Полковник насильно пожал Чичикову руку, прижал ее к сердцу и поблагодарил за то, что он дал ему случай увидеть ход делопроизвоства. Что передрягу и гонку (исполнителям) нужно дать необходимо, потому что способно все задремать и пружины управления заржавеют и ослабеют. Что вследствие этого события пришла ему счастливая мысль – устроить новую комиссию, которая будет называться комиссией наблюдения за комиссиею построения, так что тогда никто не осмелится украсть.

Н.В.Гоголь. Мертвые души, Часть вторая.

Гоголь писав це з наміром критикувати запозичення з іноземних країн в управлінні. Зосереджений на духовному житті далекий від справ практики управління письменник навряд чи підозрював, наскільки точно він відобразив суть держуправління у Російській імперії, а далі – у Радянському Союзі і теперішніх пострадянських країнах.

За Брежнєва ходив анекдот про те, що для того, аби завалити роботу над проблемою, треба створити комісію для вирішення цієї проблеми. Проте вожді щиро вірили у всесильність комісій і безкінечно плодили їх. Недарма систему називали адміністративно-командною. Неефективний менеджмент ту країну поховав.

Подібне відбувається з адміністративними реформами часів Незалежності. Адмінреформа Л.Кучми містила спробу створення професійної держслужби і відокремлення політичних посад від роботи кадрових службовців. Але вона, як і адмінреформа В.Януковича, звелася до перетасування органів виконавчої влади, заміни табличок і, зрештою, зміцнення особистого впливу глав держави на управління та ресурси. Вислів керівника Адміністрації Президента Кучми В.Литвина про те, що нема іншої політики, окрім політики кадрової, став вищим вираженням підбору людей на державну службу на основі особистої відданості.

Примітно, що далі змін у власне адмініструванні згадані спроби не йшли. І за помаранчевого президента В.Ющенка проводили форуми «Влада і бізнес – партнери» з залами, на половину заповненими чиновниками. Думка провести форум «Бізнес і влада – партнери» чиновництвом не сприймалася: що там бізнес, спершу держава!

Жоден з президентів та урядів країни не намагався змінити суть державного управління і державної служби, яка залишалася незмінною від Гоголя-Брежнєва і до Кучми-Януковича.

Держава залишалася марксовим апаратом насильства, який нависає десь згори, домінує і забезпечує панування верхівки.

Тим гірше, чиновники привчили багатьох до думки, що найкоротший шлях до багатства – посада у держапараті як засіб особистого збагачення. Цю схему швидко «розкусили» і великі політичних гравці, які для здобування фінансових ресурсів під політпроекти садять на бюджетні фінансові потоки «своїх» людей – від державних компаній з управлінням енергоресурсами до місцевих інспекцій з безпеки праці, санепідемстанцій та зеленбуду.

В Україні не прийнято робити політику на свої гроші. Навіщо платити більше: розставляй своїх людей на грошові потоки і «працюй». Навіть виборчі кампанії навчилися фінансувати за рахунок національних та місцевих програм, що є грубим порушенням. «Дурні» гроші призвели о того, що аби доступитися до високої політики стали потрібні фантастичні суми. Кругообіг ідей та людей у суспільстві та політиці замінено на корупційну карусель. В результаті боротьби політичної як боротьби ідеологій та проектів розвитку країни починаючи з 2000-их років не стало, а інтереси суспільства не представлені не тільки у владі, але й у політиці загалом – як провладній, так і опозиційній.

Основний мотив чиновництва – як би не перетрудитися, не взяти на себе “зайвої” роботи. Ну і зовсім поряд мотив – отримати додатковий дохід там, де це можливо. Тому контроль з боку суспільства критично важливий: чиновництво буде грати так, як йому дозволятиме суспільство. І віповідно до того, які настанови даватиме вище керівництво країни.

Ми з колегами по Українській альтернативі спробували розірвати це зачароване коло і запропонувати принципово інший підхід до державного управління.

Суть проста: повертаємося до конституційної тези про народ як джерело влади. Люди є замовниками державного управління і адміністративних послуг. Адже вони створюють фінансову основу для існування держави, сплачуючи податки. Тому держава має служити людині, і аж ніяк не навпаки.

Концепція реформування державного управління/публічної служби «Держава на службі суспільства» розроблялася під час низки живих зустрічей групою фахівців з права, політології, економіки, громадських активістів, частина з яких має досвід роботи на державній службі. Для нас важливо було знайти основну відправну точку, відштовхнувшись від якої можна змінити суть системи.

Концепція не повинна бути великою, а має визначати основоположні принципи. Звісно, для реалізації цієї концепції необхідна участь у політиці та доступ до важелів впливу у виконавчій владі.

Ми віримо, що в Україні вже є чимало людей, які поділяють запропоновані у Концепції принципи і що їх ставатиме все більше. Відродження країни неможливе без економічного підйому. Разом зЕкономічною програмою Української альтернативи ми пропонуємо погляд на те, з чого почати зміни у вирішальних сферах – у державному управлінні та економіці. В  основі цього погляду поняття свободи, взаємної поваги та довіри.

