Джерело: Тернопільський тиждень

Відомий громадський діяч у відвертій розмові “розклав по полицях” свою передвиборчу кампанію

Про кандидата в народні депутати по одномандатному окрузі №163, тобто по Тернополю, ТТ писав вже неодноразово. Ще в липні в статті У Тернополі зявився кандидат, який хоче піти шляхом Обами і зробити те, що й Саакашвілі… ми проаналізували його перспективи і новації ведення передвиборчої кампанії.

Та стаття в одних чомусь викликала обурення, а в інших, навпаки, розуміння і схвалення. Чомусь деякі читачі ніяк не можуть зрозуміти, що незалежний засіб масової інформаці, яким і є Тернопільський тиждень попри закиди недругів, має право на своє бачення ситуації і на власні висновки. Адже відомо, що всім не догодиш, оскільки в кожного з читачів свої як смаки, так і політичні вподобання.

Як би там не було, але ми ще тоді захотіли поспілкуватися з цим чоловіком, який однозначно є новатором на Тернопільщині як кандидат з неопробованою досі на теренах нашого краю передвиборчою кампанією. А те, як доводить до людей свої ідеї Володимир Кухар є, як мінімум, оригінально. І що цікаво, інтертнет-спільнота Тернопільщини здебільшого позитивно сприймає цього кандидата. Тож наш журналіст днями поспілкувався з Володимиром. Що з цього вийшло — читайте далі. Розмова хоч і тривала, але так зажди буває, коли співрозмовникам цікаво.

Відмовився від реклами як від суто маніпулятивного інструменту

- Володимире, почнемо з головного – Ви у своїй передвиборчій кампанії активно використовуєте інтернет і соцмережі. Чому?

- За останні роки в Україні скоротилося безпосереднє спілкування кандидатів з виборцями, натомість різко зросла медійна компонента, політична реклама. Реклама може нагадати людям про товар, у тому числі – про товар політичний, про кандидата. Але реклама нічого не пояснює! Тут нема зворотнього зв’язку. Зовнішня реклама взагалі перетворилася на суто маніпулятивний інструмент, коли складні процеси з допомогою підміни понять у вигідному світлі вкладають в голови виборців.

Таким чином, немає нормального діалогу у суспільстві, нема політичного процесу. Політика, якщо не вважати політикою маніпулятивні істерії, вмерла. Політики, партії просто «вантажать» виборців своєю рекламою, телевізійними ток-шоу, розписаними у штабах. Це коштує великих грошей і у підсумку виходить, що жменька олігархів «пресують» усю країну грошима.

Я хочу розвернути цю тенденцію. Буду безпосередньо спілкуватися з виборцями – у дворах будинків, в організаціях, прямо на майданах та базарах міста. Я не хочу брати гроші в олігархів, адже це – залежність. Рекламних бюджетів і, відповідно, цієї залежності у нас не буде. А зв’язок з ширшою аудиторією я підтримуватиму через інтернет. Для цього він вже достатньо розвинутий.

Завдання виборчої кампанії – розкрити особистість кандидата, показати його програму, переконання. І Фейсбук для цього дуже підходить.

Все почалося з “Української правди”

- А як Ви, скажімо так, потрапили на Фейсбук?

- Я, в принципі, не цікавився соціальними мережами. Так само не дуже довіряв обговоренням в інтернеті, зокрема тому, що значна частина спілкування там відбувається анонімно. Взимку 2010 року я почав регулярніше писати статті для Української правди, і мені сподобався цей творчий процес.

Спершу я планував відкрити блог на якомусь з інтернет-ресурсів. Але потім згадав про кілька запрошень на Фейсбуку від колег, які лежали на моїй електронній пошті чи не більше року. У мене багато друзів, однокурсників по навчанню за кордоном, там Фейсбук почав розвиток дещо раніше. Я завів акаунт на Фейсбуку у березні 2010 року і швидко переконався, що це є хорошою платформою для блогів та ідеальним засобом для спілкування.

Що дуже важливо, спілкування відбувається між реальними людьми. Партійні штабні боти намагаються влізти і у Фейсбук, але там їх швидко розвінчують.

- А коли чи чому Ви зрозуміли, що соціальні мережі є серйозним інструментом для громадських справ?

