДИМИР КУХАР,

голова ГО “Українська альтернатива”

Ukrainian Alternative

The Economic Program

 

  1. Reducing the tax burden
    • The tax system should not be a means for the government to put pressure on business. Focus will be not on the government imposing taxes, but on business paying them.
    • The tax burden in Ukraine measured as the taxes collected as percentage in the GDP is close to the EU average level. It’s too much for a country that desires the above-average economic growth.
    • We will cancel the VAT and replace it with the sales tax. VAT is one of the most complicated taxes and the largest source of corruption. Sales tax, which will actually be a tax on sales revenue, set at the level about 4%, is much more transparent and much simpler in administering.
    • Since Ukraine is integrated into the world economy and 135 countries use VAT, which is reimbursed on export, in order to put Ukrainian exporters on the same ground the sales tax won’t be levied on exports revenue and will be levies on the imports instead.
    • Corporate income tax will be 20%, and it will be levied only on the corporations (defined as legal entities that provide limited liability to owners).
    • We will quit all privileges set for the corporate income tax, and at the same time will quit any limitations on tax deductibility of actual expenses.
    • Accelerated depreciation methods will be allowed.
    • Personal income tax will be 15% flat rate, regardless to the source of income. The same rate will be used to the income of non-residents.
    • Personal income tax will be imposed on the amount of income exceeding the minimal wage.
    • In case of selling personal property the income will be calculated as the difference between the selling and the buying price, and the negative income will be used as the tax credit to reduce income tax on the other sources of income.
    • Social tax on labor income will replace all taxes and duties (pension, unemployment insurance, etc.) and its rate will be 20%. As the pension reform advances to the stage when non-government pension funds will take larger share, the social tax rate will be decreased.
    • Excise tax will be imposed only on the socially dangerous goods such as alcohol, gasoline, tobacco, etc.
    • All other taxes will be cancelled. It will be prohibited to disguise taxes by using other names such as duties, fees, etc.
    • (далі…)

Пенсійна реформа: соплі об вишиванку

Є теми, над якими не можна іронізувати. Можливо або співпереживати, або – лаятися. Стосовно скасування пенсійної реформи можна тільки лаятись

 

Найостанніший український політик розуміє: щоб розподілити державні кошти (на зарплату, пенсії, соціальні виплати), їх треба спочатку заробити. Знає, але ніколи не зізнається. Тому останні спроби ощасливити пенсіонерів перетворилися на взаємні звинувачення, самовиправдання та нічим (навіть фіговим листком!) не прикритий піар.

СВІТЛАНА ГАЛАТА, "Українська альтернатива", журналіст

Скасування пенсійної реформи за останні тижні було провалено двічі. На початку квітня для підтримки пенсіонеролюбного законопроекту комуністів не вистачило шести голосів. Три з них – волинських олігархів-опозиціонерів. Ще три – інших полум’яних бійців з опозиції. Два тижні поспіль Петро Симоненко надимав щоки і хизувався вірністю ідеалам, а опозиція пояснювала, що комуністи всього лише «клеїли дурника». Мовляв, змовилися з регіоналами: ви нам – «пенсійку» до порядку денного, а ми вам – голосування за інші закони.

Олігархи-волиняни, котрі півроку тому на зустрічах зі старенькими зворушено витирали соплі об вишиванки і клялися боротися за права виборців, також виправдовувалися. Степан Івахів, наприклад, апелював до Голодомору, постанову про який не підтримали комуністи. Та й узагалі, за популістський проект КПУ національно свідомі люди не голосують. А ось за проект від опозиції – обов’язково! Як тільки внесуть, так одразу ж: «Лента за лентою набои подавай!». Заодно й трибуну розблокують.

Минулого тижня – внесли. Два – від опозиції, один – від Володимира Литвина.

Скажемо одразу: від того, що опозиція домоглася персонального голосування в парламенті, «вигрібна яма» на оркестрову не перетворилася.

