ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, “Українська альтернатива”

Пропонуємо вашій увазі Проект Конституції України, розроблений членом ГО Українська Альтернатива Валентином Хохловим. Запрошуємо до широкого обговорення цього матеріалу.

ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Преамбула

Ми, народ України, з метою захисту наших прав і свобод та обслуговування наших інтересів засновуємо державу й укладаємо суспільний договір шляхом прийняття цієї Конституції.

Стаття 1. Мета та засади утворення держави

1.1. Держава Україна заснована громадянами для захисту їхніх прав і свобод та обслуговування їхніх інтересів.
1.2. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який визначається як сукупність громадян України.
1.3. Народ України делегує окремі владні повноваження державі виключно на підставі цієї Конституції та з наступними обмеженнями:
1) ніхто не може всупереч власній волі бути позбавлений життя чи примушений ризикувати життям;
2) ніхто не може всупереч власній волі бути позбавлений здоров’я чи примушений ризикувати здоров’ям;
3) ніхто не може всупереч власній волі бути позбавлений власності чи доступу до неї, крім випадків, коли у суді доведено незаконність її набуття;
4) ніхто не може всупереч власній волі бути обмежений у розповсюдженні інформації, висловлюванні поглядів і думок, за винятком випадків, коли така інформація, погляди чи думки порушують законні права чи свободи інших осіб;
5) ніхто не може бути обмежений у праві пересуватися чи збиратися будь-де у межах суспільної власності, якщо це не утискає законні права і свободи інших осіб;
6) ніхто не може всупереч власній волі бути примушений займатися деякою діяльністю чи обмежений у діяльності, за винятком випадків, коли така діяльність може порушити права і свободи інших осіб.
1.4. Громадяни України й інші особи на її території мають усі права і свободи, що притаманні вільній людині, яка усвідомлює свої дії, несе відповідальність за їхні наслідки та не порушує законні права і свободи інших осіб, та не потребують жодного підтвердження своїх прав і свобод від держави.
1.5. У разі, коли будь-які органи чи посадові особи держави перевищують надані їм цією Конституцією повноваження чи порушують права громадян, народ має повне, беззаперечне та необмежене право відстоювати свою свободу, в тому числі зі зброєю в руках.

Стаття 2. Громадяни та громадянство

2.1. Громадянство України набувається:
1) дитиною, що народжена на території України та батьками якої є громадяни України – автоматично;
2) дитиною, що народжена на території України та одним з батьків якої є громадянин України – автоматично, окрім випадків відмови обох батьків від набуття дитиною громадянства України;
3) дитиною, що народжена поза територією України та батьками якої є громадяни України – за заявою обох батьків до органів державної влади України про бажання отримати для дитини громадянство України та відсутність у неї громадянства інших країн;
4) дитиною, що народжена та провела більшу частину життя на території України, але не набула громадянства при народженні – за заявою такої особи після досягнення повноліття.
2.2. Громадянство України може бути надано особі, яка не набула його на підставі статті 2.1 цієї Конституції, лише у виключних випадках постановою Верховної Ради України, яка має містити обґрунтування заслуг цієї особи перед народом України або користі для народу України від надання цій особі громадянства та може містити індивідуальні умови й обмеження.
2.2. Громадяни України можуть у будь-який час безкоштовно відмовитися від громадянства України за власною заявою, поданою до органів державної влади України, окрім випадків, коли громадянство надано на підставі статті 2.2 цієї Конституції та при його наданні встановлені обмеження на вихід з громадянства України.
2.3. Громадяни України не можуть всупереч власній волі бути позбавлені громадянства України, окрім випадків, коли громадянство надано на підставі статті 2.2 цієї Конституції, встановлені умови надання громадянства та у суді доведено факт невиконання чи порушення таких умов.
2.4. Вирішення наступних питань здійснюється виключно всіма громадянами України та не може бути делеговане органам державної влади або іншим особам:
1) створення чи ліквідації держави;
2) перезаснування держави шляхом прийняття нової Конституції;
3) зміни території України, окрім технічних питань делімітації та демаркації кордону за умови, що такі зміни не перевищують за площею 100 кв. км, не призводять до порушення права власності будь-яких осіб, а на таких територіях немає місць постійного проживання людей, значущого обсягу суспільних ресурсів або об’єктів суспільної інфраструктури;
4) збільшення обсягу владних повноважень, делегованих народом України державі;
5) делегування будь-яких владних повноважень на території України наддержавним або міжнародним органам;
6) вступ України до наддержавних об’єднань чи ратифікація міжнародних угод, якщо внаслідок цього може змінитися обсяг суверенітету України.
2.5. Методом прийняття рішення всіма громадянами України є всеукраїнський референдум, на якому право голосу мають усі громадяни віком понад 18 років, які на момент проведення мають цивільну дієздатність. Рішення приймається, якщо за нього проголосувало понад 50% громадян, що мають право голосу. Всі інші питання проведення референдуму визначаються законом.

