Українська альтернатива

Полковник насильно пожал Чичикову руку, прижал ее к сердцу и поблагодарил за то, что он дал ему случай увидеть ход делопроизвоства. Что передрягу и гонку (исполнителям) нужно дать необходимо, потому что способно все задремать и пружины управления заржавеют и ослабеют. Что вследствие этого события пришла ему счастливая мысль – устроить новую комиссию, которая будет называться комиссией наблюдения за комиссиею построения, так что тогда никто не осмелится украсть.

Н.В.Гоголь. Мертвые души, Часть вторая.

Гоголь писав це з наміром критикувати запозичення з іноземних країн в управлінні. Зосереджений на духовному житті далекий від справ практики управління письменник навряд чи підозрював, наскільки точно він відобразив суть держуправління у Російській імперії, а далі – у Радянському Союзі і теперішніх пострадянських країнах.

За Брежнєва ходив анекдот про те, що для того, аби завалити роботу над проблемою, треба створити комісію для вирішення цієї проблеми. Проте вожді щиро вірили у всесильність комісій і безкінечно плодили їх. Недарма систему називали адміністративно-командною. Неефективний менеджмент ту країну поховав.

Подібне відбувається з адміністративними реформами часів Незалежності. Адмінреформа Л.Кучми містила спробу створення професійної держслужби і відокремлення політичних посад від роботи кадрових службовців. Але вона, як і адмінреформа В.Януковича, звелася до перетасування органів виконавчої влади, заміни табличок і, зрештою, зміцнення особистого впливу глав держави на управління та ресурси. Вислів керівника Адміністрації Президента Кучми В.Литвина про те, що нема іншої політики, окрім політики кадрової, став вищим вираженням підбору людей на державну службу на основі особистої відданості.

Примітно, що далі змін у власне адмініструванні згадані спроби не йшли. І за помаранчевого президента В.Ющенка проводили форуми «Влада і бізнес – партнери» з залами, на половину заповненими чиновниками. Думка провести форум «Бізнес і влада – партнери» чиновництвом не сприймалася: що там бізнес, спершу держава!

Жоден з президентів та урядів країни не намагався змінити суть державного управління і державної служби, яка залишалася незмінною від Гоголя-Брежнєва і до Кучми-Януковича.

Держава залишалася марксовим апаратом насильства, який нависає десь згори, домінує і забезпечує панування верхівки.

Тим гірше, чиновники привчили багатьох до думки, що найкоротший шлях до багатства – посада у держапараті як засіб особистого збагачення. Цю схему швидко «розкусили» і великі політичних гравці, які для здобування фінансових ресурсів під політпроекти садять на бюджетні фінансові потоки «своїх» людей – від державних компаній з управлінням енергоресурсами до місцевих інспекцій з безпеки праці, санепідемстанцій та зеленбуду.

(далі…)