Першим (за скороченою процедурою) розглядали законопроект позафракційного депутата Сергія Міщенка. Документ, зокрема, передбачав повернення пенсійного віку для чоловіків до 60 років і для жінок – 55, за умови страхового стажу не менш ніж 15 років.

(далі…)

Монополії: що робити?

ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, “Українська альтернатива”, консультант з корпоративних фінансів, MBA (м. Київ)

Проблема монополій є дуже болючою для ринкової економіки. Механізми ринку найкраще працюють у середовищі вільної конкуренції, коли ціна встановлюється таким чином, що суспільне благо справедливо розподіляється між виробниками та споживачами, а його сумарний розмір є максимальним. Монополія, з іншого боку, веде до того, що суспільне благо перерозподіляється на користь виробника, його розмір є суттєво меншим за максимально можливий (у режимі вільної конкуренції), а також появляється так званий deadweight loss, тобто зайва втрата суспільного блага, яке не отримує навіть монополіст.

 

Я не збираюся у цій статті повторювати історію виникнення монополій чи дискутувати на тему їхньої шкоди, про це можна почитати у книжках з економіки. Монополія — це погано. Але що з ними робити, як і коли з ними боротися? Є три головні шляхи:

  1. Ліквідація монополії шляхом розділення на декілька подібних компаній.
  2. Регулювання монополії з боку держави.
  3. Вертикальне розділення монополії з демонополізацією частини.

(далі…)

Коли тепло буде дешевшим?

СВЯТОСЛАВ ПАВЛЮК «Українська альтернатива», заступник Фундації ПАУСІ (м. Київ)

Джерело: http://kiev.pravda.com.ua

Зростання тарифів на тепло з року в рік стає процесом настільки постійним, що жодних думок, щодо можливого зворотного процесу, майже ні в кого не виникає.

На сьогоднішній день більшість з 30 тисяч міських котелень країни в системі комунальної теплоенергетики знаходяться в аварійному стані. Устаткування практично всіх котелень, а це понад 100 тисяч одиниць котлів, має знос понад 80%.

За даними, озвученими в грудні минулого року, на Колегії Державного Агентства з енергоефективності, втрати води та тепла у мережах щорічно зростають на 1,5-2%. Це зумовлено, за їх словами, зношеністю мереж та обладнання підприємств житлово-комунального господарства. Це при тому, що згідно з Діючою державною  програмою енергофективності, Україна взялася значно скоротити втрати тепла до 2015 року.

Загалом, про критичний стан теплозабезпечення українських міст, не говорив хіба лінивий. Здається, сказано все, що можна було сказати, але ніяких системних змін на краще не видно. Як сказав хтось зі старих мудрих американців, якщо багато говорять і невідомо про що, ідеться про гроші.

Поділ. Ви колись задумувалися, чому одна чатсина вулиці суха, а інша - мокра? Усе стане зрозуміло, якщо подивитися на це через спецприлад – тепловізор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оскільки загалом система з усіма недоліками і втратами таки працює, це означає, що фінансові потоки в ній є. Питання –  куди вони пливуть і за чий рахунок.

Отож наведу кілька фактів пояснюючи основні пункти для технічно непідкованих.

Ефективність кожної системи опалення складається з трьох елементів: відсотку корисного вилучення тепла зі спаленного палива, рівня втрат тепла у мережах при передачі тепла від котельні до споживача та рівня втрат тепла у житлових будинках, дитсадках, школах, адмінбудівлях.

Так виглядає київська вулиця через тепловізор в холодну пору року. Світлі частини - це там, де дуже тепло. Стає зрозуміло, чому частина столичних доріг суха...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перше – за даними Асоціації теплотехнічних компаній України, майже дві третини українських котельних мають ККД (коефіцієнт корисної дії) нижче 80%, третина – нижче 60%, а десята частина – нижче 40%.

“У середньому, Україна витрачає на третину більше палива на виробництво однієї гігакалорії теп

ла, ніж європейські країни!” – визнав у вересні 2011 року міністр Мінрегбуду Анатолій Близнюк.

