ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, “Українська альтернатива”

№ 2 – Аналогії

Питання будівництва держави і написання Конституції навряд привертають увагу громадян на щоденній основі, тому можуть здатися читачам більш складними і абстрактними, ніж вони є насправді. Тому, перш ніж рухатися далі, пропоную розглянути дві аналогії, які можуть бути ближчими і доступнішими для розуміння – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) і акціонерне товариство (корпорацію).

ОСББ може служити досить наочною аналогією держави. Власники квартир – це прямий аналог громадян, а багатоквартирний будинок і прилегла до нього територія – аналог країни. Тут ми відразу бачимо поділ приватної та суспільної сфери – квартири є приватною власністю їхніх власників, а сходові клітки, ліфти, холи, підсобні приміщення і прибудинкова територія – спільною, або ж суспільною власністю. ОСББ створюється з певними цілями – обслуговування цієї спільної власності, допомога мешканцям у вирішенні їхніх проблем (наприклад, ОСББ може мати в штаті електрика, сантехніка), охорона і безпека. За функціями і форматом це прямий аналог держави. Ті, хто стикався з організацією ОСББ, знають, що зібрати всіх співвласників навіть середнього за розміром будинку на загальні збори практично нереально. Тому зазвичай створюється якийсь орган, наприклад, правління, який представляє інтереси всіх співвласників – це прямий аналог парламенту. І правління, від імені ОСББ, наймає якусь професійну компанію для обслуговування будинку, часто її називають керуючою компанією – і це прямий аналог уряду. Тут слід зауважити, що слова «керуюча компанія» не означають, що ця компанія керує будинком, керувати вона може тільки найнятими нею працівниками – двірниками, сантехніками, охоронцями тощо – і правильніше називати її «обслуговуючою компанією».

Чи має ОСББ владу над мешканцями будинку? Звісно, не має. Навряд чи хтось у здоровому глузді вважає правління ОСББ своїми керівниками. Тим більше ніякої влади над мешканцями не має керуюча компанія. Хоча, безумовно, і правління, і керуюча компанія можуть мати певні повноваження в частині управління спільним майном та його обслуговування – наприклад, вони можуть самі (без проведення загальних зборів) вирішити, в який колір пофарбувати стіни сходової клітки та скільки охоронців найняти (в рамках бюджету, що формується з внесків мешканців, які є аналогом податків). Вони можуть визначити правила користування ліфтом і час вивезення сміття. Але ні в якому разі ані правління, ані керуюча компанія не можуть вказувати мешканцям, як в їхніх квартирах розставляти меблі, о котрій годині лягати спати або кого їм запрошувати в гості. Більш того, якщо ці органи будуть зазіхати на права і власність мешканців, то останні мають повне право вигнати цей менеджмент (розірвати договір з керуючою компанією) і переобрати правління.

Є ще ряд моментів, де використання методу аналогії з ОСББ демонструє абсурдність деяких функцій нинішньої держави. Так, членство в ОСББ є аналогом громадянства. Чи можуть правління або керуюча компанія вирішувати, кого позбавити членства або кому його надати? Питання позбавлення – однозначно ні. Якщо людина придбала квартиру в цьому будинку, вона автоматично стає членом ОСББ, а якщо продала – перестала ним бути. Питання надання членства може бути вирішене правлінням, а правильніше – загальними зборами, в тому випадку, якщо при реконструкції будинку були створені нові квартири (наприклад, замість горища зроблений мансардний поверх), і в такому випадку ця новостворена спільна власність старих власників може їхнім рішенням бути надана новим власникам на певних умовах. Це аналог надання громадянства за певні заслуги (приклад – надання громадянства Франції тим, хто відслужив певний час в Іноземному легіоні). Зауважимо, що керуюча компанія питання членства в ОСББ вирішувати не може в жодному разі (за аналогією, надання громадянства за заслуги має здійснюватися законом, але не рішенням органу виконавчої влади). Таким чином, якщо використовувати аналогію, то відразу стає зрозуміло, як і які питання громадянства може або не може вирішувати держава.

Другий аспект, який можна проілюструвати завдяки цій аналогії – це питання власності. Чи може ОСББ позбавити якогось мешканця права власності на його квартиру? Для кращого розуміння – на вашу квартиру. Чи погодитеся ви позбутися своєї квартири, якщо 50% проголосують за це? А 2/3 від загального числа мешканців? А 99 з 100 (якщо 100-а квартира – ваша)? Я впевнений, що не погодитеся і назвете це кричущою несправедливістю. Навіть якщо це буде за справедливу компенсацію вартості квартири. Навіть якщо це буде обумовлено інтересами ОСББ (відразу поставимо собі запитання – а чи можуть бути у ОСББ свої інтереси, окремі від інтересів мешканців? а у держави – інтереси, окремі від інтересів громадян?). Навіть якщо це буде необхідно для суспільного блага, настання світлого майбутнього або остаточної перемоги добра над злом. Все одно, ОСББ не може позбавити вас вашої квартири. З однієї простої причини, про яку написано вище – ОСББ створювалося з певними цілями, і управління приватною власністю мешканців в їхньому переліку не значиться. Такі повноваження мешканці ОСББ не делегували, так само як і громадяни не делегували такі повноваження державі. Тому ні ОСББ, ні держава не має права ні за яких обставин втручатися в питання приватної власності, якщо вона придбана у законний спосіб. Єдине, що може зробити ОСББ в рамках будинку, як і держава в рамках країни – це забезпечити залізобетонне дотримання прав власності.

