До Шевченка
Доповнено
Шановне товариство!
Наступного року 200 років від дня народження
Українська альтернативагромадська організація |
Доповнено
Шановне товариство!
Наступного року 200 років від дня народження
В Україні живуть дуже віруючі люди.
Вони вірять в Бога, і в чорта, в силу молитви, і магії, вірують в Юлію Володимирівну, і в Віктора Федоровича, вірять в Кличка, і в «Свободу», вірять навіть в Яценюка, і в Ляшка, хоч і важко повірити.
Вірять в ЄС, і вірять в ТС, вірять в злий/братній Кремль, вірять в справедливий/ підступний Госдеп, вірять «Українській правді», вірять «Українській кривді», вірять в ТВі, вірять в «Інтер», вірять навіть в шоу «Холостяк».
Вірять в Нострадамуса, в пророцтва баби Ванги, в доктора «Пі», в битву екстрасенсів , шоу Шустера та в прогнози гідрометцентру.
Вірять в інопланетян, в кінець світу, в його продовження, в паралельні світи і в царствіє небесне всіх формацій, а хто не вірить в царствіє – той вірить в реінкарнацію.
Після літа вірять в глобальне потепління, після зими – в глобальне похолодання, вірять в те, що астероїд вріжеться в планету, і в те, що Брюс Уїлліс справді космонавт.
Вірять в корисність сироїдіння, в шкідливість яєць, молока та ковбаси, чи навпаки, залежно від того, як там британські вчені наворожили.
Але не зважаючи на різноманітність об’єктів – це все одна віра. Бо вірять – самозабутньо, ревно, безапеляційно фанатично вірять в усяку локшину, аби тільки справдилось , що хтось звідкись ( чи навіть нізвідкіля, так, з простору) явиться і всіх врятує, збереже, наставить на істинний шлях, приведе до раю і світлого майбутнього.
Шкода тільки, що не вірують в себе, в свої можливості, та в свій тверезий розум…
Бо в Бога нема інших рук…
Джерело: Корреспондент
Митне питання наразі є досить актуальним. В Інтернеті активно обговорюють геополітичний вибір: Митний союз чи зона вільної торгівлі з ЄС. Більшість
людей чомусь вважає митне питання теоретичним, хоча насправді воно впливає практично на ціни усіх товарів, з якими ми маємо справу щодня. Зазвичай питання мита та квот розглядають з точки зору захисту національних інтересів, розуміючи під цим інтереси національних виробників. Мовляв, нехай більше купують вітчизняні товари. Тоді, мовляв, буде більше робочих місць усередині країни, більше експортної виручки. Красиво, але неправильно. Коли ми говоримо «що краще для України», то треба уточнити: це «краще» стосується українських виробників чи українських споживачів? Далеко не всі українці є акціонерами підприємств-виробників, які експортують свою продукцію за межі України. Але всі ми є споживачами. Тому логічний ланцюжок дуже простий – для України краще те, що краще для її громадян; усі громадяни є споживачами; тому для країни краще те, що краще для споживачів. Будемо далі спиратися саме на цей факт. Читати далі »
Четвертого вересня 28 років тому не стало Василя Стуса.
Його життя і творчість відбувалися під крилом Долі, яка вела за собою – і Стус твердо знав це. Він водночас був і просто людиною з цілком земними відносинами та потребами. Як це все поєднувалося? Чому Стус йшов тими життєвими стежками, а не іншими? Скільки було його волі у цьому,а скільки – відповідальності, й у першу чергу – перед найближчими людьми? Скільки месійності, а скільки – залежності від виховання та залежності від власної наполегливості?
Згадуючи Стуса, у такий день хотілося злегка торкнутися зародку його знайомства з майбутньою дружиною Валентиною Попелюх. І цього було б достатньо. Це такі перейняті справжністю сторінки, як і самі Василь та Валентина. Завдяки блискуче написаній книжці їхнього сина Дмитра Стуса «Василь Стус: Життя як творчість», маємо таку можливість. Але нехай ця можливість буде насамкінець. Читати далі »
Минулого року Українська альтернатива виступила з Економічною програмою.