Тобто, на етапі спалювання газу, 30% сировини, за яку Україна платить фактично позиченою валютою та за ціною, що втричі перевищує ціну газу в Німеччині, викидається в атмосферу. За призначенням з котелень скеровується лише 70%.

Друге – з того тепла, яке використано для нагріву теплоносія, частина втрачається на транспортування мережею підземних та наземних трубопроводів.  Нормативно, рівень тепловтрат в українських мережах закладається на рівні 13%. Фактично ж, ті міста, де втрати становлять менше 25% можна порахувати на пальцях, а цифра в 40% не є дивиною для країни.

Таким чином, з того, що вийшло з котелень, ми втрачаємо чверть при транспортуванні, отже з тих, 70 корисних відсотків на вході в будинки залишається 52,5%. Тобто, майже половина тепла втрачається, ще не потрапивши в будинки споживачів.

Усього цього ми як споживачі не бачимо, але здогадайтеся з трьох разів, хто за це платить.

Вам здається, що тепло, за яке платите шалені гроші, захищене і дійде до квартири?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Для порівняння – в сусідній з нами Польщі, норматив втрат у 1994 році був такий самий – 13%, зараз фактичний рівень становить від 3 до 4 відсотків. Тобто у процесі транспортування тепла, наші втрати вшестеро більші від найближчого сусіда ЄС.

На третьому етапі – в приміщеннях – ситуація теж невесела. Втрати тепла в житлових і адміністративних будівлях українських міст перевищують європейські рівні у 3-6 разів.

Звісно, дійде. Але дуже малий відсоток. На цій ділянці "дірявої" мережі втрата тепла на вулиці просто шалена. Труба гріє вулицю з температурою у +85 градусів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Через неутеплені стіни, погані (в тому числа і модні пластикові) вікна, дахи, підвали, вентиляції та відсутність засобів регулювання, ми втрачаємо величезну кількість тепла. Як показали енергетичні аудити дитсадків та шкіл, проведені Фундацією українсько-польської співпраці з залученням найкращих фахівців з Польщі, за умови утеплення цих будівель до рівня норм Польщі, споживання тепла, з мереж на вході в установу, зменшується на 75-77% відсотків.

Тобто, за найскромнішими оцінками, потенціал економії в будинках становить 60%.  Якщо повернутися до частки від початкової цифри, це означає, що зі 100 спалених кубометрів газу, для обігріву приміщень, українці використовують насправді 21 кубометр. Сімдесят дев’ять кубометрів українці викидають в атмосферу і допомагають льодовикам, що тануть, швидше затопити Мальдівські острови.

Нещодавня приватизація 25% акцій “Київенерго”, проведена у короткі терміни, за умовами, явно нецікавими справжнім стратегічним інвесторам, змушує звернути ще раз увагу на проблеми всього комплексу енергозабезпечення столиці.

Серед багатьох питань висловлених мас-медіа, щодо цієї оборудки, я не бачив таких, які хочеться задати очільникам міста:

1. У чому полягає потреба громади у приватизації “Київенерго” і куди підуть виручені гроші?

2. Чому приватизовуються лише генеруючи потужності, а не мережі?

3. Хто і за які гроші буде модернізувати мережі?

Як виявилося, під час приватизації, з усього нерозривного комплексу генерація – транспортування, продано лише потужності генерації. Мережі теплопостачання, з їх дірками, потребами заміни труб, залишилися на балансі міста.

Тобто підприємство, яке є фактично монопольним постачальником тепла в столиці і через яке проходять величезні фінансові потоки, на яких можна заробляти, – приватизується, а мережі, в які треба інвестувати – залишаються громаді міста.

Втрати тепла в мережах фактично оцінити може лише оператор мереж, який точно знає скільки тепла подано і скільки оплачено. Разом з тим чітко можна взнати трати теплоносія – так званий об’єм води підкачки, тобто скільки додаткового теплоносія мусить докачувати ТЕЦ в мережу, щоб компенсувати його витікання. Фактично ця цифра показує кількість окропу, який втікає з труб в землю.

За даними “Київенерго”, в цьому році об’єм підкачки становить 1612 тонн на годину теплоносія при температурі близько 100 градусів.