Ці документи в основних рисах відображають те, як ми бачимо світ і способи оздоровити український організм. Ми готові сперечатися і наші позиції розвивати далі. Текст на сайті УА

Українська альтернатива

www.groupua.org

Концепція реформування державного управління/публічної служби

 «Держава на службі суспільства»

Стан системи державного управління в Україні незадовільний. Неефективне управління країною стримує розвиток економіки і заохочує корупцію.  Зусилля в межах так званих «адміністративних реформ» спрямовувалися не на зміну природи державного управління/публічної служби у напрямі переходу до служіння суспільству, а на несуттєві зміни у структурах здійснення державної виконавчої влади. Адміністративна реформа, започаткована наприкінці 1990х років, не реалізована.  Спроби останніх років, в основному поверхові, не були підкріплені достатньою політичною волею до справді глибоких, якісних перетворень.

Поза увагою залишились основні проблеми  урядування:  неефективність та непрозорість, пріоритет державного над суспільним, віддаленість від потреб особи.

Традиційно в Україні послуговуються термінами державне управління та державна служба. Державне управління ми розглядаємо як більш широке поняття, яке означає механізми та процедури вироблення управлінських рішень та надання адміністративних послуг громадянам (споживачам послуг, які надають спеціально найняті суспільством службовці). Державна служба – вужче поняття, яке стосується законодавства, яке регулює діяльність найнятого персоналу у цій сфері.

Замість державної служби пропонуємо вести мову про публічну службу. Це підсилить наголос на тому, що йдеться про служіння громадськості (публіці), а не державі і зблизить поняття публічної служби з поняттям публічного права.

Окремо наголошуємо, що зараз в Україні «державна служба» має зміст, від якої ми вважаємо необхідним відійти: в громадянах вона бачить не споживачів адміністративних послуг, «клієнтів», а підданих, підзвітних осіб.

Ми також пропонуємо ширше користуватися терміном «урядування», який означає процес вироблення політики та управлінських рішень і має на увазі участь громадськості та усіх зацікавлених учасників процесу.

Ми вважаємо за необхідне реформувати державне управління/публічну службу на таких засадах:

1.       Пріоритет інтересів громадян та юридичних осіб над інтересами держави. Громадяни та юридичні особи — замовники публічної служби. Саме вони утримують її апарат за рахунок податків. Тому їх інтереси завжди стоятимуть на першому місті.

2.      Публічна служба – це не інструмент особистого збагачення або бізнес, а    служіння суспільству і кожній людині зокрема.

3.       Чесність, порядність, прозорість. Ми, громадяни, найняли публічних службовців для того, щоб вони обслуговували нас, та через державний бюджет платимо їм за це гроші. Тому нам належить право вимагати від них чесності та порядності. Публічні службовці мають звітувати про своє майно, доходи та витрати і жити відповідно до задекларованих доходів.

4.       Орієнтація на потреби суспільства та однакове ставлення до усіх громадян. Громадяни та юридичні особи є замовниками публічної служби. Тому вона має надавати їм послуги у зручний для них час, спосіб та у зручному місці. Особисте спілкування між громадянами та публічними службовцями має бути мінімізоване та документоване, будь-яке вибіркове ставлення суворо каратися. Не людина має збирати довідки, а державні служби переробляти усю необхідну інформацію та оперативно відповідати на запити.

5.       Орієнтація на результат, а не на процес.

Критерієм оцінки публічної служби та окремих службовців буде не процес (засвоєння бюджетів, написання звітів, відпрацювання робочого часу), а, подібно до корпоративного сектору, результат (ступінь задоволення потреб суспільства, громадян). Кадрові рішення повинні прийматися, у тому числі, за результатами опитування щодо рівня якості обслуговування та ступеня довіри до органів суспільної служби. Буде запроваджено сучасні інструменти оцінювання ефективності урядування.

6.       Професіоналізм, конкуренція, вирівнювання умов праці на публічній службі та у приватному секторі. Відбір на публічну службу повинен здійснюватися так само на основі конкуренції, як і у приватному секторі. Ми виключимо «кумівство» та пасивну форму проходження служби – вислугу років. Критерії оцінки — це лише професійні та етичні якості особи. Рівень оплати праці службовців має орієнтуватися на ринковий. Жодних преференцій, пільг, окремого порядку нарахування пенсій не буде. Ми вимагатимемо сучасну освіту та знання англійської мови на керівних посадах.

7.      Витрати на державне управління відповідатимуть рівню розвитку економіки. Ці витрати будуть співвідноситися з середньозваженими стандартам центральноєвропейських посткомуністичних країн.

8.       Мінімізація набору адміністративних послуг, які надає суспільна служба. Усі послуги, які може надавати приватний сектор без загрози національній безпеці, повинні бути виключені із сфери публічної служби. Усе регулювання та контроль, які можна віддати недержавним органам та професійним асоціаціям, теж будуть виключені із сфери публічної служби. Усі дозвільні та інші регулюючі документи, які не пов’язані з небезпечними для здоров’я видами діяльності, видаватимуться на основі принципу повідомлення.

9.      Рішення влади в системі державного управління виконуватимуться, а зловживання – каратимуться. Боротьба з корупцією в системі державного управління буде пріоритетом для правоохоронних органів, а принцип невідворотності покарання – в основі політики запобігання корупції.

10.  Електронне врядування має бути поступово запроваджено на всій території України. Людина за її бажання зможе замовити отримання документу чи зареєструвати підприємство або організацію протягом одного дня за допомогою електронного документообігу та Інтернету.

Джерело: http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/vgkukhar/a103480