Стаття 3. Законодавча влада

3.1. Народ України делегує всю повноту законодавчої влади Верховній Раді України.
3.2. Верховна Рада України має повноваження приймати закони, обов’язкові для виконання будь-якими особами на всій території України, виключно з таких питань:
1) Національна оборона
2) Правосуддя та забезпечення охорони прав і свобод громадян
3) Державні фінанси та національна валюта
4) Податкова та митна система
5) Свобода конкуренції
6) Суспільна інфраструктура та суспільне майно
7) Міграція та натуралізація, реєстрація юридичних осіб та об’єднань громадян
8) Інші питання, щодо яких цією Конституцією передбачено прийняття законів
3.3. Верховна Рада України складається з 225 депутатів, строк повноважень яких не перевищує 6 років. Депутатом може стати особа віком від 25 років, що на момент обрання була громадянином України принаймні 5 років та має цивільну дієздатність, за винятком тих осіб, щодо яких діє вирок суду про позбавлення волі або які позбавлені права бути обраними за процедурою люстрації, а також осіб, які вже були депутатами Верховної Ради України понад 11 років.
3.4. Чергові вибори депутатів Верховної Ради України відбуваються у першу неділю грудня кожного парного року, на цих виборах переобираються депутати, каденція яких на момент виборів перевищує 4 роки. Каденція обраних депутатів починається з 1 січня наступного року, але депутатські повноваження вони отримують після принесення присяги на вірність народу України, яка є додатком до Конституції.
3.5. Вибори у Верховну Раду України відбуваються у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за списками політичних партій та виборчих блоків, які зареєструвались для участі у виборах. Доступні для переобрання місця депутатів розподіляються між тими політичними партіями та виборчими блоками, які отримали щонайменше 4% голосів виборців, пропорційно до відданих голосів. Питання проведення виборів, не згадані у Конституції, регулюються законом.
3.6. Право голосу на виборах до Верховної Ради України є у громадян України віком від 18 років, що мають цивільну дієздатність та які протягом останніх 5 років (для осіб віком до 23 років – протягом усього часу, починаючи з 18 років) були матеріально незалежними від держави. Умовою матеріальної незалежності є те, що частка трудових або соціальних доходів, які особа прямо чи опосередковано отримала з державного бюджету, є меншою за 50% загальних доходів особи.
3.7. У випадку дострокового вибуття зі складу Верховної Ради України депутата замістити його пропонується особам, які посідають наступні місця у списку тієї політичної партії чи виборчого блоку, по списку якого було обрано депутата, що вибув, та на момент вибуття попереднього депутата відповідають вимогам статті 3.3, у порядку цього списку. Такі особи можуть надати письмову відмову від депутатських повноважень або прийняти присягу на вірність народу України та отримати з цього моменту депутатські повноваження, але каденція нового депутата співпадає з каденцією депутата, що вибув.
3.8. Верховна Рада України приймає рішення більшістю голосів від числа депутатів, що на момент прийняття рішення мають депутатські повноваження, окрім випадків, явно зазначених у Конституції. Усі результати голосувань, а також відомості про голосування кожного депутата, є публічними, якщо інше не зазначено у Конституції. Навмисне перешкоджання вільному голосуванню депутатів Верховної Ради України, фальсифікація чи приховування його результатів є кримінальним злочином.
3.9. Верховна Рада України сама регулює усі питання організації своєї діяльності та приймає з цих питань внутрішні документи, окрім тих питань, які регулюються цією Конституцією. Вона може залучати до законотворчої діяльності інших осіб, зокрема, експертів, консультантів, суспільних діячів.
3.10. Вносити на розгляд Верховної Ради України законопроекти можуть виключно особи, які мають депутатські повноваження. У будь-якому законопроекті має бути явно зазначено, якому з питань компетенції Верховної Ради України, що перелічені у статті 3.2, він відповідає.
3.11. Законопроекти, які були схвалені Верховною Радою України, набувають силу закону у вказаний в них або найближчий можливий для вступу в дію день, але не раніше, ніж через два календарні тижні після першої офіційної публікації. Для законопроектів, що регулюють податкову та митну сферу, можливими днями для вступу в дію є 1 січня або 1 липня, але не раніше, ніж через шість місяців після першої офіційної публікації та не раніше повної готовності податкової чи митної інфраструктури, про що має звітувати відповідний орган виконавчої влади. Жоден закон не може мати зворотної сили.
