РАДМІЛА КОРЖ "Українська альтернатива" журналіст, еколог

Спитай сьогодні будь-кого з простих громадян України: яка одна з головних складових національної безпеки? Перше, що скажуть – безпека енергетична. В світлі останніх подій та перемовин стосовно цін на енергетичні носії, політичних поступок та реверансів, світові тенденції чим скорішого переходу на альтернативні відновлювані джерела енергії стають для України все більш і більш актуальними. Тим паче, що європейські вектори розвитку спонукають вітчизняних підприємців будувати та розбудовувати свій бізнес саме на цих засадах.

      Однак, в ейфорії захоплення новітніми технологіями та тенденціями, не слід забувати і про такі складові національної безпеки, як економічна безпека та екологічна. «Помилуйте,- можливо зауважить хтось, – альтернативні джерела енергії – це саме і є екологічно безпечний напрямок розвитку». Але, слід зазначити, не все так просто. Інколи швидке вирішення проблеми та гонитва за прибутком призводять до виникнення певних конфліктів, наслідки яких можуть бути досить непередбачуваними.

 Розберемо на конкретному прикладі. П’ять років тому одним з перспективних напрямків альтернативних джерел енергії став широкий розвиток виробництва біопалива, а саме біоетанолу та біодизелю. Так зване біопаливо першого покоління, що вироблялось з сільськогосподарських рослинних культур, вважалось у світі трохи не панацеєю від світової нафтової залежності. Але вже 2008 року Європарламент  несподівано змінює курс з доведення до 10 % використання біопалива в країнах ЄС до 2020 року на зменшення цієї складової до 4% до 2015. В чому ж справа такого різкого відходу від нібито вигідної технології? Як з’ясувалось, масштабний розвиток виробництва біопалива приніс прямі загрози для певних сегментів екологічної та економічної безпеки країн, а саме: глобальне зростання цін на продукти харчування, через збільшення цін на рис, кукурудзу і ріпак як на сировину для виробництва біопалива; конкуренція щодо землі сільськогосподарського призначення; виснаження ґрунту енергетичними культурами; скорочення цінних з екологічної погляду лісів, що сприяє пришвидшенню процесів кліматичних змін;  просування трансгенних культур як сировини для біопалива, які становлять пряму загрозу для біобезпеки в будь-якому регіоні. Отже, врахувавши всі негативні тенденції та ризики, країни єврозони, поспішили відмовитись від занадто бурхливого розвитку ще недавно перспективного напрямку.

На пострадянському просторі першими на цю проблему звернули увагу члени Альянсу СНД «За біобезпеку!». Зокрема, в Україні цю проблематику підняли експерти з УЕА «Зелений Світ». На зустрічі учасників Альянсу СНД «За біобезпеку!», в травні 2008 року було покладено початок новому напряму діяльності екологів в сфері  екологічної безпеки, метою якого стала всебічна оцінка як позитивних, так і негативних наслідків широкого впровадження біопалива і вироблення спільної позиції екологів СНД з приводу розвитку цієї галузі в  країнах-учасниках співдружності.Тим більше, як Україна, так і більшість країн СНД, на той час опинились в тій ситуації в досить двозначній позиції. Якимись «благами» від впровадження біопалива держави не користувались, тому що не було налагоджене власне виробництво і не приведено до порядку законодавство. Між тим, наприклад, українські землі почали активно використовуватись під технічні культури під західні замовлення. До того ж, так звані «технічні сорти» рослин не проходять перевірку на вміст трансгенного насіння. В результаті чого, багато фахівців забили тривогу з приводу того, що соя і ріпак, які почали активно вирощуватись в Україні під біопаливо, в цілому є продуктами біотехнології.Ситуацію,  в принципі, врятувало лише те, що Європа ухвалила рішення пригальмувати розвиток цього напрямку до вирішення проблеми.

Отже, виходячи з цього прикладу, слід зауважити – звертаючись до шляхів розвиту альтернативної енергетики, треба мати на увазі, що в процесі можуть виникати деякі «конфлікти інтересів», особливо в зменшенні ризиків в напрямку екологічної безпеки, та у впровадженні принципів екологічно сталого розвитку. Як це не парадоксально звучить.

Звісно, будь-якому екологу буває важко визнавати, що той чи інший напрямок альтернативної енергетики може завдати шкоди охороні довкілля. Але це потрібно знати, визнавати, і вирішувати проблеми до їх появи в реальному житті, хоча б для того, щоб доводити дуже активним лобістам звичної енергетики, що за відновлювальними джерелами майбутнє.

Адже ризики є не тільки в означеному шляху. Критики часто згадують, що вітроенергетика може нести так зване «хвильове забруднення», видобуток кремнію для сонячних батареї сам по собі  кваліфікується як «брудна технологія», а розвиток гідроенергетики несе в собі загрозу для екосистем.

Тож як можна розв’язувати подібні конфлікти? Перщ за все, як свідчать фахівці, треба використовувати принцип перестороги, а не розвивати будь-який напрямок, виходячи виключно із інтересу власників бізнесу, чи можливості його лобіюванні на будь-якому рівні. По друге, велика увага повинна бути приділена розробленню і впровадженню найновіших інноваційних технологій, із залученням для її  оцінки різноманітних фахівців та експертів. Також

необхідна комплексна оцінка незалежних фахівців в плані можливостей кожного окремого регіону, на її основі –  вибір найбільш оптимального варіанту розвитку того чи іншого напрямку альтернативної енергетики для окремої території. Не зайвим було б  також впровадження, на думку деяких експертів, обов’язкової екологічної експертизи та оцінки впливу на навколишнє середовище кожного варіанту.

Отже, системний підхід та державницька установка не на окремі бізнесові інтереси, а на зміцнення безпеки країни у всіх напрямках та курс на інноваційний розвиток держави, врахування наукової та експертної думки, може в майбутньому все ж таки зробити Україну енергетично незалежною державою, з великим сегментом альтенативної безконфліктної енергетики в господарстві.