ВОЛОДИМИР КУХАР, "Українська альтернатива"

В березні «Українська альтернатива» навідувалась до військових, що тоді стояли на півночі Чернігівщини, на самому кордоні з Росією. Атмосфера була тривожна, всі очікували зо дня на день прямого вторгнення російської армії. Бійці на кордоні запевняли, що бойовий дух в українській армійців високий, стверджували, що всім забезпечені, і просили тільки підвезти чистої питної води, бо рідина з місцевих колодязів була якогось підозрілого жовтувато-зеленого кольору. Тоді ж на випадок, якщо в чомусь буде якась нагальна потреба – залишили військовим контактні телефони.
Тепер наші військові, яких ми у березні провідували на півночі Чернігівщини, отримують  нові завдання. Маршрут їх переміщень лежить на схід України. І їм точно потрібна допомога! (далі…)

ВОЛОДИМИР КУХАР, "Українська альтернатива"

Відвідали з колегами по ГО “Українська альтернатива” кілька місць дислокації наших військових на північ від Києва. Хочемо розуміти, що у дійсності відбувається. І хочемо допомогти у міру можливостей. Люди нам передавали кошти на потреби Майдану. Майдан переміг. Залишок коштів має піти на захист від зовнішньої загрози. Список потреб зі слів бійців подано наприкінці замітки. (далі…)

ВОЛОДИМИР КУХАР, "Українська альтернатива"

Україна переживає один із найскладніших періодів з часів своєї незалежності – вирішується доля нашого народу і його майбутнє!

Після успішної оборони Майдану від Беркуту в ніч на 11 грудня та політична ініціатива перейшла на сторону народу. Проте з того часу майже нічого нового не відбулося. Ми знову можемо опинитися у ситуації тих, хто наздоганяє, після такого ж успішного протистояння спецпризначенцям 11 січня.

Нам необхідно почати застосовувати нашу владу! Ми маємо право знати, що від нашого імені підписує влада. Ми маємо право відстоювати наші законні права! Ми маємо право вимагати від влади здійснення волі народу! (далі…)

РАДМІЛА КОРЖ, "Українська альтернатива"

Мордор зник. Він випарувався, «як роса на сонці», під натиском весело-злих громадян на більше ніж тисячі автівок, велосипедах, своїх двоїх, з прапорами, тулумбасами, «подарунками» для президента. Не стало зловісно-містичного «лігва звіра» – Межигір’я, в яке проникали поодинокі герої. Натомість постало звичайне українське село – Нові Петрівці,  із занедбаними вулицями, поганючим асфальтом, багнюкою, якимись неясними новобудовами, привітними мешканцями, яким вже по самі печінки в’їлось це існування під боком президентської дачі. (далі…)

СВІТЛАНА ГАЛАТА, "Українська альтернатива"

– А там стежка через яр є! – смикає за полу хлопчина біля заблокованої«Беркутом»дороги через Дзвінкову криницю до Межигір’я. До Нових Петрівців автопробіг «Української альтернативи» (шість автівок і бус) дістається з півночі, від Гостомеля. Всю дорогу жартуємо: мовляв, проводимо квест «знайди золотий унітаз».  Біля заблокованого проїзду лишаємо для гаранта дитячий горщик, просимо передати.

(далі…)

За хорошою традицією «Української альтернативи» 5 жовтня з’їздили символічними місцями української історії. Цього разу – до малої батьківщини Тараса Шевченка  сіл Моринці та Шевченкове (Керелівка) на Черкащині.

Народ в Моринцях йде до Шевченка

Наступного року Україна буде відзначати 200-річчя з дня народження поета-пророка, тож захід було здійснено в контексті цієї дійсно визначної для кожного українця дати. (далі…)

Доповнено 

Шановне товариство!

Наступного року 200 років від дня народження

ВОЛОДИМИР КУХАР, Українська альтернатива

Джерело: http://www.eco-lel.org.ua

«Українська альтернатива» стала спонсором однієї з номінацій конкурсу в рамках щорічного екофестивалю «Лель».

Мета заходу – збереження та розвиток української культури і виховання любові до рідної природи. «Еко», бо екологія, як стверджують засновники –  це не напрямок, а стиль життя! Лель – так звали давньослов’янського бога кохання, який жив серед незайманої живої природи. Сучасний фестиваль поєднав такі, на перший погляд, різні речі, як наука, велопробіг,  майстер-класи та співи. Аудиторія –  молода та  активна.

Фінал фестивалю відбувся у Полтаві з 22 по 25 червня у приміщенні актового залу Полтавської аграрної академії.

Конкурс проводився у номінаціях:

– Краща естрадна пісня

– Краща авторська пісня

– Краща народна пісня

– Краща пісня серед рок-виконавців

– Кращий вірш

– Кращий весільний рушник

– Кращий виріб серед майстрів народної творчості

Організатори фестивалю:

–  «Рекреаційний центр Криворудський» Полтавської обласної Ради

–  Полтавське обласне радіо ОДТРК «Лтава»

– Полтавська державна аграрна академія

– Журнал «Зерно»

– Обласна газета «Село полтавське»

СВІТЛАНА ГАЛАТА, “Українська альтернатива”, журналіст (м. Київ)

Ранок, село Печі. Бібліотекарка Ольга Іванівна Похилько відмикає двері бібліотеки й вітається зі змерзлими «класиками».  На вулиці мінус двадцять, в бібліотеці – не набагато вище нуля.  Українська й світова література на полицях ловить дрижаки,  рушники навколо портрета Шевченка схожі на сніговий замет.  Тому першим ділом Ольга Іванівна розпалює «буржуйку».  Скіпки на розпал готові ще з вечора,  дрова займаються шпарко, мить – і в бібліотеці теплішає, а з комина підіймається дим. Для села це знак –  вітальня відчинена, можна заходити «в гості».