3.12. Депутати Верховної Ради України несуть кримінальну відповідальність за неособисте голосування та за передачу засобів особистого голосування іншим особам. Депутати Верховної Ради України та інші особи, що беруть участь у законотворчій діяльності, несуть кримінальну відповідальність за внесення, підтримку при голосуванні, надання позитивних експертних висновків щодо законопроектів, які не відповідають статтям 1.3 та 3.2 цієї Конституції, а також відповідають за завдану вступом таких законопроектів у дію шкоду всім своїм особистим майном.
3.13. Депутати Верховної Ради України зобов’язані сумлінно виконувати свої обов’язки та слідувати тій передвиборчій програмі, на виконання якої вони отримали мандат від громадян України. Повноваження депутатів можуть бути достроково припиненні внаслідок таких підстав:
1) Систематичне голосування проти законопроектів або рішень, що явно відповідають передвиборчій програмі
2) Систематичне голосування за законопроекти або рішення, які явно суперечать передвиборчій програмі
3) Систематична відсутність на засіданнях Верховної Ради України чи комітетів, членами яких вони є
4) Відсутність протягом тривалого періоду (понад 18 місяців) дій, спрямованих на впровадження основних положень передвиборчої програми
3.14. Депутати Верховної Ради України мають фідуціарний обов’язок по відношенню до громадян України, систематичне нехтування яким є підставою для дострокового припинення депутатських повноважень. Фідуціарний обов’язок полягає в тому, що депутати повинні:
1) Ставити інтереси громадян та суспільства вище за свої особисті інтереси
2) Не використовувати свої повноваження та службове майно для отримання вигоди для себе чи осіб, які пов’язані з ними родинними, діловими чи дружніми зв’язками
3) Вчасно, повною мірою та недвозначно розкривати широкому загалу дійсні та потенційні конфлікти інтересів
4) Раз на рік впродовж своєї каденції, а також наступних 4 років, публічно звітувати про зміну свого майнового становища та майнового становища своєї родини, а також розкривати всі джерела доходів та повідомляти про усі витрати, що перевищують прожитковий мінімум
5) Уважно вивчати проекти усіх рішень, що виносяться на голосування, та проявляти потрібну ретельність, розсудливість та обачність щодо аналізу можливих наслідків
6) Уникати навмисного спотворення чи викривлення інформації або надання недостовірної інформації щодо здійснення депутатських повноважень
3.15. Депутати Верховної Ради України мають працювати у режимі пленарних засідань, засідань фракцій чи у комітетах принаймні 15 днів кожен місяць, з них не менше 2 днів у режимі пленарних засідань, але рішенням Верховної Ради один раз на рік можуть бути оголошені канікули на строк 30 календарних днів.
3.16. Депутати Верховної Ради України, які були присутні, але не голосували за призначення Кабінету Міністрів або голосували за вотум недовіри Кабінету Міністрів (в залежності від того, яке голосування було пізніше), складають опозицію. Депутати, що були відсутні на момент такого голосування, можуть за письмовою заявою увійти до опозиції, але після цього до наступного такого голосування не можуть змінити своє рішення. Список опозиційних депутатів має бути публічним. У разі, коли закон вимагає рішення окремо опозиційних чи неопозиційних депутатів, таке рішення приймається більшістю голосів від відповідного списку депутатів.
3.17. Верховна Рада України має повноваження утворювати спеціальні слідчі комісії, що мають на меті парламентське розслідування конкретного факту або явища, та призначати чи звільняти спеціальних прокурорів на час роботи таких комісій. Ці комісії мають право допитувати під присягою будь-яких суспільних службовців та отримувати доступ до документів будь-яких органів державної влади чи місцевого самоврядування.
3.18. Депутати Верховної Ради України на період виконання депутатських повноважень та особи, які вступають з Верховною Радою України у трудові відносини, на період таких відносин, вважаються суспільними службовцями та підкоряються вимогам Кодексу етики та стандартів професійної поведінки суспільних службовців.

