ВАЛЕНТИН ХОХЛОВ, "Українська альтернатива"

На сьогодня комусь може здатися, що економічна реформа – це не головне, що питання збереження територіальної цілісності важливіші. Це дійсно так, але відкласти реформування економіки неможливо. Люди, які незадоволені економічною ситуацією, будуть шукати вихід  у інших сферах. Чи бажають російськомовні мешканці Естонії чи Латвії приєднатися до Росії? Чи беруть вони російські паспорти? Ні, тому що вони живуть у кращих, більш вільних та успішних, країнах. Успішність економічного розвитку України, добробут її громадян та впевненість у своєму майбутньому є кращими гарантами суверенітету та територіальної цілісності, ніж Будапештський протокол чи авіаносці США. (далі…)

ВОЛОДИМИР КУХАР, "Українська альтернатива"

Люди скуповують бронежилети. Такий товар тепер у дефіциті

Пишу цей текст після коментарів до недавньої публікації у німецькій газеті Die Zeit та в інших західних медіа. Коментатори у них дивуються, чому люди повстають проти леґітимного Президента. І чому люди повстають тепер замість чекати на вибори у 2015 році.

Отже, кілька слів про ситуацію в моїй країні. (далі…)

Є теми, над якими не можна іронізувати. Можливо або співпереживати, або – лаятися. Стосовно скасування пенсійної реформи можна тільки лаятись

Найостанніший український політик розуміє: щоб розподілити державні кошти (на зарплату, пенсії, соціальні виплати), їх треба спочатку заробити. Знає, але ніколи не зізнається. Тому останні спроби ощасливити пенсіонерів перетворилися на взаємні звинувачення, самовиправдання та нічим (навіть фіговим листком!) не прикритий піар.

СВІТЛАНА ГАЛАТА, "Українська альтернатива", журналіст

Скасування пенсійної реформи за останні тижні було провалено двічі. На початку квітня для підтримки пенсіонеролюбного законопроекту комуністів не вистачило шести голосів. Три з них – волинських олігархів-опозиціонерів. Ще три – інших полум’яних бійців з опозиції. Два тижні поспіль Петро Симоненко надимав щоки і хизувався вірністю ідеалам, а опозиція пояснювала, що комуністи всього лише «клеїли дурника». Мовляв, змовилися з регіоналами: ви нам – «пенсійку» до порядку денного, а ми вам – голосування за інші закони.

Олігархи-волиняни, котрі півроку тому на зустрічах зі старенькими зворушено витирали соплі об вишиванки і клялися боротися за права виборців, також виправдовувалися. Степан Івахів, наприклад, апелював до Голодомору, постанову про який не підтримали комуністи. Та й узагалі, за популістський проект КПУ національно свідомі люди не голосують. А ось за проект від опозиції – обов’язково! Як тільки внесуть, так одразу ж: «Лента за лентою набои подавай!». Заодно й трибуну розблокують.

Минулого тижня – внесли. Два – від опозиції, один – від Володимира Литвина.

Скажемо одразу: від того, що опозиція домоглася персонального голосування в парламенті, «вигрібна яма» на оркестрову не перетворилася.

Першим (за скороченою процедурою) розглядали законопроект позафракційного депутата Сергія Міщенка. Документ, зокрема, передбачав повернення пенсійного віку для чоловіків до 60 років і для жінок – 55, за умови страхового стажу не менш ніж 15 років.

(далі…)

Полковник насильно пожал Чичикову руку, прижал ее к сердцу и поблагодарил за то, что он дал ему случай увидеть ход делопроизвоства. Что передрягу и гонку (исполнителям) нужно дать необходимо, потому что способно все задремать и пружины управления заржавеют и ослабеют. Что вследствие этого события пришла ему счастливая мысль – устроить новую комиссию, которая будет называться комиссией наблюдения за комиссиею построения, так что тогда никто не осмелится украсть.

Н.В.Гоголь. Мертвые души, Часть вторая.