Першими приходять старенькі. Закутана в три хустки вісімдесятирічна Євдокія Дмитрівна Максименко весело вітається і чемно запитує, чи можна до хати. Знімає куфайку,  гріє  руки біля вогню. Заходять й інші. Книжки на полицях всі читані-перечитані, але пенсіонери жартують, мовляв,  одна з переваг «другої молодості»,  що скільки книжку не читай – кожного разу здається, що вперше.  Запитують одне одного про здоров’я,  сміються, мовляв,  якщо хворіємо,значить, – живемо. Просять прочитати «про любов»,  про життя,  гортають «Деснянську правду» та «Вісті Борзнянщини».  Вчитуються в оголошення в рубриці «робота»,  сподіваючись знайти щось підходяще для дітей та онуків.  Хтось запитує, як переоформити «пенцію», хтось вагається – переїжджати в райцентр до дітей  чи ні (бо ж, слава Богу,  кличуть), ще хтось розпитує скільки нині «стоє» в інституті  вчитись, бо ж онучка – відмінниця й розумниця, а грошей – катма.

Бібліотека в с.Печі (Чернігівська обл.)

По обіді прибігають діти. Шукають на поличці щось пригодницьке, запитують книжки за шкільною програмою.  Два роки тому сільську школу «оптимізували» і діти їздять автобусом  у сусіднє село Хороше Озеро. Єдиним безкоштовним (а, значить, і єдино доступним!)  культурним осередком лишається сільська бібліотека. Печівська сільська бібліотека у Борзнянському районі Чернігівської області  має старенькі фонди, кілька стільців і триста читачів. Відкрили її в 1949 році, спочатку вона належала сільській раді, але потім увійшла до централізованої бібліотечної системи. Грошей і нових надходжень в ЦНС не густо, тому книжок надходить мало, дитячої та художньої літератури катастрофічно не вистачає. Семирічна Богданка Бодун, наприклад, ледь не щодня перебирає поличку з дитячими книжками, сподіваючись знайти щось новеньке. «Для неї книжки, – каже Ольга Іванівна, – важливіші за цукерки. І в сельчан питає, але хіба багато книжок знайдеш у сільських хатах?»…

Бібліотека в с.Печі (Чернігівська обл.)

Ми з друзями з «Української альтернативи» заїжджаємо до бібліотеки надвечір’ям, зворотною дорогою з Крутів. Даруємо книгу – збірку історичних документів про бій під Крутами, гріємось, знайомимось з привітною бібліотекаркою.

У мене з’являється дивне відчуття. Саме такою була моя перша бібліотека  у бабусиному селі.  Кожного разу я набирала стосик з п’яти книжок (більше в одні руки  чомусь не давали) і читала їх у теплому бур’яні за хатою.  Коли бабуся знаходила мене з книжкою, то довго бідкалась: мовляв, дитинко, не читай багато, – голова болітиме.

У тій бібліотеці ще в 90-х поселились горобці, а потім її разом з клубом розібрали по цеглині колишні колгоспники.  Нині вони збираються хіба що біля лавочок, та й то тільки влітку. Я ж заприязнилася з багатьма іншими бібліотеками – районною,  університетською, науковою,  але й досі пам’ятаю, якими були на дотик ті, перші книжки. Інколи мені навіть здається, що вони зникли тому, що я покинула свою маленьку бібліотеку напризволяще. Ну, ніби в якийсь вирішальний момент повинна була там бути, але не була.

Тому збираю стосиком дитячі книжки, з яких «виросли» мої діти,  балади про лицарів і героїв, пригодницькі романи і (куди ж без них) книжки «про любов», і «з оказією» передам бібліотеці.  Просто я дуже хочу, щоб у Богданки Бодун з села Печі також «склалися»  усі наступні бібліотеки.

Світлана Галата, «Українська альтернатива»

Фото: Володимир Кухар

P.S. Якщо у вас є кілька книжок, якими б ви хотіли поділитися з сільськими дітьми,  дорослими  і «дорослими дітьми»,  привезіть або передайте їх нам.  Не баріться!

Телефон: 067 714 87 01  Лариса Шевчук

 Електронна адреса groupua.org@gmail.com

ВОЛОДИМИР КУХАР,

“Українська альтернатива”

Цього року у поїздку до Крут ми вибиралися неформально, по-домашньому. Одинадцятеро небайдужих, які не побоялися морозу, у чотирьох машинах прибули на станцію Крути якраз до початку мітингу. Ми не їхали слухати на мітинг, слова на якому можна було б вгадати – повторюються з року в рік. Ми не їхали дивитися на мітинги – таке саме видовище з густою стіною прапорів, за якою не видно ні Меморіалу зі сценою, ні тих, хто виступає.

Пожвавлення на історичному місці завжди приємне. Було б ще тепліше на душі, якби у дійстві навколо було менше партійного пафосу і більше інтересу до самої історичної події та до експозиції, у якій про неї розповідалося. Як слушно зауважували друзі, такий день нагода для музею зробити виторг за пів року. І музею б кошти не завадили.

В стороні від гамору річниці залишилася станція Крути, яка прийняла ешелон з героями, і яка стала смертельною пасткою для десятків з них.

Остап вже бачив музейну експозицію минулого року, а мітинг йому навряд чи цікавий.

(далі…)