Нотатки з Празьких архівів і не тільки

УСТИНА СТЕФАНЧУК «Українська альтернатива», докторантка, політолог (Львів-Мюнхен)

Джерело: http://incognita.day.kiev.ua/notatki-z-prazkix-arxiviv-i-ne-tilki.html

Упродовж останнього часу питання, пов’язане із архівами, їх зберіганням та доступністю актуалізувалося (що тішить) змінами до архівного законодавства, які були нещодавно прийняті ВР у першому читанні, а також, низкою неоднозначних коментарів Голови держаної архівної служби – товаришки Гінзбург, повноваження якої були розширені ледь не до безмежності самим Президентом (що не тішить). Розсекречені кількома роками раніше архіви, ще навіть не встигли набути належного оприлюднення (в усіх сенсах слова), а вже мають всі шанси бути якщо не знищеним, то знову цілком таємними.

Проте, попри всю серйозність та симптоматичність цих «нововведень» широкі кола громадськості (за винятком кількох науковців та, просто, небайдужих) не зацікавилися питанням. А власне, нічого дивного, чи ж пересічний працівник сфери освіти чи науки має поняття про фонди чи матеріали, які зберігаються в архівах (хоча б в загальних обрисах), чи за рахунок чого поновлюються архіви, а відтак, звідки може бути відомо, наприклад, про факт «вилучення» (читай зникнення) цілих фондів, нічого сказати – «цілком таємно». Окрім суто об’єктивних причин, заради справедливості слід сказати, що багато що залежить, також, від бажання працювати над собою, над підвищенням професійного рівня і т.д.

Власне корінь проблеми слід шукати, також, у відсутності культури користування бібліотеками та архівами, і це аж ніяк не варто пов’язувати із доступністю літератури в електронній формі. До недавнього часу в моїй свідомості при слові архів виникала стійка асоціація із похмурою установою, на дверях якої промовисто поважнів поржавілий замок, так було до моменту, поки мені довелося познайомитися із архівами та бібліотеками за кордоном – німецькими, чеськими, та навіть польськими, які складають українським разючу протилежність.

Реєстр студентів першого курсу Вищого Пед Інституту ім Драгоманова 1924-25 н.р. З спец фонду ВПІ ім Драгоманова у Словянській бібліотеці (Національна бібліотека Чеської республіки)

Добре слівце про польські архіви

До слова, в Польщі випала нагода працювати з матеріалами в Перемишлі та в Кракові. І якщо з культурною столицею все наче зрозуміло, то Перемишль, як місто із неоднозначною налаштованістю по відношенню до українців мене приємно здивувало. При згадці теми, яка мене цікавить (українська націоналістична преса міжвоєнного періоду) в усіх перемиських бібліотеках та архівах, з якими довелося працювати, мені ввічливо посміхалися і надавали усю необхідну інформацію та можливість доступу до усіх фондів. Для зацікавлених скажу, що в Перемишлі є дуже цікава підбірка української періодики в бібліотеці Національного Музею Перемиської землі (Muzeum Narodowe Ziemi Przemyskiej), величезний пласт української історії (що є переконливим свідчення, щонайменше, української присутності на тих теренах) відображено в Державному архіві Перемишля (Archiwum Państwowe w Przemyślu). Тут варто, в міжчассі ознайомитися, також, із архівами та бібліотекою Перемисько-варшавської архиєпархії УГКЦ, що має осідок в Перемишлі, де окрім церковної літератури можна знайти поодинокі (часто, єдині в своєму роді) світські видання.

Спецфонди Слов’янської бібліотеки

Попри це, темою цього короткого архівного екскурсу є Прага, може тому, що там найдовше працювалося, або тому, що найприємніше.

Очевидно, що довге і плідне перебування в Чехословаччині української еміграції (підтриманої в міжвоєнний період Т. Масариком) дало своє відображення в суспільно-політичних процесах країни, а відповідно, згодом осіло і спочило на архівних полицях. Найперше я потрапила до Клементінум – Національної бібліотеки Чеської республіки (Národni knihovna České republiky), в якій міститься добре знана серед фахівців Словянська біблотека. Найбільше мене вразило те, як мене, іноземку, прийняли. Я прийшла і одразу заявила, що хотіла б попрацювати з їхніми спецфондами. І через 10 хв. я вже мала читацький квиток, а біля мене стояв поважного віку науковий співробітник і нотував все, з чим би я хотіла ознайомитися (був у цьому такий собі старосвітський шарм). Під кінець першого, ознайомчого дня пані бібліотекарка ласкаво спитала, чи я маю де зупинитися в Празі і чи не потребую в цьому якоїсь помочі (чогось одразу згадалися пані з університетської бібліотеки, до яких зверталася в крайній потребі, бо страшно потурбувати).

Що стосується самих архівів, то вони без перебільшення колосальні!!! Тут і повні комплекти усіх чеських, та й не тільки, видань українців – починаючи від студентських, закінчуючи фаховою періодикою з мистецтвознавства та сільського-господарства. Загалом, тільки виходячи з опрацювання празьких архівів в Клементінумі можна писати томи праць і видавати чи перевидавати безцінні брошури, статті та наукові праці, що канули в забуття, про що свідчать чисті картки реєстрації читачів.

