Українська альтернатива

Джерело: http://www.pravda.com.ua

Пока в Москве оппонентов власти бьют дубинками и сажают в СИЗО, украинская оппозиция проводит грандиозные Форумы объединения. То ли власть не боится оппозиции, то ли у нас еще демократия?!

Безусловно, объединение оппозиционных партий – дело нужное для будущих побед, да и избиратель не будет путаться в бюллетене. Но найдет ли он там альтернативу власти?

Форум объединенной оппозиции ответ на это вопрос не дал.

Яркая Майданная акция выглядела скорее как театральное действие, чем выступление реальных оппонентов режима. Лидеры оппозиции вели себя на сцене так, будто уже сделали все, чтобы страна изменилась: победили нынешнюю власть и провели реформы.

Конечно, демонстрировать народу уверенность в себе – хорошее дело. Но за этим должны стоять более веские основания и явные стратегические преимущества. А их как раз и нет.

Победить на выборах простым объединением списков разных партий, а именно в этом суть процесса, который происходит сегодня – не получится. Что дальше?

Читати далі »

Щось не перший раз вже доводиться ловити ненав’язливі натяки на можливість розколу України. То з екрану телевізора якийсь експерт про такий розвиток подій натякне, то в інтернеті – як не експертна думка, то опитування якесь, то ще що…

Таке враження, що, як не готують потихеньку суспільство до подібної перспективи, то потихеньку підштовхують.

Біда в тому, що, як виявляється, часто-густо ми самі себе заганяємо в певні стереотипи. Чим можуть і скористатися люди, цілісність України яким спати не дає.

Сонячного весняного дня приємне товариство працювало пліч-о–пліч на волонтерських роботах з облагородження певної території. За працею, як годиться, велись розумні та цікаві розмови. Але в один момент, колега, що корчував поряд різні бур’яноподібні зарості, в запалі висловився, що, мовляв, коли вони з групою їздили східною Україною, «на Дніпропетровщині, Донеччині – жах, купи сміття при дорозі навалено, і табличка “Дякуємо за чисте довкілля”. Як знущання». Подальший спіч про дикунів, невігласів, совків та антиукраїнців, якими заселено всі східноукраїнські землі, про бруд, неохайність та ницість населення – трохи нагадало стиль спічів британських колонізаторів позаминулого сторіччя щодо своїх африкансько-азійських колоній.

Читати далі »

Пам’таєте цю біблійну оповідку? По те як Ісав право першородства продав? За сочевичну юшку?

До речі, виходячи з тексту – він був непоганий хлопець, цей Ісав. Простий, відвертий, роботящий – все в полях та лісах, не тюхтій, сміливий, бо ж полювання в ті давні часи було далеко не розвагою. От тільки їсти дуже хотілось в певний момент, то й продав своє право першого сина за «покращення життя вже сьогодні», тобто за миску з юшкою. Не дуже розмірковуючи, що за цим стоїть. Не до аналітики було.

Так от здається вся  Україна нині населена виключно нащадками Ісава. Ні, зараз не про продуктові набори для пенсіонерів, про які вже відписалися від грандів журналістики до популярних блогерів. Хоча трохи й про них.

Продпайки – то мізер. Суспільству кинули чергову кістку і образ «зла» – пенсіонери, що продають країну мерзенним депутатам  за харчі.

Не все так просто. По-перше, чого пенсіонери беруть ці пайки? Адже, зовсім одиноких бідних людей в країні не так вже й багато. У більшості з них є діти, онуки, які  хай там як – а можуть купити батькам та дідам ту гречку.

Читати далі »

Оприлюднено у газеті “День,  №75-76, п’ятниця, 27 квітня 2012, http://www.day.kiev.ua/227788

За радянських часів про В’ячеслава Липинського (1882 — 1931) в Україні воліли не згадувати. Взагалі хотіли стерти пам’ять про цю людину. Навіть його могилу в селі Затурці Локачинського району Волинської області було по-варварськи знищено. Занадто шкідливою для комуністів-інтернаціоналістів була ідеологія цього теоретика. Щоправда, були на Волині та й загалом в Україні люди, які знали про цю особистість, більшою чи меншою мірою були знайомі з його поглядами.

Вячеслав Липинськийю Фото: http://www.infoukes.com

Знали про нього й українські емігранти, які жили в країнах Заходу. Там, хоч і невеликими тиражами, виходили у світ твори ідеолога українського консерватизму, зокрема його головна політологічна праця «Листи до братів-хліборобів» (1926). Д. Чижевський вважав В. Липинського одним із найвидатніших українських філософів ХХ ст. Були послідовники В. Липинського й серед українських істориків, котрі жили в еміграції. Однак і там, у діаспорі, він був далеко не для всіх «політично зручною фігурою», адже належав до маргінального політичного напрямку гетьманців чи то монархістів і доволі різко критикував українських націоналістів. Хоч останні часто використовували його ідеї.

