Українська альтернатива

Основний підсумок протестних акцій: штучні, пластмасові “україновставання” владі не страшні.

Акції також показали планку можливого в рамках парламентської опозиції: навіть партосередки з усіх кінців України не забезпечили масовість.

Кияни, середній клас залишаються осторонь. Організатори мусили декласувати серію мітингів з пафосного повстання до рівня огляду сил. Вже три роки як гарячі голови переносять революцію з весни на осінь, а з осені на весну.

Верховна Рада

Так Віктор Янукович і Партія регіонів можуть утримувати владу як завгодно довго. І не оглядатися, що більш як шістдесят відсотків населення переконані, що країна рухається неправильним напрямом.

Іноземні економісти дивуються, як в Україні за такої корупції люди платять хоч якісь податки і держава функціонує.

Життя минають на тлі шабашу політичних покручів і їхніх служок. Еміграція – за кордон чи внутрішня – знову стала долею нормальної людини.

Як це змінити? Насправді є два шляхи: еволюційний і революційний.

Читати далі »

Про «паралельні світи» нинішнього суспільства, причини, напрями й, основне, перспективи інтелектуальних і громадських «тусовок» «Пік» розпитував одного з провідних  соціологів України – доктора філософських наук Євгена Головаху.

Кожен, хто цікавиться культурним і громадським життям столиці, нині спостерігає дивну ситуацію. Чим менше «повітря» залишається в офіційному інформаційному просторі (а там чутно тільки бадьорі рапорти про покращення, оптимізацію й активізацію), тим цікавішими стають інші, неформальні зібрання.  Будь-який  зальчик, сходи, квартира чи підвал у мить стають «народним університетом». Збираються (поки що   кожен за своєю адресою) активісти різних громадських ініціатив. Завжди переповненими є зали на лекціях у книгарні «Є».  Літературна братія зустрічається в літературних кав’ярнях, звичайні кияни – на «квартирниках». Наприклад, у старезному житловому будинку на Подолі активісти-«квартирники» на найвищому рівні провели дні японської культури (посольство Японії цьому радо сприяло).

Активісти «розбомбленого» після пожежі Гостинного продовжують збиратися у навколишніх арт-галереях. І не тільки на чай! Нещодавно, наприклад, слухали лекцію про історію єврейської спільноти Києва: долі, внесок у культурне життя столиці.  Галерея «Карась» ледве вмістила всіх бажаючих!

Чому мовчить «офіційний інтелект»

– На мою думку, – каже Євген Головаха, – це наслідок того, що можна назвати історичною пам’яттю. Ще зовсім недавно (всього лише двадцять років тому!) багато сфер інтелектуальної діяльності (політика, економіка, історія, філософія тощо) були закриті для громадського життя. Але люди мали потребу обговорювати ці теми. Вони дуже важливі для розвитку суспільства і майбутнього! Тому спілкувалися щодо цього на кухнях, у закритих гуртках.

Євген ГОЛОВАХА

Сьогодні відбувається те саме. Політична сфера поступово  «закривається» для серйозного публічного обговорення. Більше того – люди остерігаються публічно висловлювати свої думки. За власну думку можна «заплатити» кар’єрою. Чи часто чути публічні міркування ректорів університетів, учених, академіків? Ці люди мають що сказати. Але їх голосу майже не чути! Офіційний інтелект – мовчить! Вони бояться – й не тільки за власну кар’єру. Побоюються за виші, які очолюють, за людей у колективах, котрі можуть залишитися без роботи.

Але є ті, хто менше боїться за свої посади (чи просто не має цих посад). Саме вони шукають шляхи для об’єднання і спілкування.

Читати далі »

Полковник насильно пожал Чичикову руку, прижал ее к сердцу и поблагодарил за то, что он дал ему случай увидеть ход делопроизвоства. Что передрягу и гонку (исполнителям) нужно дать необходимо, потому что способно все задремать и пружины управления заржавеют и ослабеют. Что вследствие этого события пришла ему счастливая мысль – устроить новую комиссию, которая будет называться комиссией наблюдения за комиссиею построения, так что тогда никто не осмелится украсть.

Н.В.Гоголь. Мертвые души, Часть вторая.