Третій аспект – це питання відчуження спільної власності. Наприклад, уявімо собі 20-поверховий будинок, в якому мешканці 5-го поверху (причому навіть не всі, а лише власники деяких квартир) вирішили відокремитися і увійти до складу ОСББ сусіднього будинку. І наводять вагомий аргумент – вони ж мають право на 5% спільної власності, ось вони і забирають свій сходовий майданчик, частину шахти ліфта, комунікаційних колодязів і т.п., ставлять ґрати між 4-м і 5-м і між 5-ими і 6-м поверхами, і розміщують там охоронців сусіднього ОСББ в зеленій формі. Ах, але ж 5-ий поверх не має виходу на вулицю, та й всі комунікації (вода, електроенергія) – загальнобудинкові. Ну, можна з сусіднього будинку перекинути електрокабель, гнучкий шланг для води протягнути і навіть підвісний місток спорудити. Але, звичайно, вся абсурдність цієї ситуації очевидна навіть непрофесіоналові, і нікому в голову не прийде стверджувати, що 5-ий поверх може відокремитися від свого будинку і приєднатися до сусіднього. А юристи Вам скажуть, що власники 5% спільної власності не можуть в односторонньому порядку виділити ці 5% в натурі, всі питання виділення або розміну частки повинні вирішуватися всіма власниками на загальних зборах, а у разі неможливості виділення частки в натурі (як у випадку 5-го поверху, який неможливо виділити з дому) бажаючі вийти учасники товариства можуть отримати компенсацію за належну їм частину цієї спільної власності.

З цієї точки зору, проблема статусу Криму вирішується цілком однозначно – кримчани, звичайно, мають повне право власності на свою приватну власність, а також мають повне право вийти з громадянства України і перейти до громадянства Росії, але сам півострів є спільною власністю всіх громадян України, і саме тому питання його відчуження можуть вирішуватися тільки на всеукраїнському референдумі (і в цьому аспекті Конституція України повністю відповідає логіці).

Корпорація, або ж, в нашій термінології, акціонерне товариство – це теж чудова аналогія держави. Тим більше, що держава, по суті, є окремим випадком некомерційної корпорації, громадяни – її акціонерами, Конституція – статутом і т.д. Цінність цієї аналогії в тому, що в другій половині XX століття була розроблена агентська теорія (agency theory, див. https://en.wikipedia.org/wiki/Principal%E2%80%93agent_problem), яка на рівні корпорації розглядає взаємовідносини акціонерів і менеджменту. Успіхи цієї теорії в забезпеченні стійкості корпорацій значно суттєвіші, ніж успіхи аналогічних політологічних теорій. Тому необхідно використовувати аналогію держави і корпорації для застосування агентської теорії до держави.

Чи має топ-менеджмент корпорації владу над акціонерами? Зрозуміло, не має. Топ-менеджмент має владу над найманими працівниками, але в жодному разі не над акціонерами. Чи може корпорація позбавити акціонерів їх статусу? Ніколи. Чи може вона стати на заваді акціонерам у продажу акцій або купівлі акцій інших компаній? Зазвичай, не може (тобто, вихід з громадянства не може бути обмежений законодавчо і повинен бути можливий за бажанням, в будь-який час і без оплати). Хоча є виключення – якщо акції були дані на неринкових умовах (наприклад, як бонус), то на їх відчуження можуть бути накладені обмеження (аналог – якщо громадянство надається за заслуги, то можуть бути накладені обмеження на вихід з нього протягом певного періоду). Чи можуть 5% акціонерів Coca-Cola заявити, що вони незадоволені менеджментом, і тому вони забирають 5% майна компанії і приєднують його до компанії PepsiCo? Звичайно ж, ні. Всі юристи вам скажуть, що, хоча акціонери спільно і володіють всім майном корпорації, але 5% акціонерів не можуть за бажанням вилучити 5% майна в натурі. Якщо вони так незадоволені компанією Coca-Cola, то їх право продати свої акції і купити акції PepsiCo, або ж загальні збори акціонерів можуть прийняти рішення про ліквідацію компанії і розділ її майна між акціонерами, але це, практично, неймовірна ситуація.

