Записки лібертаріанця. Про конституційну реформу

ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, "Українська альтернатива"

ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, “Українська альтернатива”

№1 – Навіщо потрібна конституційна реформа

У 1780-х роках в США три батьки-засновники – Гамільтон, Медісон і Джей – опублікували цикл статей під загальною назвою “Записки федераліста”, на основі яких була написана Конституція США. Цим циклом статей я хотів би почати громадську дискусію, підсумком якої має стати не просто конституційна реформа в нашій країні, але кардинальне переосмислення ролі громадянина, суспільства і держави. Проблема ця актуальна не тільки для України, а й для багатьох інших пострадянських країн.

Однією з причин написання цього циклу є криза традиційної політичної моделі, яка була створена в XIX столітті й проіснувала до кінця XX століття. Перемога Дональда Трампа, який не є типовим республіканцем, в США і Еммануеля Макрона, який взагалі не представляє жодну традиційну партію, у Франції – це тільки перші ластівки прийдешніх змін. Банкрутство соціалістичної ідеї і концепції welfare state стало особливо очевидним після провалу соціалістів у Франції і кризи лейбористів в Сполученому Королівстві. З іншого боку, електоральна база традиційних консерваторів, які підтримують Brexit або протекціоністські ідеї Трампа, теж обмежена. Не представлена в традиційному політичному спектрі група людей, які, з одного боку, орієнтуються на глобалізм, відкритість кордонів і вільну торгівлю, а з іншого – є противниками надмірного державного регулювання, соціалізму і welfare state. Цій групі, на мій погляд, можуть бути близькі ідеї лібертаріанства, і вона в подальшому може вплинути на формування політичного ландшафту.

Нинішня політична система – як в Україні, так і в західних країнах – прогнила і не відповідає викликам сучасності. Традиційні політичні сили і класичні політичні платформи сходять з історичної сцени.

Саме тому я пропоную закласти лібертаріанські ідеї в основу побудови нової моделі державного устрою.

У першій записці хочу торкнутися наступних питань. Перш за все: навіщо потрібна Конституція? Для відповіді на це питання потрібно піти далі і з’ясувати, а чим взагалі повинна бути Конституція і які основні принципи у неї мають бути закладені? А це, в свою чергу, викликає необхідність визначення того, що таке держава, навіщо вона потрібна і як співвідносяться громадяни, суспільство і держава. Невирішеність саме цих фундаментальних питань привела не тільки до всіх політичних криз, а й до економічних і соціальних проблем нашої країни.

Якщо ми подивимося на структуру Конституції України, то зауважимо значну подібність з Конституцією УРСР – і не дивно, оскільки її складали люди, які виросли в радянські часи. Однак Конституція УРСР і її батько – Конституція СРСР – теж з’явилися не з повітря. Якщо читач вивчить Конституцію Королівства Пруссія від 1848 року, то побачить багато спільного. В принципі, ми живемо зараз в конституційній парадигмі континентальних монархій XIX століття (саме тому я говорив вище про те, що наша політична модель виросла звідти).

До появи конституційних монархій в ході революцій середини XIX століття сувереном і джерелом права був монарх. Саме монарх дарував певні права і свободи своїм підданим, як, наприклад, сформульовано в маніфесті Миколи II від 17 жовтня 1905 року: “Дарувати населенню непорушні засади громадянської свободи…” Ця політична модель зазнала косметичних змін – замість монарха роль суверена став формально грати народ. Фактично ж, абстрактним сувереном стала держава, а конкретним – вище чиновництво (його часто називають словом “влада”, хоча номінально влада належить народу).

Що важливіше, держава стало джерелом права, і замість монарших маніфестів права народу дарує Конституція. Так, Французька Конституція 1791 року в самому початку першої статті містить фразу: “Конституція гарантує наступні природні і громадянські права“.

І нам навіть не спадає на думку, що всі права і свободи у нас є і так, і без держави, і без Конституції.

Наша нинішня Конституція, так само, як і конституції континентальних країн Європи, – це, здебільшого, декларація. І це не випадково, адже вона відіграє ту ж роль, яку раніше відігравали маніфести монархів, якими вони декларували свою волю. Раніше ми були б підданими монарха, які отримували права і свободи за його чи її милості. Тепер ми стали підданими абстрактної держави (або конкретних чиновників), і отримуємо права і свободи по її милості. Будівництво держави йде зверху вниз – на вершині Конституція (якийсь сакральний абсолют), далі закони (відблиск вищого розуму), потім підзаконні акти, а стежать за їх виконанням чиновники, які ці акти і складають, і в самому низу – жалюгідні комашки- громадяни, які повинні підкорятися всій цій бюрократичній махині. Зрозуміло, така рабська політична модель не може влаштовувати сучасних, вільних і мислячих людей.

