До Унежу: Стан громадянства в Україні

Минулого року на запрошення друзів мав щасливу нагоду познайомитися з Унежем. Уніж – унікальне місце. Це база, яку самі для себе, своїми зусиллями та коштами ентузіастів, розбудовують громадські активісти. Самі будують, самі ж обмінюються думками. Минулого року в Унежі ми з Іриною Кравчук вперше публічно представляли “Українську альтернативу”. Цього року не вдасться побувати там, проте кількома тезами спробую долучитися до обговорень колег.

ВОЛОДИМИР КУХАР, лідер "Української альтернативи"

За рік від травня 2011 року ситуація «нагорі», серед тих, проти кого виступають небайдужі патріотичні громадяни з демократичними поглядами, не змінилася. Нагорі роблять те, заради чого йшли у владу – переводять політичні дивіденди у фінансові статки і далі – у символи показної розкоші та «легких» (точніше – «дурних») грошей. Як і варто було очікувати і попри численні чутки та інтриги, радикальних кадрових змін не відбулося. Уособленням цього залишається домінування у гуманітарній сфері Д.Табачника. «Православні мракобіси», як вони себе називають, навіть інституціоналізувалися – організували «Клуб Альтернатива» і завели сайт «Ревізор» під чуткім керівництвом О.Чаленка. Якщо у 2011 році на хвилі обурення від першого року президентства В.Януковича небайдуже громадянство перебувало у пошуку нового, то у  2012 році настав період втоми і апатії. Найкраще і на науковому матеріалі це проілюстровано у дослідженні GfK. Початкова злість у ширшого загалу перейшла у кухонне роздратування. Без еліт, без організації жодна успішна скоординована дія неможлива. А Україна зараз без еліт – як ніколи. Як виявилося, українська верхівка професійних патріотів та демократів любить бути батьками успіху, а у скруті її змиває як піну. Кроків до побудови «паралельної держави» на низовому, grassroots рівні мало. Надії на паралельну державу з альтернативними пологовими будинками, яку побудували палестинці, як не було, так і нема. Частина з розпочатих проектів задихається незавершеними. За кількістю акцій протесту та їхніх учасників динаміка негативна. Штучні акції мутних утворень, на які люди звозяться за гроші, не рахуються. Головний підсумок протестних настроїв – вони так і не змогли вийти за коло активістів, які регулярно у таких акціях беруть участь. Найчисельніші акції – протест проти фактичного запровадження двомовності та проти руйнування історичного Андріївського узвозу – максимум, що змогли – це мобілізувати до тисячі активістів. Але – не залучити місцеве населення-киян, середній клас, а тим більше – не вивести на вулицю людей з інших куточків країни. У половині випадків організатори протестних акцій примудрилися пересваритися за ролі публічниз лідерів або узурпувати ці ролі.   * * *   Темпи зростання інтернет-аудиторії у 2011 році були безпрецедентними, але при цьому це прямо не корелювалося з активністю у традиційно політично бентежному українському Фейсбуку. Попри постійне зростання кількості користувачів Фейсбуку, навесні спостерігається спад активності. Такий самий спад спостерігається у відвідуваності політичних сайтів, коментуванні на форумах. Фейсбук, згенерувавши як ніколи велику кількість користувачів, забурлив як ніколи рясно. Ідеальний засіб прямого доступу до інформації, безкоштовне медіа для мільйонів, врешті перетворився на інструмент перемоги бунту мас і тиражувальника непрофесійного, профанного знання. Висловитися або випустити пару стало можливим кожному, і кожному стало можливим створити свою міні-секту. Поодинокі «властители дум» 19-го століття змінилися сотнями нових проповідників, серед яких знайдуться кандидати на титул «городского юродивого». Ті, хто найгучніше засуджує отаманщину, це одвічне українське прокляття, самі стають отаманами. Авторитети, інтелектуали та інтелігенти відходять. Як писав ще до війни Зигмунд Фройд, Супер-его, Батько помер. А шкода. Як каже А.Макаревич, у майбутньому кожен зможе отримати своїх 15 хвилин слави. Але тільки лиш 15 хвилин. Якою буде ця слава, до речі? Чи не сучасне ТБ і таблоїди відповідають на це питання? А може, таки відео про те, як б’ються підлітки-дівчатка на Ют’юбі і Твітері? З приходом соцмереж відбувається друге найбільше вивільнення соціальної енергії після переходу від радянського соціалізму та розпаду СРСР на початку 90-х. Невидиме, латентне стає явним. І якість цієї енергії поки що викликає чимало запитань.