Якщо порахувати його по ціні води, за яку платить населення, – 17 гривень за куб, це коштує: 27 тисяч 796 гривень за годину, 665 тисяч 433,6 гривні за день, 19 мільйонів 963 тисячі 8 гривень за місяць і врешті 239 мільйонів 556 тисяч 96 гривень за рік.

Отже, майже 240 мільйонів гривень йде в землю разом з витіканням окропу.

Якщо подивитися на вулиці Києва озброєним термовізором оком – можна побачити вражаючі картини марнотратства тепла як в мережах, так і в будинках.

Так, наприклад, виглядає досить типова київська теплотраса гарячої води.

Так магістральна труба теплопостачання на Оболоні виглядає, якщо дивитися неозброєним оком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А це вже термофото цієї ж труби, де при мінусовій температурі на вулиці, окремі фрагменти мають температуру плюс 65-96 градусів. Світліші ділянки на фото показують вищу температуру.

А за допомогою тепловізора видно, що труба має температуру поверхні зі знаком +

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі фрагменти труби на вулиці нагріті до 96 градусів тепла. Я ніколи не бачив батарей в будинках, нагрітих до такої температури, а на вулиці – будь-ласка!

Кожен знає, що безкоштовних бутербродів не буває. Отже за них завжди хтось платить.

В обороті теплової енергії задіяні 4 сторони: продавці газу, виробник теплової енергії, мешканець міста (який платить за опалення) та місто і уряд,  які розпоряджаються нашими податками для покриття всіх боргів теплогенеруючим компаніям.

Неважко здогадатися, що інтерес і продавців газу, і виробника енергії полягає в тому, щоб продати максимальну кількість газу і тепла.

За умови, коли рівень втрат при генерації та передачі тепла ніяк фактично не впливає на тариф, теплогенеруюча компанія не буде модернізувати мережі.

Фактично, чим більші втрати – тим більші прибутки, які формуються як відсоток від обороту. А субсидування урядом НАК “Нафтогаз” та дотації на опалення фактично підтримують продавців газу і підривають усякі стимули комплексних програм термомодернізації будівель.

За грамотної постановки питання, вартість 79 втрачених відсотків тепла, слід спрямувати на утеплення. Таким чином вдасться не лише надзвичайно скоротиться споживання газу в країні протягом кількох років, а й створити величезний ринок, який дасть роботу сотням тисяч будівельників.

Люк, яких на дорогах тисячі, при температурі повітря у 0 градусів - "нагрітий" до +35 за Цельсієм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сьогодні Україна в секторі ЖКГ, за рік випалює близько 30 мільярдів кубометрів газу, з чого близько 20 мільярдів видобуває у себе.

Якщо застосувати імовірне скорочення споживання тепла внаслідок модернізації ланцюжка ЖКГ – то вийти на споживання у 15 мільярдів і покривати всі потреби своїм ресурсом, за умови домінування здорового глузду, є абсолютно реально.

Те, що Україна має найвищий рівень споживання газу в ЖКГ, одну з найвищих цін на газ в Європі, та неспроможна зрушитися з місці в енергозбереженні вже шостій рік постійного енергетичного протистояння, має єдине пояснення – ефективне лобіювання інтересів продавців газу, котрі аж ніяк не хочуть втратити половину ринку в ЖКГ.

Святослав Павлюк, «Українська альтернатива»

 

Безконфліктна енергетика

РАДМІЛА КОРЖ "Українська альтернатива" журналіст, еколог

Спитай сьогодні будь-кого з простих громадян України: яка одна з головних складових національної безпеки? Перше, що скажуть – безпека енергетична. В світлі останніх подій та перемовин стосовно цін на енергетичні носії, політичних поступок та реверансів, світові тенденції чим скорішого переходу на альтернативні відновлювані джерела енергії стають для України все більш і більш актуальними. Тим паче, що європейські вектори розвитку спонукають вітчизняних підприємців будувати та розбудовувати свій бізнес саме на цих засадах. (далі…)