Насправді, існує й інша політична модель. Навіть якщо ми подивимося на Конституцію Французької республіки від 1798 року так само, як і на згадану вище Конституцію 1791 року, то знайдемо ряд важливих відмінностей від Конституції Пруссії. Цей документ – в меншій мірі декларація, а в більшій – статут деякої організації. Якщо ж ми візьмемо Конституцію США, то вона вже нічим не буде нагадувати Конституції континентальної Європи. У ній всього 7 статей. І, крім преамбули, немає декларативних фраз. Вона найбільше нагадує статут корпорації – сухо і предметно описані керівні органи держави, межі їх повноважень, порядок формування, а також порядок внесення поправок і змін до самої Конституції. Така структура документа виникла не випадково – адже автори “Записок федераліста” перебували під великим впливом Локка і його ідеї суспільного договору. У цьому випадку держава розглядається не як абстрактний суверен, а як аналог корпорації, яку засновують громадяни з цілком певними цілями.

У преамбулі Конституції США так і написано: “Ми, народ Сполучених Штатів, з метою сформувати більш досконалий союз, встановити правосуддя, гарантувати внутрішній порядок, забезпечити спільну оборону, сприяти загальному добробуту і забезпечити благо свободи нам і нашим нащадкам, приймаємо і встановлюємо цю Конституцію…“. Громадяни делегують державі цілком певні повноваження і формалізують все це в статуті корпорації, роль якого і відіграє Конституція.

Ось вам і інша політична модель – держава будується не зверху вниз, а знизу вгору. Головними є громадяни – вони мають усю повноту влади, вони ж для захисту своїх прав і свобод засновують державу і делегують їй деякі повноваження. Причому, у випадку США, спочатку штати, а вже потім федерацію, і федерації громадяни делегують менше повноважень, ніж штатам. А вже потім представники громадян (виборці або сенатори) призначають топ-менеджерів цієї корпорації – президента, членів Кабінету, Верховного суду і так далі.

На мій погляд, єдино правильним і критично необхідним є перехід і в нашій країні від політичної моделі континентальних європейських монархій до політичної моделі Локка, де держава не є деякою сакральної сутністю, а будується на підставі суспільного договору. У цій моделі громадяни первинні, вони мають усі права і свободи незалежно від держави, яка вторинна, або Конституції, яка є всього лиш статутним документом, а не джерелом права. Держава ж – лише один з інститутів суспільства. Вона створюється з цілком певними цілями і для вирішення конкретних завдань (про це мова йтиме в наступних статтях). Їй делегуються тільки деякі обмежені повноваження.

Відповідно, Конституція, як і будь-який статутний договір, повинна визначати цілі і завдання держави, її органи управління і вичерпний перелік їх повноважень, порядок формування цих органів, процедуру внесення змін і доповнень до самої Конституцію. Ймовірно, документ також має містити статтю про розмежування повноважень між органами держави та органами місцевого самоврядування, оскільки суспільство може самоорганізовуватися незалежно від держави. І вкрай недалекоглядно було б зводити всі органи такої самоорганізації до підрозділів державних інститутів.

Очевидно, що нинішня Конституція як спадщина континентальної політичної моделі абсолютизації суверена і держави нездатна служити адекватним суспільним договором в розумінні Локка з його абсолютизацією громадянина і індивідуума. Тому необхідно написання нової Конституції, а в якості її прототипу і найбільш близькою реалізації ідеї Локка, слід взяти Конституцію США.

Таким чином, відповіді на головні поставлені в цій записці питання можна викласти наступним чином.

1. Співвідношення між громадянами, суспільством і державою:

  • громадяни первинні, вони мають невід’ємні природні права;
  • держава є одним з інститутів суспільства, яке створюється громадянами з цілком певними цілями і є вторинною і підлеглою по відношенню до громадян і суспільства;
  • суспільство контролює державу, але не навпаки;
  • громадяни делегують державі певні повноваження, що випливають з тих цілей, для реалізації яких держава була створена, а втручатися в інші сфери суспільного життя держава не має права.

2. Сутність і формат Конституції взагалі:

  • Конституція є не декларацією, а установчим документом, на підставі якого створюється держава;
  • Конституція не спускається вищою владою “зверху”, щоб підлеглі державі громадяни виконували свої повинності. Навпаки, її пишуть громадяни, щоб підлеглі їм державні органи знали своє місце;
  • формат Конституції аналогічний формату статутного договору корпорації. Вона визначає цілі державотворення, перелік органів, що управляють, порядок їх формування, термін і вичерпний перелік повноважень, а також порядок внесення змін і доповнень.

3. Реалізація конституційної реформи в нинішніх умовах:

  • донесення до громадськості необхідності і неминучості переходу від політичної моделі континентальних монархій XIX століття до моделі Локка;
  • зміна суспільної парадигми, громадянин вище держави, індивідуум вище колективу, приватне вище громадського;
  • ухвалення нової Конституції, зміна політичної моделі і суспільної парадигми (як прототип можна взяти Конституцію США).

У наступних записках будуть розглянуті такі питання: чи потрібен Білль про права? Чи повинна держава визначати питання громадянства? Чи може парламент ухвалити будь-який закон? Хто може мати право законодавчої ініціативи?

Валентин ХОХЛОВ,
«Українська альтернатива»

Comments are closed.