У попередніх записках цілком однозначно була висловлена думка щодо того, що громадяни первинні, а держава – вторинна. У той же час, у низці держав питання громадянства регулюються на рівні законодавства, а у деяких надання або позбавлення громадянства навіть здійснюється органами виконавчої влади. Використовуючи метод аналогії, це якби рада директорів або топ-менеджмент корпорації надавали або позбавляли акціонерів права власності на їхні акції, а правління ОСББ – права власності мешканців на належні їм квартири.

Цей нонсенс щодо держави і громадянства має коріння у стосунках суверена і підданого у монархічній Європі – у ті часи джерелом права був суверен, і він або вона брали до свого підданства на власний розсуд. Після того, як держава замінила монарха у ролі суверена, відбулося механічне перенесення такого формату взаємин стосовно громадянства – держава приймає громадян у своє підданство. По суті, це повна нісенітниця, тому що сама ж держава засновується громадянами, а значить, вона не може, у загальному випадку, вирішувати питання громадянства.

Звичайний шлях набуття громадянства – і нічого нового я тут не відкриваю – це шлях успадкування громадянства своїх батьків. Надбання громадянства шляхом натуралізації я вважаю вкрай сумнівним – це якби людина, яка 5 років знімає квартиру (і всі ці роки добре себе поводить, не грубіянить сусідам, платить орендну плату) після закінчення цих років отримувала б у власність якесь приміщення у будинку і ставала б вже не орендарем, але співвласником. Або якби співробітник, який 10 років працював на якусь корпорацію, отримував би автоматично пакет її акцій. Хоча якраз у разі корпорацій іноді практикується надання акцій як бонус за певні досягнення, відповідно, я не виключаю можливості надання громадянства за заслуги, але це повинно бути зроблено саме як виняток, а не автоматично.

Говорячи про Конституцію, питання набуття громадянства у ній можна було б прописати з тих же причин, які обговорювалися у записці, присвяченій Білю про права – щоб позбавити державу спокуси регулювати сферу, на яку вона, як показано вище, не має повноважень. Відповідна стаття Конституції повинна визначати звичайний спосіб набуття громадянства – за правом народження, і давати можливість представницькому органу надавати у виняткових випадках громадянство своїм рішенням, обґрунтовуючи його. Наприклад, може бути таке формулювання: «Громадянство України набувається:

(1) дитиною, що народжена на території України та батьками якої є громадяни України – автоматично,
(2) дитиною, що народжена на території України та одним з батьків якої є громадянин України – автоматично, окрім випадків відмови обох батьків від набуття дитиною громадянства України,

(3) дитиною, що народжена поза територією України та батьками якої є громадяни України – за заявою обох батьків до компетентних органів України про бажання отримати для дитини громадянство України та відсутність у неї громадянства інших країн,
(4) дитиною, що народжена та провела більшу частину життя на території України, але не набула громадянства при народженні – за заявою такої особи після досягнення повноліття,

(5) іншими особами – у виключних випадках постановою Верховної Ради України за заслуги перед народом України або з обґрунтуванням користі для народу України».

Набагато більш простим є питання втрати громадянства. Чи може акціонерне товариство позбавити акціонера його акцій? У жодному разі! Чи може правління ОСББ позбавити мешканця права власності на його або її квартиру? Ніколи у житті! А чи можуть вони заборонити акціонерові продавати свої акції, або власникові – свою квартиру? Теж не можуть! Так і держава не може ані позбавити громадянина природного громадянства, ані заборонити йому або їй добровільно відмовитися від громадянства. Відносини громадянина з державою у цьому відношенні односторонні – громадянин державі нічого не винен, крім сплати податків. У тому числі, не повинен залишатися громадянином супротив своєї волі.

Зрозуміло, всілякі бюрократичні виверти проти відмови від громадянства, такі як загороджувальні мита або складність процедури, неприпустимі – відмова від громадянства повинна бути безкоштовною і проводитися просто за письмовою заявою. Формулювання відмови від громадянства повинно бути простим і прозорим: «Громадянин України може у будь-який час безкоштовно відмовитися від громадянства України за власною заявою, поданою до компетентних органів держави». Але, звичайно ж, відмовившись від громадянства, відновити його буде непросто – за народженням вже не вийде, залишається лише шлях за заслуги, а їх ще потрібно довести.

Єдиний нюанс виникає у разі надання громадянства за заслуги. На відміну від природного громадянства, це громадянство може даватися на певних умовах, і їх порушення може бути причиною скасування рішення про прийняття до громадянства (тобто аналогія з restricted stock, які можуть бути дані й співробітникам корпорацій з певними обмеженнями). Саме тому я так наполягаю на чіткому формулюванні заслуг або користі, які новий громадянин може принести народові України. Наприклад, якщо ми вважаємо, що нам принесе користь особа, яка здобула освіту у Гарварді, і надаємо на її прохання їй українське громадянство, то єдиною підставою позбавлення громадянства у цьому випадку буде фальшивий диплом Гарварду. А не там поставлена кома в анкеті, порушення правил дорожнього руху або факт судового переслідування в Гондурасі не будуть такими підставами, оскільки не були суттєвими факторами надання громадянства.

Нарешті, залишається ще питання подвійного громадянства. Це непросте питання. Є міркування на підтримку неможливості подвійного громадянства. Одне з них – яка з держав захищатиме інтереси такого громадянина у разі порушення його прав і свобод? А якщо у держав при цьому різні уявлення про права і свободи? Таку колізію можна вирішити, зрівнявши у правах і свободах громадян і негромадян. Для лібертаріанця очевидно – всі базові права (див. записку про Біль про права) рівним чином поширюються на громадян і негромадян, а надання будь-яких соціальних гарантій або допомоги у лібертаріанській моделі не передбачено, держава – не нянька і не богадільня.

Друге міркування – міркування лояльності. Його коріння походять з монархічної Європи – не можна було бути слугою двох панів, не можна було бути і підданим двох суверенів. Однак громадянин – не слуга держави, а її співвласник. Можна ж бути співвласником двох корпорацій, навіть конкуруючих (я можу купити акції і Coca-Cola, і PepsiCo), можна бути власником квартир у двох будинках і членом двох ОСББ. Тому я не бачу наразі непереборних перешкод щодо подвійного, потрійного і т.п. громадянства. Держава повинна так само захищати права і свободи всіх громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб на своїй території, збирати з них за це одні і ті ж податки, не надавати нікому з них жодних особливих преференцій і не створювати особливих перешкод. Можливо, я не врахував якихось нюансів, тому дане питання не вважаю остаточно закритим, але на сьогодні саме таке його рішення бачу таким, що якнайкраще відповідає лібертаріанському підходу.

Валентин ХОХЛОВ

, Українська Альтернатива