Стаття 4. Виконавча влада

4.1. Народ України делегує усю повноту виконавчої влади Кабінету Міністрів України. Не можуть утворюватись органи, яким делеговані будь-які повноваження виконавчої влади, окрім органів, які підпорядковані Кабінетові Міністрів України.
4.2. Кабінет Міністрів України має повноваження виключно з таких питань:
1) Організація національної оборони, управління та забезпечення збройних сил
2) Проведення зовнішньої політики, захист законних прав та інтересів громадян України в іноземних країнах та міжнародних організаціях
3) Захист законних прав і свобод громадян України, громадян інших країн, осіб без громадянства та юридичних осіб у межах території України, розслідування кримінальних правопорушень та виконання судових рішень
4) Надання особам адміністративних послуг, передбачених законодавством
5) Стягування податків та мита
6) Управління системою державних фінансів, суспільною інфраструктурою та суспільним майном у межах, передбачених законодавством
7) Забезпечення виконання Конституції та законів України в порядку та в межах, явно передбачених ними
4.3. Кабінет Міністрів України може мати від 7 до 18 членів, один з яких займає посаду Голови Кабінету (прем’єр-міністра). Може бути призначений Віце-голова (віце-прем’єр). Членами Кабінету можуть бути особи старше 25 років, що мають цивільну дієздатність та відповідають вимогам статті 4.15 цієї Конституції, за винятком осіб, які за вироком суду чи внаслідок дисциплінарного стягнення або люстрації позбавлені права займати посади на суспільній службі.
4.4. Верховна Рада України може у будь-який момент прийняти рішення про призначення нового складу Кабінету Міністрів, якщо він задовольняє вимогам статті 4.3 та усі перелічені особи дали особисту згоду на входження до Кабінету. Рішення приймається щодо всього складу Кабінету в цілому, не допускається голосування за окремих його членів. Склад Кабінету може бути призначений з або без розподілу посад, але має бути визначений Голова Кабінету.
4.5. Верховна Рада України може у будь-який момент прийняти рішення про недовіру Кабінету Міністрів, що має наслідком його відставку, або Кабінет Міністрів може оголосити про власну відставку. Члени відставленого Кабінету продовжують виконувати свої обов’язки до призначення нового його складу.
4.6. Голова Кабінету Міністрів, що не був відставлений, може за погодженням з Верховною Радою України додавати до Кабінету нових членів, але не більше 1/3 від того складу, який був призначений відповідно до статті 4.4. Нові члени мають відповідати вимогам статті 4.3.
4.7. Члени Кабінету Міністрів можуть подавати у відставку, при цьому відставка Голови Кабінету не має наслідком відставку усього складу Кабінету. Голова Кабінету, що не був відставлений, може за власним рішенням звільняти окремих членів Кабінету. На місце звільненого чи відставленого члена Кабінету за погодженням з Верховною Радою України призначається нова особа, що відповідає вимогам статті 4.3. На період часу між відставкою чи звільненням та призначенням нового члена Кабінету його обов’язки виконує особа, призначена Кабінетом. У випадку відставки Голови Кабінету його обов’язки виконує Віце-голова, а у разі відсутності Віце-голови – особа, призначена Кабінетом.
4.8. Рішення Кабінету Міністрів України, прийняті задля забезпечення виконання Конституції та законів України відповідно до статті 4.2 та обов’язкові до виконання усіма особами на території України, оформлюються як його Постанови. Постанови приймаються більшістю від складу членів Кабінету. Усі Постанови Кабінету та результати голосування за них мають бути публічними, окрім випадків, передбачених законом.
4.9. Усі інші рішення у межах компетенції виконавчої влади є обов’язковими до виконання лише її співробітниками та приймаються за ланцюжком підпорядкування. Кожен співробітник виконавчої влади, окрім Голови Кабінету Міністрів, має одного безпосереднього керівника та повинен знати весь ланцюжок прямих керівників від свого безпосереднього керівника до Голови Кабінету. Видані на законних підставах розпорядження прямих керівників є обов’язковими до виконання всіма підпорядкованими ним співробітниками виконавчої влади.
4.10. Структура виконавчої влади визначається Головою Кабінету Міністрів, а структура окремого органу чи його підрозділів – відповідним керівником, окрім випадків, коли наявність органу виконавчої влади передбачена законом. Розподіл посад у Кабінеті Міністрів визначається Головою Кабінету, за винятком випадків, коли розподіл посад визначений при призначенні складу Кабінету.
4.11. Умови контрактів, включаючи розмір та порядок оплати, з членами Кабінету Міністрів погоджуються Верховною Радою до призначення складу Кабінету або призначення окремного його члена на підставі статей 4.6 та 4.7. Контракт з членом Кабінету від імені України підписує Голова Верховної Ради України за результатами відповідного голосування.
4.12. Умови контрактів з усіма іншими співробітниками виконавчої влади погоджуються Головою Кабінету Міністрів України або уповноваженими ним керівниками органу чи підрозділу виконавчої влади.
4.13. Усі співробітники виконавчої влади, включаючи членів Кабінету, отримують повноваження лише після підписання ними зобов’язання дотримуватись під час виконання посадових обов’язків вимог Кодексу етики та стандартів професійної поведінки суспільних службовців, який є додатком до Конституції. Публічна відмова слідувати Кодексу або порушення його вимог має бути розслідуване та може мати наслідком накладання дисциплінарного стягнення відповідно до закону, включаючи дострокове розірвання контракту та позбавлення права обіймати посади на суспільній службі.
4.14. Співробітники виконавчої влади, які протиправно та без абсолютної необхідності утискають права та свободи інших осіб або накладають на них необґрунтовані обмеження, несуть кримінальну відповідальність. Співробітники виконавчої влади, внаслідок протиправних дій, посадової недбалості або злочинної бездіяльності яких була нанесена шкода третім особам, за рішенням суду відповідають за завдану шкоду всім своїм особистим майном.
4.15. Співробітниками виконавчої влади, за виключенням військовослужбовців, не можуть бути особи, які перебували на суспільній службі в органах законодавчої, виконавчої чи судової влади понад 20 років. Чинні співробітники по досягненні цього строку служби звільняються з органів виконавчої влади. Військовослужбовці не можуть бути членами Кабінету Міністрів України.