Є ще кілька моментів, де використання методу аналогії з корпорацією дозволяє прояснити деякі аспекти взаємин держави і громадян. Так, чи зобов’язаний акціонер бути лояльним корпорації, не купувати акції конкурентів або навіть їх продукцію? Ні, такого обов’язку немає і бути не може. Взаємовідносини акціонерів і корпорації односторонні – корпорація повинна працювати в інтересах акціонерів, але не навпаки. Відповідальність акціонерів обмежується лише внеском в капітал. Так і у випадку держави – громадяни державі нічого не винні, крім сплати податків. А держава громадянам винна все. Громадяни можуть бути нелояльні державі, а держава завжди має діяти в інтересах громадян, навіть і нелояльних йому. Громадяни не зобов’язані захищати державу, а держава зобов’язана захищати громадян. Лояльність повинна вимагатися не від громадян (аналога акціонерів), а від суспільних службовців, або ж чиновників (аналога співробітників корпорації). Поняття «зрада батьківщині» може застосовуватися тільки у відношенні останніх, оскільки вони добровільно вступили на службу громадянам (найчастіше у нас кажуть «державна служба», але це дуже шкідливе словосполучення, оскільки служать ці люди не державі, а громадянам, суспільству), отримують за це гроші і, тому мають певні зобов’язання. З цього випливає, до речі, що будь-яка недобровільна служба суспільству, наприклад, обов’язкова військова служба, є неприпустимою. Якщо хтось, нехай навіть і суспільство в цілому, змушує іншу людину йому служити всупереч своїй волі, то це називається рабством.

Другий цікавий момент цієї аналогії полягає в межах повноважень корпорації витрачати свої кошти (тобто гроші акціонерів) в інтересах менеджменту, що аналогічно повноваженням держави витрачати бюджетні кошти (тобто гроші громадян) в інтересах чиновників. Саме тут сильна як агентська теорія, так і правозастосовна практика. Коли глава Tyco Industrial Денніс Козловські використовував кошти компанії (тобто гроші акціонерів) для покупки в своїх інтересах нерухомості або предметів розкоші, то він надовго потрапив до в’язниці. Чи багато глав держав і членів урядів були покарані за те, що у них занадто багато державних резиденцій або автомобілів класу «люкс»? Багато акціонерів справедливо задавалися питанням, чи потрібен компанії парк приватних літаків, бо ж топ-менеджери можуть літати звичайними авіалініями, і багато компаній, в результаті, позбулися своїх літаків. А що заважає громадянам поставити таке ж питання? Президенту корона заважає літати звичайними авіалініями? Йому (або їй) так вже необхідно за наші з вами гроші мати особистий літак і штат прислуги? Ну тоді, може, він (або вона) пошукає собі іншу роботу? Незамінних чиновників у нас немає.

Нарешті, говорячи про корпорації, не можна не згадати про силу конкуренції. Корпорації конкурують одна з одною як за споживачів, так і за капітал (тобто за гроші акціонерів). Саме конкуренція стоїть за тим, що економіка розвивається, створюються більш досконалі товари і послуги, а капітал використовується найбільш ефективним чином. Ті, хто робить щось трохи гірше, ніж інші, гине, а ті, хто робить щось трохи краще – процвітає. Звичайно, для менеджменту найвигідніше отримати монополію в якійсь сфері, після чого можна наплювати і на споживача (а у них все одно вибору немає), і на акціонерів (з тієї ж причини). Суверенітет держави – це аналог монополії корпорації. Прикриваючись суверенітетом, чиновники аналогічним чином могли наплювати на інтереси громадян і бізнесу. Але суверенітет – це такий же анахронізм XIX століття, як і монополія. І глобалізація бізнесу, і зростаюча мобільність громадян нівелюють його ефект. Ми повинні зрозуміти, що в даний час держави конкурують за громадян і за бізнес так само, як корпорації конкурують за споживача і за акціонерів.

Таким чином, проводячи аналогію між державою та ОСББ або корпорацією, можна по-новому поглянути на деякі аспекти взаємовідносин держави і громадян. Абсолютизація та сакралізація держави є лише маніпулятивною технологією, яка заплутує громадян і змушує їх прийняти підлегле становище по відношенню до чиновників. Аналогії з ОСББ або корпораціями показують всю абсурдність зазіхання держави і чиновників на владу над громадянами, накладення на громадян обов’язків і повинностей, спроби розпоряджатися їхнім майном або наказувати їм що-небудь. У взаємовідносинах держави і громадян або бізнесу, в силу конкуренції, саме останні є головними, а держава і чиновники – підлеглими, обслугою, й інше розуміння цих взаємин в сучасному світі немислимо.

Валентин ХОХЛОВ, Українська альтернатива