Ми самі її зробили, на особистій ініціативі та ентузіазмі – без залучення коштів та будь-якких ресурсів ззовні. Залучалися лише експерти з окремих питань, за участь кожного спасибі! Власне, й наші інвестиції були мінімальні – час, зусилля, приміщення для обговорення, кошти на безнзин для поїздок, під час яких відбувалася популяризація Програми. Виборча кампанія до Верховної ради також використовувалася для поширення наших ідей.
В середовищі активістів та експертів ведеться постійна дискусія щодо самої доцільності написання програм. Дехто каже, що все вже написано. Воно ніби й багато написано, але не все – змінюється час, обставини, ідейне тло, мотивація тих, хито пише і тих, хто читає та втілює. Якщо прийняти за даність те, що “маємо те, що маємо”, що українська політика застигла і спроби пошуку нового “підривають основи”, тоді дійсно нічого не залишається, як ротація білякоритна. Ми хочемо бачити більш шляхетні ротації – навіть якщо доведеться деякі з основ підважити. І не хочеться як закостеніння, так і біганини по колу.
Дехто каже, що не важливо, що написано у програмах, а важить те, хто і як буде їх виконувати. Так, не менш важливим за зміст програми є склад команди, яка буде її запроваджувати. Попри знецінювання слів, ідей та програм, вони повинні бути. Вони відображають наш світогляд і погляд на вирішення актуальних для багатьох проблем. Це те, що у що ми віримо і що готові відстоювати.
Хтось каже, що Програма занадто вузько спрямована – переважно на інтереси малого і середнього бізнесу. А хтось – що вона завелика: однієї тези про дерегуляцію бізнесу, вивільнення ділової енергії досить для початку. Запитують, чому цифри такі, а не інкаші. Кажуть, що спершу має йти політика, інституції і часто – разом з національною ідентичністю. Ми готові це все обговорювати. Важливо щоб було що обговорювати і щоб була добра мотивація робити.
Часто запитують, хто та коли буде буде цю Програму запроваджувати. Ми віримо, що ступор українського політичного життя та хаос громадянської активності не вічні. Усьому свій час – буде інший час, інші можливості та інші люди. Тим часом ми готуємося зустріти цей час у повній громадянській та професійній готовності. Ідеї живуть і повинні мати хід.
Ми готові ділитися ними з усіма людьми доброї волі, які готові зі своїми компетенціями докластися до просування ідеї свободи, у даному випадку – свободи економічної. Буде економічна свобода, буде й все інше – ділова активність, податки та відрахування, соціальні програми. Буде конкурентноспроможна економічна система і можливість досягати добробуту в ній.
Україномовний тект Економічної програми на сайті УА тут.
ВОЛОДИМИР КУХАР,
голова ГО “Українська альтернатива”
Ukrainian Alternative
The Economic Program
Третього липня «Українську Альтернативу» було внесено до держреєстру громадських організацій.
Днями отримали належні документи.
Від моменту, коли 4 травня 2010 року я розіслав тексти з першими пропозиціями ідей, минуло три роки.
За цей час нами в товариському спілкуванні були напрацьовані ідейні та програмні засади. Ми набули досвід в співпраці на акціях, що були трудомісткими в організації та включали залучення добровільних благодійних внесків знизу і прозоре звітування, – краудфандінг.
На основі наших ідей та засад було вироблено Економічну програму та Концепцію реформування державного управління.
У найкращих у світі школах не складають іспитів, не бояться двійок і ходять босоніж
У конференц-залі гімназії № 48 міста Києва — аншлаг. Директори шкіл, науковці Національної академії педагогічних наук, фахівці Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України уважно слухають розповіді гостей із Фінляндії. Генеральний секретар Ради з питань якості освіти Фінляндії Хейккі К. Луутінен і директор школи з міста Кітее Кюості Вяррі діляться секретами успіху фінської освіти.
Тільки в шостому класі діти мають змогу пройти необов’язковий районний іспит, і то тільки за згоди класного керівника. Щодо цього фіни категоричні: «або ми готуємо дитину до життя, або — до іспитів!»
Ділитися є чим: 2000 року з’ясувалося, що фінська молодь читає найкраще в світі. У 2003-му фіни виявилися найуспішнішими з математики. В 2006-му – першими з природничих наук. За результатами 2009 року країна була одночасно другою за науками, третьою за читанням і шостою з математики. «Досі дивуюся, – каже Кюості Вяррі. – Я й не знав, що ми такі сильні».