Стаття 5. Судова влада

5.1. Судова влада делегується народом Верховному Суду України та судам нижчих рівнів.
5.2. Верховний Суд України утворюється відповідно до цієї Конституції, складається з 9 членів та
1) є єдиним судом, який може розглядати питання про відповідність законів України або постанов Кабінету Міністрів України Конституції України;
2) є судом першої інстанції при позовах проти України, Верховної Ради або Кабінету Міністрів України;
3) є найвищим апеляційним судом та може на власний розсуд розглядати апеляції на рішення будь-яких інших судів;
4) може видавати методичні рекомендації іншим судам, яких такі суди мають або дотримуватися, або у кожному конкретному випадку обґрунтувати причину недотримання.
5.3. Суди нижчих рівнів утворюються відповідно до закону по судоустрій. Проект такого закону або змін до нього повинен бути до розгляду погоджений з Верховним Судом, а у разі його прийняття може вступити в силу лише після схвалення Верховним Судом.
5.4. Юрисдикцією судів є вся територія України. Закон може встановлювати універсальну юрисдикцію в окремих випадках.
5.4. Призначення суддів на посаду здійснюється Кваліфікаційною комісією суддів України, що складається з 17 осіб, не менш як 10 з яких мають бути незалежними від органів державної влади та не можуть призначатися органами державної влади. Конкурс на посаду судді має бути оголошений публічно та тривати не менше трьох місяців. Кандидати на посаду судді мають бути громадянами України, старшими за 25 років та з підтвердженою, на обґрунтований розсуд Кваліфікаційної комісії, юридичною підготовкою. Не можуть бути кандидатами на посаду судді особи, які протягом попередніх 6 років працювали в правоохоронних органах або органах судової системи, за винятком суддів.
5.5. Судді призначаються на посаду без визначеного строку повноважень, але можуть добровільно подати у відставку або бути звільнені за порушення законодавства або дисциплінарні порушення.
5.6. Розгляд справ про дисциплінарні порушення та прийняття рішення про звільнення суддів здійснюється Дисциплінарною комісією суддів України, що складається з 17 осіб, не менш як 10 з яких мають бути незалежними від органів державної влади та не можуть призначатися органами державної влади. Розгляд кожної справи Дисциплінарною комісією та прийняте рішення має бути публічним.
5.7. Будь-яка особа у разі порушення своїх законних прав та свобод може подати судовий позов згідно процедури, передбаченої законом, особисто або через представника. Для кримінальних злочинів законом може бути також передбачене право публічного звинувачення, яке висувається від імені держави навіть у тому разі, коли потерпіла особа не може або не бажає подати позов.
5.8. Позивач має довести провину відповідача, при цьому особисте зізнання не є доказом. Сторонам процесу гарантується об’єктивність, незалежність та неупередженість суду. Сторони можуть, але не зобов’язані, залучати до процесу своїх представників як для захисту, так і для звинувачення. Суд приймає рішення, виходячи з духу закону та використовуючи таке співвідношення норм загального права, прецедентів та букви закону, яке щонайкраще відповідає сутності справи.
5.9. Розгляд по суті кримінальних справ у випадках, коли вирок може передбачати позбавлення волі, здійснюється виключно судом присяжних. Лише присяжні можуть визначати винуватість або невинуватість підозрюваного.
5.10. Сторони судового процесу мають право подавати апеляцію до суду вищого рівня, який грає роль апеляційного суду. При розгляді апеляції перевіряється додержання законодавства, об’єктивність, незалежність та неупередженість при розгляді справи по суті. У результаті апеляції може бути призначений повторний розгляд справи по суті. Апеляція на рішення апеляційного суду до суду, що є вищим за нього, можлива, але такий суд приймає апеляцію до розгляду на власний розсуд.
5.11. Кожен судовий процес є публічним, якщо інше не передбачене законом.
5.12. Судді та інші співробітники судової системи є суспільними службовцями та мають підкорятися вимогам Кодексу етики та стандартам професійної поведінки суспільних службовців.
5.13. Зловживання правом з боку професійних учасників судового процесу є кримінальним злочином. До професійних учасників належать співробітники судової системи, правоохоронних органів, адвокати, юридичні консультанти та радники та інші професійні юристи. Зловживання правом є навмисне використання таких недосконалостей букви закону, яке викривлює дух закону та підриває довіру громадян до судової влади.