Гоголь писав це з наміром критикувати запозичення з іноземних країн в управлінні. Зосереджений на духовному житті далекий від справ практики управління письменник навряд чи підозрював, наскільки точно він відобразив суть держуправління у Російській імперії, а далі – у Радянському Союзі і теперішніх пострадянських країнах.

За Брежнєва ходив анекдот про те, що для того, аби завалити роботу над проблемою, треба створити комісію для вирішення цієї проблеми. Проте вожді щиро вірили у всесильність комісій і безкінечно плодили їх. Недарма систему називали адміністративно-командною. Неефективний менеджмент ту країну поховав.

Подібне відбувається з адміністративними реформами часів Незалежності. Адмінреформа Л.Кучми містила спробу створення професійної держслужби і відокремлення політичних посад від роботи кадрових службовців. Але вона, як і адмінреформа В.Януковича, звелася до перетасування органів виконавчої влади, заміни табличок і, зрештою, зміцнення особистого впливу глав держави на управління та ресурси. Вислів керівника Адміністрації Президента Кучми В.Литвина про те, що нема іншої політики, окрім політики кадрової, став вищим вираженням підбору людей на державну службу на основі особистої відданості.

Примітно, що далі змін у власне адмініструванні згадані спроби не йшли. І за помаранчевого президента В.Ющенка проводили форуми «Влада і бізнес – партнери» з залами, на половину заповненими чиновниками. Думка провести форум «Бізнес і влада – партнери» чиновництвом не сприймалася: що там бізнес, спершу держава!

Жоден з президентів та урядів країни не намагався змінити суть державного управління і державної служби, яка залишалася незмінною від Гоголя-Брежнєва і до Кучми-Януковича.

Держава залишалася марксовим апаратом насильства, який нависає десь згори, домінує і забезпечує панування верхівки.

Тим гірше, чиновники привчили багатьох до думки, що найкоротший шлях до багатства – посада у держапараті як засіб особистого збагачення. Цю схему швидко «розкусили» і великі політичних гравці, які для здобування фінансових ресурсів під політпроекти садять на бюджетні фінансові потоки «своїх» людей – від державних компаній з управлінням енергоресурсами до місцевих інспекцій з безпеки праці, санепідемстанцій та зеленбуду.

Читати далі »

22 січня, в день Соборності України, патріотично налаштований люд вийшов на мости в своїх містах з’єднувати береги Дніпра. Красиво, піднесено і натхненно однодумці потрималися за руки і розійшлися по офісах та домівках. Може саме в цей час хтось з них витяг на поверхню із своєї підсвідомості розуміння того, про що ми майже всі знаємо, чого боїмось, але вперто ховаємо своє усвідомлення більш ніж можливої катастрофи: ніякі живі ланцюги один день на мосту не можуть порятувати від щоденної роботи диверсантів, які вже чимало розхитали мости української єдності.

Читати далі »

Шановне товариство!

Щиро вітаю усіх з Новим роком та Різдвяними святами!

Бажаю любові  і сил!

З повагою,

Володимир Кухар

Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович

Як уникнути зростання протистояння в громадському житті країни?

Як позбавити політиків можливостей маніпулювати проблемами минулого?

Які передумови для відродження спільноти?

Як ініціювати масовий рух духовного оновлення?

Такі питання, серед інших, обговорювали учасники Регіонального Круглого столу у Львові, організованого 21.09.2012 представниками ініціативи «Перше грудня» . Вступне слово на початку заходу сказав віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович.

Львів, 21.09.2012

Виступ

на Регіональному Круглому столі у Львові

Вельмишановне товариство!

Сердечно вітаю вас від імені усіх членів Ініціативної групи «Першого грудня» та присутнього тут її секретаря, п. Івана Васюника, а також від імені учасників Національного Круглого столу 5 квітня від Львівщини.

Особливо вітаю тих учасників, які приїхали з інших регіонів України. Це представництво не таке чисельне, як нам хотілося, а тому голос ваш буде особливо цінним.

У своєму вступному слові я коротко сформулюю три настанови, якими, на мою думку, нам слід було б керуватися.