Мауріц Корнеліс Ешер. Порядок і хаос

Навички спілкування і командної роботи залишаються найбільшим дефіцитом і проблемою не лише комунікативною, але й політичною. Не дивно для завжди гнобленої нації: люди масово беруться висловлюватися. І виявляється, що мало хто готовий почути іншого, а тим більше – виказати повагу до думки опонента. Усі говорять, і усі одночасно. Будь-яке зібрання, нарада має тенденцію перетворюватися на віче або мітинг. Порядок денний не дотримується, ідеї, висловлені попередником, не обговорюються. Добре, якщо це тільки час такий – коли треба виговоритися. Елементарна ввічливість, повага до ближнього – ось вона, національна ідея. Водночас – ідея дуже європейська.   * * *   У підсумку початкового бродіння утворюються середовища різного спрямування – по кілька на кожному напрямі: кілька ліберальних або російськомовно-ліберальних, кілька проукраїнсько-консервативних, кілька альтернативно-молодіжних культурницьких, у сферах соціальних або професійних (малі підприємці, «чорнобильці», «афганці», ті, хто досі чекає повернення вкладів ощадбанку СРСР). Якщо не обговорювати суто кар’єристські, бізнес-проекти або структури навколопартійні, то усі вони приблизно в однаковому становищі. Усі стоять перед потребою виходу за межі віртуалу, до світу реальних проблем і людей, які не користуються інтернетом або не шукають у ньому політики. У кількох середовищах групам новаторів вдалося зацікавити по кілька сот романтиків. Це вже більше, якщо взяти до уваги зауваження одного з авторів, що українці більше як по сотні не збираються. Але жодному поки що не вдалося залучити ширшого кола послідовників. Більшість середовищ відмовилася від чіткого висловлення цінностей, політичних та економічних пріоритетів, цілей, Мети або ж не змогла їх узгодити як позицію спільноти. У таком стані можна довше стримувати ширше коло людей на рівні спілкування інтернет-форуму. Ті, які спромоглися сформулювати власні програмні засади, не змогли їх перекласти на зрозумілу для ширшого загалу мову, а тим більше – донести інформацію до мас людей. З часом із цього котла може виваритися широкий громадський рух. Це якщо встигне – якщо кришку котла не зірве і не доведеться вирішувати питання у пожежному порядку. Цей рух матиме вектор розвитку, матиме бачення майбутнього країни, відповідальних лідерів. Сьогодні ж українці «впереди планеты всей». Замість структуруватися, поширюють ідеї горизонтальності, безлідерності, електронного чи ще якогось ненатурального мандату. Ідеї, придатні для малих спільнот, для суспільств, у яких обман і корупція не толеруються, а цінується професіоналізм. Українці поки що діють як типово бездержавні люди. Виявилося, що необхідність створення організації викликає заперечення, а формування півтора десятків осередків у регіонах наражається на труднощі глобальні. В ідеалі, дійсно, організація має створюватися тоді, коли люди знизу вимагають цього. Але чи хтось вірить, що колись українці будудуть вимагати організації? Замість баламутити людей лівими ідеями, варто було б пошукати демократичні механізми здійснення виборчого права, які надали б переваги більш освіченим, економічно і політично відповідальним громадянам. Вибори у жовтні 2012 року можуть привнести риси прогресу, якщо хоча б невелика група мажоритарників – нових облич пройде до парламенту. Саме нових і саме незалежних. Надії на стару політичну матрицю як не було, так і нема. Нові і порядні на вибори не рвуться, а ті, хто наважуються, шукають затишку у фарватері політпартій. Опитування як у Фейсбуці, так і професійними соціологами в реалі показують, що пересічний громадянин-виборець вже не шукає. Люди втомилися чи то від пошуку, чи то від власного роздратування, чи то бояться невизначеності і повертаються до старих стереотипів «влада – опозиція» у виконанні чинних політичних акторів. Артистів. Люди переходять на економний режим функціонування власних життєвих батарейок. Система досягла рівноваги втоми. Або боягузтва. Або цинізму. Чекають, що «якось воно буде». Якось буде, бо «ніколи так не було, щоб ніяк не було». Потенціал перемоги здорового глузду над правом сильного і жлобством залишається високим, це – більше 50% населення. Як завжди. Проте привілей боротися за реалізацію цього потенціалу залишається вузькому колу – 5% активного елементу. Від того, чи встигнуть 5 і 50 відсотків порозумітися до настання радикальних змін, залежить, чи відбудеться «бессмисленный и беспощадный» бунт, чи організований і невідворотний перехід до нової системи. Поки що час варто використати на формування запиту – запиту на реформи, життєздатні для суспільного організму цінності. Щоб не було, «як завжди». Прогрес у поширенні інформації про грузинські, сінгапурські реформи, про які заговорили усі – від соціалістів до метрів журналістики, надихає. Українській Альтернативі завтра 2 роки! Продовжуємо працювати!   Володимир Кухар,  Українська альтернатива   Уніж у травні 2011: http://www.youtube.com/watch?v=Ictcxyc29Ho

Коментування вимкнено

  1. Teodor коментує:

    Шановний пан Володимир. Хотів би запропонувати Вам політочно-громадянську ідею.
    Було б зручно скинути Вам на електронну адресу, яку и вкажете.
    З повагою Теодор.
    Мій адрес garidal@ukr.net

  2. Сергій Жигінас коментує:

    Володимире! Чудовий огляд стану громадянства в Україні.
    Деякі зауваження:
    >> З часом із цього котла може виваритися широкий громадський рух. <> чи встигнуть 5 і 50 відсотків порозумітися до настання радикальних змін <<
    Порозумітися неможливо "раптом" – цьому треба довго і наполегливо вчитися практично, а як цим не займатися – то гарантовано не встигнуть.

    Сингапурські чи грузинські реформи не мають відношення до України. Потрібні реформи мають бути:
    1. Пристосовані до місцевих умов
    2. Напрацьовані тут і тими, хто їх буде впроваджувати.
    3. Підтримані широкими масами.
    Це вже не кажучі про можливість проводити їх у життя (владу, силу, волю, мотивацію тощо).

  3. Сергій Жигінас коментує:

    Не вмістилася перша репліка:
    >> З часом із цього котла може виваритися широкий громадський рух. <<
    Таке стихійне "варево" неможливо буде вживати. Тому над цим треба наполегливо працювати, яким би безнадійним воно не здавалося.

Trackbacks / Pingbacks

  1. Фейсбук і революція: Що далі?Новомосковськ Європейський | Новомосковськ Європейський