Стаття 6. Місцеве самоврядування

6.1. Громадяни України мають невід’ємне право створювати органи місцевого самоврядування, встановлювати їхні функції та наділяти їх повноваженнями на власний розсуд і на тих самих засадах, що й інші об’єднання громадян.
6.2. Органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади та не можуть видавати нормативно-правові акти, що є обов’язковими до виконання іншими особами. Повноваження органів державної влади не можуть делегуватися органам місцевого самоврядування, за винятком окремих повноважень щодо охорони громадського порядку.
6.3. Процедура виборів депутатів або інших представників громади до органів місцевого самоврядування відбувається згідно з установчими документами таких органів, але виборче право має бути надано принаймні всім тим громадянам України, які мають право вибору депутатів Верховної Ради України, є матеріально незалежними від органу місцевого самоврядування та постійно мешкають на території відповідної громади.
6.4. Територіальні границі місцевих громад встановлюються членами таких громад самостійно.
6.5. Депутати або інші представники громади, обрані до органів місцевого самоврядування, під час виконання посадових повноважень, та особи, які вступають з органами місцевого самоврядування у трудові відносини, на період таких відносин, вважаються суспільними службовцями та підкоряються вимогам Кодексу етики та стандартів професійної поведінки суспільних службовців.
6.6. Законом може встановлюватись частка податків, зібраних на території місцевої громади, яка надається державою органам місцевого самоврядування, але така частка має бути єдиною на всій території України. Якщо на тій самій території утворено декілька органів місцевого самоврядування, розподіл цієї частки між ними визначається законом з урахуванням кількості членів громади, які взяли участь у виборах до окремих органів місцевого самоврядування, та беручи до відома обсяг делегованих ним повноважень.

Стаття 7. Порядок внесення змін і доповнень до Конституції України

7.1. Зміни та доповнення до Конституції України приймаються відповідно до вимог цієї статті та стають невід’ємною частиною Конституції.
7.2. Будь-який проект змін чи доповнень до Конституції України є законопроектом, для прийняття якого вимагається кваліфікована більшість у 2/3 від кількості депутатів Верховної Ради. Проект такого закону повинен бути до розгляду отримати схвальний експертний висновок Верховного Суду.
7.3. У разі прийняття законопроекту, що містить зміни чи доповнення до Конституції України, він надається до Верховного Суду для перевірки на відсутність внутрішніх протиріч, несумісних або неоднозначних положень. Верховний Суд протягом 30 календарних днів має або погодити законопроект та дозволили проведення всеукраїнського референдуму, або надати вмотивовану відмову щодо погодження законопроекту.
7.4. Після погодження Верховним Судом законопроекту, що містить зміни чи доповнення до Конституції України, Верховна Рада України оголошує всеукраїнський референдум щодо його схвалення, який проводиться відповідно до статті 2.5 цієї Конституції. У випадку схвалення на референдумі, такий законопроект вважається прийнятим.