По-перше, ми в Оргкомітеті намагалися запрошувати до участі в цьому Круглому столі тих людей, які поділяють нашу переконаність, що в основі суспільних процесів лежать цінності, тобто чинники, які походять зі сфери людського духу. Тому просимо вас, пропонуючи ті чи інші кроки, пам’ятати про цей примат духу і без вагання відсікати ті пропозиції, які суперечать Божим заповідям, принципам людинолюбства і гідності людини.

Хай будуть тут нам настановою слова Митрополита Андрея: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому зако­нові поведінку!».

По-друге, програму для нашого нинішнього зібрання написав …В’ячеслав Липинський, автор знаменитих «Листів до братів-хліборобів». Цитую: «Серед класу нашого, як і на цілій, зрештою, Україні, і серед всіх Українців панує повна духовна прострація і повний упадок громадської моралі. Ніхто нікому не вірить, всі один одного ненавидять і бояться. …можна вже купити людей для якої угодно підлости… Щоб зібрати наших розпорошених і здеморалізованих людей назад в одну організовану громаду, треба такої нової фанатичної віри і такого фанатичного завзяття з боку якоїсь одної громадської групи, щоб вони потрясли до глибини цілу ослаблену нервову систему колективу і дали йому здоров’я в формі народження серед нього нової громадської віри, нової громадської моралі і основаних на цій новій моралі – нових організаційних форм».

Чи можна сказати краще? Станьмо такою громадською групою!

І по-третє. Наше завдання вимагає чесної інтелектуальної праці. Мусимо сказати собі щиро, що всі дотеперішні національні стратегії мали якісь слабинки, які зводили наші зусилля нанівець. Господь помістив нас в особливому місці і дав нам особливу долю. Більшість українців сприймає її як фатум і прокляття – насправді ж, я певен, наша доля є даром, що його ми не вміємо розгадати, а тому й не можемо ним скористатися.

Тому думаймо й аналізуймо! Стараймося у слабостях наших побачити силу, яку ми досі недооцінювали. Але при цьому слухаймо не лише себе, а й ближнього свого. Припускаю, що в голові кожного з нас визріла якась всеохопна теорія, яка єдина може порятувати Україну. Може й так, але тут не буде часу вислуховувати цілісні теорії. Тут треба буде чітко й коротко, упродовж однієї хвилини, сформулювати, яку відповідь дає наша теорія на якесь конкретне питання. І якщо нам не вдасться переконати інших у своїй правоті, то відповідальність за це нестиме не модератор, що зупинить нас, чи методика нашої праці, про яку згодом розповість п. Тарас Плахтій, а передусім ми самі.

Отже, до праці, пані та панове! Будьмо приязні й солідарні у своєму пориві – і хай допоможе нам Бог! 

Джерело: Тернопільський тиждень

Відомий громадський діяч у відвертій розмові “розклав по полицях” свою передвиборчу кампанію

Про кандидата в народні депутати по одномандатному окрузі №163, тобто по Тернополю, ТТ писав вже неодноразово. Ще в липні в статті У Тернополі зявився кандидат, який хоче піти шляхом Обами і зробити те, що й Саакашвілі… ми проаналізували його перспективи і новації ведення передвиборчої кампанії. Читати далі »

Джерело: Тернопільська інтернет-газета «Погляд»

40-річний лідер громадського об’єднання «Українська альтернатива» сформував команду тернополян, аби набрати 25 тисяч голосів і пройти до українського парламенту.

Будучи раніше людиною зовсім не публічною і не використовуючи жодної зовнішньої реклами, в його планах завойовувати електорат на вулицях міста, починаючи від Театрального майдану і закінчуючи його рідним масивом – БАМом.

— Я закінчив ЗОШ № 19, вищу освіту здобував в університетах у Львові, Будапешті і Боні. Працювати почав у Києві, але моя родина мешкає в Тернополі, я тут часто буваю. Щодо моєї громадської діяльності, то розпочав я її два роки тому. Громадською роботою почав займатись суто за власною ініціативи, не отримуючи за це жодних грошей. Коли до влади прийшов Янукович, я зрозумів, що однієї громадської діяльності буде замало, — наголошує Володимир Кухар.

Читати далі »

Програма записана у березні 2011 р.
Журналіст – ЛАРИСА МАЛА

Автор відеоверсії – ВІКТОР КОПИЛЕЦЬ