Про В. Липинського заговорили в роки незалежності України. 1992 р. відносно широко відзначалася 110-та річниця з дня його народження. Незабаром з’явилися перевидання окремих творів В. Липинського, роботи про нього. Втім, чи освоїли ми належним чином спадок цього теоретика, чи осмислили його, особливо наша політична еліта, до якої, власне, апелював В. Липинський? Відповідь, радше, буде «ні», аніж «так». Читати далі »

Минулого року на запрошення друзів мав щасливу нагоду познайомитися з Унежем. Уніж – унікальне місце. Це база, яку самі для себе, своїми зусиллями та коштами ентузіастів, розбудовують громадські активісти. Самі будують, самі ж обмінюються думками. Минулого року в Унежі ми з Іриною Кравчук вперше публічно представляли “Українську альтернативу”. Цього року не вдасться побувати там, проте кількома тезами спробую долучитися до обговорень колег.

ВОЛОДИМИР КУХАР, лідер "Української альтернативи"

За рік від травня 2011 року ситуація «нагорі», серед тих, проти кого виступають небайдужі патріотичні громадяни з демократичними поглядами, не змінилася. Нагорі роблять те, заради чого йшли у владу – переводять політичні дивіденди у фінансові статки і далі – у символи показної розкоші та «легких» (точніше – «дурних») грошей. Як і варто було очікувати і попри численні чутки та інтриги, радикальних кадрових змін не відбулося. Уособленням цього залишається домінування у гуманітарній сфері Д.Табачника.

«Православні мракобіси», як вони себе називають, навіть інституціоналізувалися – організували «Клуб Альтернатива» і завели сайт «Ревізор» під чуткім керівництвом О.Чаленка.

Якщо у 2011 році на хвилі обурення від першого року президентства В.Януковича небайдуже громадянство перебувало у пошуку нового, то у  2012 році настав період втоми і апатії. Найкраще і на науковому матеріалі це проілюстровано у дослідженні GfK. Читати далі »

Текст оприлюднено на сайті Українська правда: http://www.pravda.com.ua/columns/2012/04/28/6963587/

Хав’єр Солана висловив сумнів щодо того, що Україна стане членом Європейського Союзу.  Те саме трохи раніше сказав Леонід Кучма. Той самий президент Кучма, який у 1998 році підписав указ про Стратегію інтеграції України до ЄС. Відповідно до неї передумови для вступу до ЄС мали бути створені до кінця 2007 року.

Шлях України до ЄС буде непростим і тривалим. Цей шлях залежить від теперішньої політики і долі політичних в’язнів в Україні лише на рівні короткотермінових перспектив, тактики. Як стратегія він залежить від багатьох чинників, які практично усі зараз складаються не на користь України.

Європейський Союз сам переживає непрості часи. Конституційний розвиток спільноти після Лісабонської угоди загальмувався. Нічого дивного, адже після неї залишається хіба що рівень понаднаціонального (supranational) утворення, новітнього СРСР, яке поглинає національні суверенітети. У самому ЄС для сприйняття цього нема підготовленої більшості. Особисто я проти участі України у будь-яких понаднаціональних структурах.

Читати далі »

Джерело: http://www.day.kiev.ua/227290/

«Український націоналізм був будівничим», – упевнена вчителька історії Луцької гімназії № 14 Леся Бондарук, яка була близько знайома з багатьма відомими представниками національно-визвольного руху. Відповідаючи на запитання новорічної анкети газети «День», Леся (називатиму її так, бо знала ще школяркою) сказала, що особистою подією року, який минав, був захист дисертації кандидата історичних наук. Мабуть, нечасто серед учителів, навіть у гімназіях, зустрінеш кандидатів наук. Проте особливо цікавою видається й тема Лесиної дисертації: «Український рух опору в радянських концтаборах у 1940 — 1950 роках», де головним сюжетом дослідження є повстання політв’язнів у Норильську, Воркуті й Кенгірі. Десять років із різних причин Леся досліджувала тему й писала свою роботу. До того була документальна книжка про Михайла Сороку, члена ОУН, політичного в’язня радянських концтаборів, якого за авторитет називали патріархом політв’язнів ГУЛАГу, він «за політику» відсидів 34 роки! На часі — монографія, в якій також будуть свої відкриття. А коли зважити на те, що Леся Бондарук була близько знайомою з останнім Головнокомандуючим УПА Василем Куком, з дружиною та сестрою Івана Світличного — Леонідою і Надією, брала інтерв’ю у Валерії Новодворської, досі спілкується зі зв’язковою Головного командувача УПА Романа Шухевича Дарією Гусяк та одним із керівників Норильського повстання, нині 92-річним Степаном Семенюком, який, приїжджаючи з Польщі в Україну, завжди заходить до неї в гості, 2003 року змогла побувати на місці масових розстрілів у Сандармоху, на Соловках… То нам було про що поговорити нині на тему, чи можемо ми позбутися свого тоталітарного минулого. Адже й в анкеті «Дня» Леся Бондарук писала: «За мовчазної згоди, а часто — й закулісного сприяння органи державної влади за допомогою міліції та судової системи повертають старі, тоталітарні методи управління. У країні з’явилися політичні в’язні, політичні дисиденти, правозахисники знову б’ють на сполох…»