Стаття 8. Перехідні положення

8.1. Закони України, що діють на момент набуття чинності цією Конституцією, але не відповідають вимогам статті 3.2, а також будь-які нормативно-правові акти, прийняті на виконання таких законів, продовжують діяти протягом не більш як 2 років після вступу цієї Конституції в силу. За цей період законодавча та виконавча влада спільно мають переглянути увесь масив законодавства та не пізніше, ніж через 18 місяців після набуття чинності цією Конституцією опублікувати перелік законів, які втратять силу.
8.2. Перші три чергові вибори до Верховної Ради України після вступу в силу цієї Конституції проходять за такої модифікації статті 3.4: на перших виборах обирається повний склад Верховної Ради України, але при цьому перша третина депутатів, обраних за списком від кожної політичної партії чи виборчого блоку, отримує каденцію 6 років, друга третина – 4 роки, остання третина – 2 роки; відповідно, на других виборах переобирається остання третина, а на третіх виборах – друга третина депутатів.
8.3. Органи виконавчої влади, що діяли до набуття чинності цією Конституцією, проводжують діяти до формування Кабінету Міністрів у відповідності до неї. Усі органи державної влади, окрім Верховної Ради України та органів судової влади, з моменту вступу в силу цієї Конституції, підпорядковуються Кабінету Міністрів України.
8.4. Протягом 6 місяців з дня набуття чинності цією Конституцією має бути сформовано тимчасовий склад Кваліфікаційної та Дисциплінарної комісії суддів України, після чого протягом наступних 6 місяців має бути сформований тимчасовий склад Верховного суду України. Через рік з дня набуття чинності цією Конституцією тимчасовий склад Верховного суду України починає свою роботу, а Конституційній суд України ліквідується. Інші суди продовжують свою роботу до прийняття нового закону про судоустрій. Протягом 18 місяців з дня початку роботи тимчасовий склад Кваліфікаційної комісії суддів України має призначити на посади суддів усіх інших судів, окрім Верховного.
8.5. Перший склад Верховної Ради України, обраний відповідно до цієї Конституції, має протягом 2 років прийняти закони про формування Кваліфікаційної та Дисциплінарної комісії суддів України. Після цього, протягом наступних 6 місяців має бути сформований постійний склад Верховного суду України. Після формування нового складу, Верховна Рада та Верховний Суд мають протягом року узгодити новий закон про судоустрій, а після набуття ним чинності Кваліфікаційна комісія суддів України має протягом 18 місяців призначити суддів усіх судів, створених за цим законом.
8.6. Протягом двох місяців з моменту набуття чинності цією Конституцією всі співробітники органів державної влади мають підписати письмове зобов’язання дотримуватись вимог Кодексу етики та стандартів професійної поведінки. Особи, що не надали у встановлений строк таке письмове зобов’язання безпосередньому керівникові (а члени Кабінету Міністрів – Голові Верховної Ради) звільняються з посади.

Додаток I. Присяга депутата Верховної Ради України на вірність народу України

Депутати Верховної Ради України для отримання повноважень повинні принести та власноруч підписати таку присягу: «Я, (ім’я та фамілія), під час виконання депутатських повноважень присягаюсь сумлінно та чесно представляти інтереси народу України, неухильно слідувати Конституції України та передвиборчій програмі (назва політичної партії чи виборчого блоку, за списком яких обрано депутата), дотримуватись вимог Кодексу етики та стандартів професійної поведінки суспільних службовців і розумію, що порушення цієї присяги матиме наслідком дострокове припинення моїх депутатських повноважень».

Додаток II. Кодекс етики та стандарти професійної поведінки суспільних службовців

Кодекс етики. Суспільні службовці зобов’язані:

1) Поводитися чесно, порядно, ставитися справедливо до всіх громадян і суспільства у цілому
2) Здійснювати повне, правдиве і своєчасне розкриття інформації про свою особисту діяльність і діяльність органів державної влади
3) Ставити інтереси громадян і суспільства вище інтересів держави і своїх власних інтересів
4) Утримуватися від використання службового становища, службових повноважень або доступу до службової інформації для отримання вигоди для себе або пов’язаних осіб
5) Вимагати дотримання цього Кодексу етики від інших суспільних службовців і підвищувати довіру суспільства до інститутів державної влади

Стандарт 1 – Неухильне слідування законодавству. Суспільні службовці під час здійснення повноважень повинні:

1) Неухильно дотримуватись законодавства та виконувати всі законні розпорядження прямих начальників, а за наявності їхнього неоднозначного або суб’єктивного трактування обирати таке трактування, яка накладає найбільші обмеження на самих суспільних службовців і найменші обмеження на громадян
2) Перешкоджати порушенню законодавства іншими суспільними службовцями, обов’язково розкривати інформацію про відомі порушення, в жодному разі не приховувати відомі факти або підозру щодо порушення законодавства з боку колег, керівництва чи підлеглих
3) Відмовлятися від виконання розпоряджень, що явно порушують законодавство, а також від виконання законів, що явно порушують Конституцію