Нещодавні вибори до Верховної ради показали межі можливого в рамках поточного політичного процесу. У політиці не виникає нічого нового, щоб дало б друге дихання зневіреній країні.
Тим часом, градус напруги у соцмережах зростає. Фейсбук переповнений гучними закликами. Проте це не призводить до зростання активності у реалі.
Щось не тримається купи у цій картині. Широкий громадський рух може стати інтеграційною платформою для небайдужих до долі країни громадян.
Протести: віртуальна реальність
Протягом останнього року продовжувалося бродіння у громадському секторі. Проте воно не призвело до його зміцніння. Як і раніше, масштаби активності залишаються незначними як для такої великої країни. Усе, як завжди: більшість діячів займаються імітацією буремної діяльності і найбільше пильнують, щоб їхня імітація була помітніша за сусідову. Проекти та ініціативи рідко інтегруються і підсилюють одне одного, а частіше – взаємно відштовхуються.
Є теми, над якими не можна іронізувати. Можливо або співпереживати, або – лаятися. Стосовно скасування пенсійної реформи можна тільки лаятись
Найостанніший український політик розуміє: щоб розподілити державні кошти (на зарплату, пенсії, соціальні виплати), їх треба спочатку заробити. Знає, але ніколи не зізнається. Тому останні спроби ощасливити пенсіонерів перетворилися на взаємні звинувачення, самовиправдання та нічим (навіть фіговим листком!) не прикритий піар.
Скасування пенсійної реформи за останні тижні було провалено двічі. На початку квітня для підтримки пенсіонеролюбного законопроекту комуністів не вистачило шести голосів. Три з них – волинських олігархів-опозиціонерів. Ще три – інших полум’яних бійців з опозиції. Два тижні поспіль Петро Симоненко надимав щоки і хизувався вірністю ідеалам, а опозиція пояснювала, що комуністи всього лише «клеїли дурника». Мовляв, змовилися з регіоналами: ви нам – «пенсійку» до порядку денного, а ми вам – голосування за інші закони.
Олігархи-волиняни, котрі півроку тому на зустрічах зі старенькими зворушено витирали соплі об вишиванки і клялися боротися за права виборців, також виправдовувалися. Степан Івахів, наприклад, апелював до Голодомору, постанову про який не підтримали комуністи. Та й узагалі, за популістський проект КПУ національно свідомі люди не голосують. А ось за проект від опозиції – обов’язково! Як тільки внесуть, так одразу ж: «Лента за лентою набои подавай!». Заодно й трибуну розблокують.
Минулого тижня – внесли. Два – від опозиції, один – від Володимира Литвина.
Скажемо одразу: від того, що опозиція домоглася персонального голосування в парламенті, «вигрібна яма» на оркестрову не перетворилася.
Першим (за скороченою процедурою) розглядали законопроект позафракційного депутата Сергія Міщенка. Документ, зокрема, передбачав повернення пенсійного віку для чоловіків до 60 років і для жінок – 55, за умови страхового стажу не менш ніж 15 років.
Необхідність радикальних змін в Україні обговорюють нині на всіх інтелектуальних зібраннях. Починають – з цінностей.
Логіка великими мазками: щоб не помилитися,- давайте спершу вивчимо цінності нашого народу.
Дуже правильна постановка питання. Бо хіба можна «шити», не знаючи матерії?
Тільки тут одразу виникають питання.
* * * * *
Вивчаємо цінності чиї: народу чи еліти, звичайних людей чи команди реформаторів? Вивчаємо ті, які є, чи ті, якими вони мали б бути? Якщо йдеться про цінності народу, то для чого їх треба знати: щоб врахувати чи щоб змінити?
Враховувати теж можна по-різному. Міносвіти, наприклад, врахувало звичку українців вирішувати питання шляхом найменшого опору – за допомогою хабарів. І тепер захист дисертацій платний – «від» і «до». Правда, нема інформації про те, чи припинилося хабарництво мимо офіційної каси до кишенів міністерських очільників, чи припинилися могоричі, “поляни” тощо. Хоча рецепти прості, як прийоми полювання на мамонта: найкращий спосіб «убити» корупцію – забезпечити невідворотність покарання.