Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович

Як уникнути зростання протистояння в громадському житті країни?

Як позбавити політиків можливостей маніпулювати проблемами минулого?

Які передумови для відродження спільноти?

Як ініціювати масовий рух духовного оновлення?

Такі питання, серед інших, обговорювали учасники Регіонального Круглого столу у Львові, організованого 21.09.2012 представниками ініціативи «Перше грудня» . Вступне слово на початку заходу сказав віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович.

Львів, 21.09.2012

Виступ

на Регіональному Круглому столі у Львові

Вельмишановне товариство!

Сердечно вітаю вас від імені усіх членів Ініціативної групи «Першого грудня» та присутнього тут її секретаря, п. Івана Васюника, а також від імені учасників Національного Круглого столу 5 квітня від Львівщини.

Особливо вітаю тих учасників, які приїхали з інших регіонів України. Це представництво не таке чисельне, як нам хотілося, а тому голос ваш буде особливо цінним.

У своєму вступному слові я коротко сформулюю три настанови, якими, на мою думку, нам слід було б керуватися.

По-перше, ми в Оргкомітеті намагалися запрошувати до участі в цьому Круглому столі тих людей, які поділяють нашу переконаність, що в основі суспільних процесів лежать цінності, тобто чинники, які походять зі сфери людського духу. Тому просимо вас, пропонуючи ті чи інші кроки, пам’ятати про цей примат духу і без вагання відсікати ті пропозиції, які суперечать Божим заповідям, принципам людинолюбства і гідності людини.

Хай будуть тут нам настановою слова Митрополита Андрея: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому зако­нові поведінку!».

По-друге, програму для нашого нинішнього зібрання написав …В’ячеслав Липинський, автор знаменитих «Листів до братів-хліборобів». Цитую: «Серед класу нашого, як і на цілій, зрештою, Україні, і серед всіх Українців панує повна духовна прострація і повний упадок громадської моралі. Ніхто нікому не вірить, всі один одного ненавидять і бояться. …можна вже купити людей для якої угодно підлости… Щоб зібрати наших розпорошених і здеморалізованих людей назад в одну організовану громаду, треба такої нової фанатичної віри і такого фанатичного завзяття з боку якоїсь одної громадської групи, щоб вони потрясли до глибини цілу ослаблену нервову систему колективу і дали йому здоров’я в формі народження серед нього нової громадської віри, нової громадської моралі і основаних на цій новій моралі – нових організаційних форм».

Чи можна сказати краще? Станьмо такою громадською групою!

І по-третє. Наше завдання вимагає чесної інтелектуальної праці. Мусимо сказати собі щиро, що всі дотеперішні національні стратегії мали якісь слабинки, які зводили наші зусилля нанівець. Господь помістив нас в особливому місці і дав нам особливу долю. Більшість українців сприймає її як фатум і прокляття – насправді ж, я певен, наша доля є даром, що його ми не вміємо розгадати, а тому й не можемо ним скористатися.

Тому думаймо й аналізуймо! Стараймося у слабостях наших побачити силу, яку ми досі недооцінювали. Але при цьому слухаймо не лише себе, а й ближнього свого. Припускаю, що в голові кожного з нас визріла якась всеохопна теорія, яка єдина може порятувати Україну. Може й так, але тут не буде часу вислуховувати цілісні теорії. Тут треба буде чітко й коротко, упродовж однієї хвилини, сформулювати, яку відповідь дає наша теорія на якесь конкретне питання. І якщо нам не вдасться переконати інших у своїй правоті, то відповідальність за це нестиме не модератор, що зупинить нас, чи методика нашої праці, про яку згодом розповість п. Тарас Плахтій, а передусім ми самі.

Отже, до праці, пані та панове! Будьмо приязні й солідарні у своєму пориві – і хай допоможе нам Бог!