Стандарт 2 – Етичність, незалежність і об’єктивність. На поводження суспільних службовців накладаються такі вимоги:

1) За будь-яких обставин категорично заборонені нечесність, обман, шантаж, шахрайство
2) Заборонено свідомо вводити суспільство в оману або приховувати суспільно важливу інформацію, у тому числі під виглядом інформації для службового користування чи державної таємниці, а також використовувати непублічну інформацію в особистих цілях або передавати її пов’язаним особам
3) Прийняття рішень, віднесених до їхньої компетенції, має здійснюватися суспільними службовцями обдумано, усвідомлено і самостійно, без тиску з боку інших осіб, у тому числі прямих начальників
4) Суспільні службовці повинні утриматися від отримання подарунків, інших матеріальних або нематеріальних благ (у тому числі, звань, ступенів, нагород), якщо це може поставити під сумнів їхню незалежність і об’єктивність
5) Для запобігання підозрі щодо незаконного збагачення, всі активи суспільних службовців повинні бути задекларовані, а будь-яка зміна їх розміру повинна мати пояснення, у тому числі мають розкриватися всі доходи, зміна вартості активів, істотні статті витрат
6) Під час виконання посадових обов’язків заборонено принижувати честь та гідність інших осіб, проявляти знущання, пихатість чи сарказм, використовувати сумнівні жарти

Стандарт 3 – Обов’язки перед громадянами, як клієнтами і кінцевим роботодавцем. Обов’язки суспільних службовців перед громадянами включають:

1) Чітке розуміння того, що законні права та інтереси громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб мають пріоритет над інтересами держави, окремих суспільних органів або суспільних службовців
2) Справедливе і рівне ставлення до всіх осіб, заборону на надання будь-кому з них переваг або накладення на будь-кого з них обмежень, не передбачених законодавством
3) Врахування індивідуальної ситуації, особливостей і побажань при розгляді питань за умови дотримання законодавства та вимоги справедливого і рівного ставлення до всіх осіб
4) Прямі, чіткі, викладені простою і зрозумілою мовою відповіді на запитання і звернення громадян, заборону на канцеляризм, відписки та відповіді не по суті запитання
5) Збереження конфіденційності інформації про громадян, їхні проблеми, сутність їх звернень тощо, за винятком випадків, коли закон передбачає розкриття такої інформації

Стандарт 4 – Обов’язки перед державою або суспільним органом, як безпосереднім роботодавцем. Обов’язки суспільних службовців, які перебувають у трудових відносинах з державним або суспільним органом, перед ним, як своїм безпосереднім роботодавцем, включають:

1) Використання своїх знань, умінь і навичок, досвіду та компетенцій у повній мірі на благо кінцевого роботодавця, тобто громадян
2) Заборону на суміщення своєї роботи з іншою оплачуваною роботою, крім явно дозволених законом випадків, за письмового дозволу керівництва та виключно за умови, що це не завдає шкоди роботі на безпосереднього роботодавця та не створює конфлікту інтересів
3) Використання робочого часу, службового майна, наданих повноважень та доступу до інформації виключно у робочих цілях, раціональне і дбайливе ставлення до цих ресурсів, повну заборону на зловживання ними або їхнє використання в особистих цілях
4) Відповідальність за дії прямих підлеглих під час виконання ними посадових повноважень, у тому числі за дотримання ними Кодексу етики і стандартів професійної поведінки

Стандарт 5 – Конфлікт інтересів. Для уникнення або запобігання конфлікту інтересів від суспільних службовців вимагається:

1) Повне, правдиве і своєчасне розкриття дійсного або потенційного конфлікту інтересів, тобто будь-яких обставин, які можуть поставити під сумнів об’єктивність і незалежність суспільного службовця або іншим чином перешкодити виконанню посадових повноважень, причому таке розкриття має бути зроблено простою та зрозумілою мовою
2) При розгляді питань, які зачіпають інтереси пов’язаних осіб – обов’язково повідомити у письмовій формі про це своє керівництво та просити про передачу такого питання на розгляд іншим службовцям
3) Повідомити керівництво у письмовій формі про факт отримання будь-якого подарунка, винагороди або іншого блага, які не заборонені законом та вартість яких перевищує встановлений законом рівень
4) Повідомити керівництво у письмовій формі про будь-які обставини, що перешкоджають дотриманню вимог Кодексу етики і стандартів професійної поведінки
5) Надавати повне сприяння розслідуванням порушення Кодексу етики і стандартів професійної поведінки, як стосовно себе, так і стосовно інших суспільних службовців

Валентин ХОХЛОВ, Українська Альтернатива