- Буквально з перших днів. Побачив там багато людей, які так само незадоволені ситуацією в країні. В реальному житті, щоб отримати інформацію про таку кількість людей, треба в сотні разів більше часу. Я побачив це бурління в інтернеті, яке було після приходу Януковича до влади, а також – спроби винести це бурління в реал. Нам з однодумцями по Українській альтернативі вдалося швидко вийти в реал. Перша зустріч наживо відбулася через три тижні після заснування організації. А найбільш показовим випадком був мітинг протесту проти ратифікації Харківських угод Верховною радою 27 квітня 2010 року. Там я побачив чимало людей, яких я зустрів у Фейсбуку. Стало зрозуміло, що Фейсбук – це серйозний інструмент. 4 травня я розіслав лист 19-м фейсбучникам, в якому були тезами викладені ціннісні орієнтири, моє бачення України, реформування економіки, державного управління. Таким чином,Фейсбук став початком «Української альтернативи».

Фейсбук за корткий час допоміг провести чимало суспільно важливих акцій

- Чи вдалося Вашій організації провести якісь акції за допомогою Фейсбука?

- Ми провели більше десятка доволі трудомістких та масштабних акцій. Серед них – автопробіги місцями героїчної історії. Відстань у випадках автопробігів до Хортиці чи на Волинь становить в один бік більше 500 км і події тривають по кілька днів. Наші акції – це і допомога музею у Холодному Яру, причому предметна – огорожа, комп’ютер. Це акція з розміщенням 150 ікон на Меморіалі героям Крут біля греко-католицької Миколаївської церкви на Аскольдовій могилі.

У всіх випадках ми також не зверталися по допомогу до «великих дядьків». Залучалися тисячі гривень добровільних внесків від простих людей, в акції з іконами – це 7200 гривень. Одним з важливих завдань Української альтернативи є культивування довіри між громадянами, звички ділитися посильними коштами для громадських справ – як це є у країнах Заходу. Зараз цю практику наша команда продовжила при зборі застави і при наповненні виборчого фонду.

Практично вся наша організаційна робота ведеться через офіційний сайт УА і через Фейсбук. Перша акція була суто фейсбучною. Це був автопробіг до Холодного яру, місцями героїчних подій Холодноярської республіки, описаних Юрієм Горлісом-Горським. Ми використовували два інструменти: Фейсбук, і групи Google. Таблиці Google висіли в мережі, там реєструвалися учасники. Таким чином, протягом короткого часу силами ентузіастів організували подію, в якій взяли участь до сотні людей, до 30 автомобілів з різних куточків України. На наші акції люди їдуть і без машин – поїздом, наприклад, з Нетішина, Харкова.

Хоча організовували ми акцію через інтернет, її висвітлили два центральних телеканали – ми вийшли на реальні аудиторії у сотні тисяч чоловік, у яких чимало людей, які не користуються інтернетом. Усе це стало підтвердженням того, що спілкування у соцмережах – потужний інструмент, і додало наснаги для наступних дій.

Ще років 20 тому в Тернополі було 6 користувачів інтернету, а тепер десятки тисяч активних користувачів тільки Фейсбуком

- Яким є тернопільський сегмент Фейсбуку?

- Нещодавно на сайті Watcher, який спеціалізується на інтернет-технологіях, з’явилася інформація про те, що в Тернополі є майже 20 тисяч користувачів Фейсбуку. Думаю, користувачів більше, бо ця інформація не враховує тих користувачів, які на своїх сторінках не зазначають, що вони проживають в Тернополі. Кількість користувачів у місті Тернополі є більшою, ніж в подібних за розміром обласних центрах Західної України і у два рази більшою, ніж в середньому по Україні.

Спілкування через соцмережі допомагає людям знайти однодумців і просувати справи громади, справи міста. Наприклад, нещодавно ми були у дитячому притулку на вулиці Стрімкій. Ліля Проць запрошувала учасників виключно через соціальні мережі. Крім нашої комади, прийшли люди, які раніше один одного не знали. Кожен щось приніс для дітей, зробив якийсь свій внесок – олівці, розфарбовки, памперси, книжки, фрукти. Ми кілька годин спілкувалися, бавилися з дітьми. І ця акція буде мати свій розвиток.

- А чи відомо Вам, скільки тернополян взагалі мають комп’ютер?