Список викладачів Інституту 1928-29н.р.(літній семестр) У фонді Інституту є особові справи усіх перечислених професорів (Словянська бібліотека, Національна бібліотека Чеської республіки)

З періодики мене зацікавили комплекти (повні) празьких видань: «Студентського вісника» (друкований орган Центрального Союзу Українського студентства), «Національної думки» (місячник Групи Української Націоналістичної Молоді) та «Державної нації» (видання Легії Українських Націоналістів) останнє – предтеча націоналістичного часопису «Розбудова нації», усі виходили в Празі. Краєм ока оглянула «Літопис Червоної Калини», не могла оминути «Українського скитальця» та щомісячник «Дорога» де натрапила на раритетні пластові передруки.

Проте, чи не найбільшим моїм зацікавленням, та й, взагалі, метою «празьких вакацій» було опрацювання спеціальних фондів (збірок) Словянської біблотеки, до яких, зокрема, надежить фонд Високого Педагогічного інститут ім. Драгоманова. Варто зазначити, що загальне число спецзбірок – близько двадцяти, і більша частина з них – українські, зокрема, фонд Української Гімназії в Празі (1925-1945рр.), фонд українського еміграційного малярства ( тут зокрема, представлені праці В. Касіяна, І. Кураха, В. Січинського, Г. Мазепи, М. Бутинського та багатьох інших мистців), архів Панаса Феденка та особиста кореспонденція Лесі Українки (фонд налічує близько 300 одиниць – листів, фотографій, вітальних карток).

Справа з картотеки студентів Філософського факультету Карлового Університету 1925 р. (Архів Карлового університету) Національна бібліотека Чеської республіки)

Що стосується Педагогічного інституту – то цей фонд, просто бездонне джерело інформації, якісно і зручно каталогізований, налічує коло 20 великих коробок з документами, листами та студентськими матеріалами. Тут можна знайти більшість особових справ професорів та студентів (частина з них, зокрема, ті, що належали членам організацій націоналістичного спрямування тепер знаходяться в Києві в ЦДАВО на Соломянській, а це – окрема тема), документацію та навчальні програми інституту, тексти лекцій та дипломні праці студентів. Саме тут мені трапилися знахідки, які дозволяють зовсім з іншого боку трактувати ті чи інші процеси в українській громаді, а також, під цілком іншим кутом розглядати постаті, що стали історією. Зокрема, потішили знайдені мною серед інститутської документації – записка проф. др. Д. Чижевського про те, що він не зможе прийти на виклади з історії філософії через страшний катер (нежить) та лист-прохання проф. др. С. Русової до Високого сенату Інституту про уділення їй позики для пошиття вихідного костюму. Багато нового я дізналася із студентських клопотань про стипендію (Олега Кандиби, Олени Теліги, Юліяна Вассияна та інших), де студенти мусили себе охарактеризувати і дати оцінку своєму навчанню та громадській діяльності. В одному із таких листів О. Теліга написала в кінці, що заслуговує на стипендію ще тому, що вона, крім всього, просто файна панна. Це всього лише невеликі фрагменти з життя людей, які творили епоху, проте, це і є найкращим доповненням до їх об’єктивного не заідеологізованого аналізу.

Неорана наукова нива або архів Карлового університету

Якщо в похмурих мурах Клементінума можна зустріти поодиноких українських пошукувачів, то в архівах Карлового університету (Archiv Univerzity Karlovy), вони вкрай рідкісні гості, як свідчать працівники, з якими мені доводилося спілкуватися. Втім дарма, адже, якщо в Словянській бібліотеці, переважно еміграційна література або зовсім сучасна, то в архіві університету можна знайти значно більш давні свідчення перебування українців в Чехії. З огляду на обмеження часу, я не мала змоги детальніше ознайомитися із усім, з чим би мала бажання, тому, одразу спрямувала свою увагу на архів філософського факультету, який, власне, мене і цікавив. В процесі пошуку матеріалів, по своїй темі мені зустрічалися дуже цікаві речі, тут несподівано для себе я знайшла відомості про свого далекого родича. Архіви університету важливі і корисні тим, що кожен студент чи докторант мав свою особисту справу, всі вони, очевидно збережені і відкриті для ознайомлення. Переглядаючи картотеку докторантів я звернула увагу, на колосальне число українців, що студіювали там впродовж 1922 по 1924 (той проміжок часу, який мене цікавив). Більше того, студенти-мешканці Теодосії, Харкова, Катеринослава а також, Єкатеринограду та Кубані вказували в графі національність – українську.

Безцінна складова факультетського архіву – докторські роботи з рецензіями та відгуками професорів. Тут я і знайшла працю Юліяна Вассияна, яка фактично була метою моєї подорожі.

Що стосується практичного боку роботи з архівними джерелами, то їх можна копіювати – і це безкоштовно, на власні носії, або робити паперові ксерокопії, які коштують копійки (ті самі правила діяли і в Слов’янській бібліотеці). Не кажу вже про комфортні умови праці, просторі приміщення і столики з кавою. Одним словом, нашим архівам та бібліотекам є до чого прямувати, і в першу чергу в усвідомленні працівниками, що суть їх праць полягає в допомозі, сприянні та полагодженні технічних питань, грубо кажучи , у забезпеченні сервісу, а не у вирішенні питань доступу-недоступу до джерел.

В кожному разі, маю надію, що ця коротка розвідка комусь таки стане у пригоді. І пам’ятайте, збираючись до Праги, головне – фотоапарат, в архіві річ незамінна!

p.s. Усім, кого зацікавила ця інформація рекомендую до ознайомлення книгу Тетяни Боряк «Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010)»

Устина Стефанчук, «Українська альтернатива»