Читати далі »

Джерело: http://www.nashekolo.org.ua

“Sing Ukrainian songs in english too” – заголовок коротенької заміточки, що з’явилася 15 листопада 1940-го року в “Ukrainian Weekly“, англомовному додатку до найстарішого періодичного видання українців в США – газети “Свобода”. У ній анонсується друге видання хорових партитур українських народних пісень в обробці Олександра Кошиця з перекладами текстів англійською мовою.  Сімома роками до того вийшла перша серія брошурок з партитурами української церковної музики та українських народних пісень в обробці Олександра Кошиця.  Надзвичайно успішний проект і майже невідомий  в Україні…

Рідкісні видання нещодавно надійшли до Черкас з Бібліотеки Конгресу США.  Це -–19 партитур обробок українських народних пісень та  творів церковної музики нашого видатного диригента і композитора Олександра Кошиця.  Усі видрукувані в 1933-34 роках в США видавництвом “M.Witmark&Sons” окремими брошурками серії  “Songs of the Ukraine”.  За свідченням американської преси, видання в мало величезний успіх – його загальний наклад сягнув 140 тисяч примірників, розійшовся миттєво переважно серед неукраїнських хорових колективів, коледжів, музичних осередків.  В Україні ж дотепер цих видань не було.

Читати далі »

Джерела: http://interviews.com.ua; www.radiosvoboda.org

У вирішальний момент до влади має прийти свідома еліта, яка готова поміняти правила гри, вважає історик Ярослав Грицак.
- В столичному Українському домі 5 квітня пройшов Національний круглий стіл за ініціативою групи» Перше грудня. «Вільна людина у вільній країні» – таким було гасло цього обговорення. Серед учасників круглого столу були і кардинал Любомир Гузар, і Євген Сверстюк, і Іван Дзюба, і Мирослав Маринович. Розмова точилася про те, хто й у який спосіб має зробити життя у нашій країні моральним і справедливим. Чи може може аморальне суспільство стати справедливим? Ви там теж були…

- Ярослав Грицак: Так, я був від самого початку. На жаль, не досидів до кінця, бо мав лекцію.

- Ви до скептиків належите, які кажуть, що ця ідея насправді не матиме за собою жодних практичних наслідків для України?

- Ярослав Грицак: Скажу так, що я їхав зі скепсисом. І я покинув ці збори з поміркованим оптимізмом. І це не була тільки моя думка. Ми потім і дзвонили один до одного і зустрічалися вже ввечері. І десь така загальна думка є, що те, що вийшло не було таке зле.

Тобто я думаю, що це має шанс на життя, і воно дає певні надії.

Читати далі »

Відповідно до дослідження Doing Business, проведеного під егідою World Bank та International Finance Corporation, Україна посіла 181 місце з 183 за простотою за легкістю сплати податків (http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine/). Гадаю, жодне економічне питання не є таким болючим для нашого бізнесу, як податкове. При цьому за багато років вивчення бізнесу за західними програмами та кращими книгами з фінансів, я можу сказати, що питанням оподаткування у розвинених країнах приділяється досить мало уваги. Наслідком цього є те, що замість продуктивного використання найціннішого ресурсу бізнесу — часу топ-менеджменту — на розробку конкурентних стратегій чи продуктових ліній, оптимізацію бізнес-процесів чи ресурсної бази, цей час витрачається на боротьбу з податковою системою та оптимізацією оподаткування. Тобто, замість створення додаткової вартості наш бізнес значною мірою займається боротьбою з вітряками, тому що податкова система вартості не створює.

Чому Україна посідає 181 місце з 183 країн світу? Навіть враховуючи деякі помилки дослідження, цей результат є цілком виправданим. Наша податкова система є складною, репресивною та забюрократизованою. Дивно, але ставки податків не є основною проблемою. Значно більшими проблемами є велика кількість платежів та звітів, авансування по деяких податках, несиметричне становище суб’єктів (держави та бізнесу), складна мова та великий обсяг нормативно-правових актів. Наслідком цього є перетворення податкової служби на репресивно-корупційний механізм, який легко може вбити або суттєво ускладнити бізнес.

Читати далі »