- Інформація в такому ракурсі в наш час неактуальна. Очевидно, що дуже багато. Вже є різні способи увійти в Інтернет: і мобільні телефони, і планшети. Є комп’ютери у домівках, є в організаціях. Наприклад, у згаданому притулку два комп’ютери. Радше варто говорити про кількість людей, які мають доступ до Інтернету. А ще нещодавно, у 1994 році, на весь Тернопіль було 6 користувачів інтернету – вони у місті були першими.

В Україні майже половина дорослого населення користується Інтернетом, тобто принаймні раз на місяць входить у Мережу. 70% з цього числа користується біль-менш регулярно. Тобто сьогодні більше 12 мільйонів виборців регулярно отримують інформацію з джерел, у яких нема цензури. Це – велика сила. Звісно, не всі будуть голосувати одностайно. Але12 мільйонів голосів виборців «За» в Україні можуть обрати Президента.

Соцмережа — як чистий аркуш паперу, що напишеш на ньому, те й буде…

- В Україні політики в більшості відсутні у Фейсбуку, відсутні прецеденти такого роду спілкування з людьми в Україні. На чому ґрунтується Ваша віра в ефективність кампанії за допомогою соцмереж?

- Я б хотів повернутися до початку нашої розмови. Дуже важливі обидва компоненти виборчої кампанії. І найперше – це безпосереднє спілкування з людьми, а далі вже – спілкування за посередництвом. Раніше були дорогі борди, преса, телебачення, а тепер міцніє альтернатива – нові медіа, соцмережі.

Фактично Фейсбук не є якимсь особливим засобом. Це просто дуже прямий контакт з людьми. Видно все: видно, з ким людина спілкується, яку слухає музику, які читає книжки, по фотографіях видно, в яких місцях буває і т.д. Це як чистий листок паперу: що напишеш на ньому, те і буде.

Я Фейсбук розцінюю як важливий інструмент, той, який покликаний доповнити інформацію на зустрічах з людьми. Буду намагатися провести якомога більше таких розмов, в різних середовищах, організаціях. Кожної п’ятниці о 17 годині я буду в центрі міста на Театральному майдані. Запрошую тернополян спілкуватися.

У Фейсбуку є окрема група Альтернатива-Кухар. Її ведуть люди, які мене підтримують, які мене давно, по 20-30 років, знають – зі школи, сусіди по будинку на БАМі. Там, а також на персональному сайті www.kukhar.org можна отримати інформацію з перших рук, поспілкуватися.

Інтернет зробив Президентом США Барака Обаму. Особливо важливо, що він став потужним засобом залучення коштів від простих американців. У нас в Україні є свій позитивний досвід – Помаранчева революція. Саме інтернет вирішив долю виборів.

Якби рівень розвитку інтернету був такий самий раніше, Кучму б скинули ще у 2001 році під час акції Україна без Кучми.

Кількість користувачів Фейсбука в Україні кожного року подвоюється. Восени 2010 року, коли проводилися місцеві вибори, у Тернополі їх було менше 5 тисяч, тепер – майже 20 тисяч.

Володимир Кухар днями “подружився” з Олексієм Кайдою

- А Ваші конкуренти на Фейсбук є? Якщо так, то можливо Ви є фейсбучними друзями з кимось?

- Дехто є, але я не можу сказати, чи особисто вони ведуть їхні іменні сторінки. Взагалі в Україні одиниці політиків, які самі ведуть свої сторінки.

З моїми конкурентами поки що не доводилось спілкуватися. Я надіслав запит дружити на Фейсбуку голові обласної ради Олексію Кайді і він прийняв його. Дружити – це так говорять, насправді йдеться про спілкування, обмін новинами.

- Ми свідомо з Вами вирішили не говорити, принаймні сьогодні, про Ваше особисте життя. Та все ж в контексті розмови не можу не запитати — Ви ж багато часу спілкуєтесь у соцмережах. Як позначається на вашій родині активність у соцмережах?

- Виборча кампанія потребує максимальної віддачі. Зрозуміло, що в цей період менше часу випадає для рідних. Але усі – і дорослі, і малі, мене розуміють і підтримують. Ми однодумці. Ми маємо державу, але вона «глючить». Зараз вона відверто «зависає». Необхідно перевстановити систему. Я знаю, що перевстановити систему – це робота для мене і таких як я. У мене є ідея, яка захоплює і веде за собою.

- Ну що ж, дякуємо за розмову. “Тернопільський тиждень” бажає Вам вітілити в життя Вашу Ідею.

- І вам дякую, і взаємно втілення Ваших ідей Вам і Вашим читачам.