Гоголь писав це з наміром критикувати запозичення з іноземних країн в управлінні. Зосереджений на духовному житті далекий від справ практики управління письменник навряд чи підозрював, наскільки точно він відобразив суть держуправління у Російській імперії, а далі – у Радянському Союзі і теперішніх пострадянських країнах.

За Брежнєва ходив анекдот про те, що для того, аби завалити роботу над проблемою, треба створити комісію для вирішення цієї проблеми. Проте вожді щиро вірили у всесильність комісій і безкінечно плодили їх. Недарма систему називали адміністративно-командною. Неефективний менеджмент ту країну поховав.

Подібне відбувається з адміністративними реформами часів Незалежності. Адмінреформа Л.Кучми містила спробу створення професійної держслужби і відокремлення політичних посад від роботи кадрових службовців. Але вона, як і адмінреформа В.Януковича, звелася до перетасування органів виконавчої влади, заміни табличок і, зрештою, зміцнення особистого впливу глав держави на управління та ресурси. Вислів керівника Адміністрації Президента Кучми В.Литвина про те, що нема іншої політики, окрім політики кадрової, став вищим вираженням підбору людей на державну службу на основі особистої відданості.

Примітно, що далі змін у власне адмініструванні згадані спроби не йшли. І за помаранчевого президента В.Ющенка проводили форуми «Влада і бізнес – партнери» з залами, на половину заповненими чиновниками. Думка провести форум «Бізнес і влада – партнери» чиновництвом не сприймалася: що там бізнес, спершу держава!

Жоден з президентів та урядів країни не намагався змінити суть державного управління і державної служби, яка залишалася незмінною від Гоголя-Брежнєва і до Кучми-Януковича.

Держава залишалася марксовим апаратом насильства, який нависає десь згори, домінує і забезпечує панування верхівки.

Тим гірше, чиновники привчили багатьох до думки, що найкоротший шлях до багатства – посада у держапараті як засіб особистого збагачення. Цю схему швидко «розкусили» і великі політичних гравці, які для здобування фінансових ресурсів під політпроекти садять на бюджетні фінансові потоки «своїх» людей – від державних компаній з управлінням енергоресурсами до місцевих інспекцій з безпеки праці, санепідемстанцій та зеленбуду.

(далі…)

Автор відеоверсії – ВІКТОР КОПИЛЕЦЬ

Заява ГО «Українська альтернатива» щодо мовного закону і ролі громадянства

Прийняття законопроекту 9073 «Про засади мовної політики» – свідчення остаточного занепаду українського політикуму, поразка усього політичного класу – і влади, і опозиції.

Це – свідчення повної відсутності відчуття часу і загроз, які стоять перед країною, відсутності стратегії розвитку та бачення майбутнього людей і держави як серед чинної влади, так і опозиції.

Законопроект прийнято з порушеннями процедури. За нього проголосували позичені пластикові картки, а не “живі” депутати. Відповідно до висновку профільного парламентського комітету, проект порушує п’ять статей Конституції України. На час голосування Голова ВР показово втік, результативність голосування забезпечена прем’єром, а речники домінуючого політичного угрупування висловлюються на  кримінальному жаргоні.

Закон завдасть шкоди розвиткові української мови, а висновки Головного науково-експертного управління самої Верховної Ради та незалежних експертів вказують на численні вади при підготовці проекту. Законопроект не супроводжується обов’язковим у таких випадках економічним обґрунтуванням. І не дивно, бо на реалізацію потрібно витратити 17 млрд гривень, яких нема,  взяти ніде, тобто усі учасники шоу знають, що проект нездійсненний.

Спосіб, у який прийнято законопроект Колесніченка-Ківалова під диригуванням Литвина і Чечетова, не відповідає парламентській практиці і як просте вуличне “кидалово” є обурливим. Вони самі називають його “розводкою”. Політика вмерла – залишилися “розводки” і вистави.

Політики усіх мастей, включно з більшістю представників офіційної парламентської опозиції, не просто живуть подвійним життям, відірвавшися від народу, – вони намагаються плювати на народ з високого печерського пагорба. Роль опозиції у цьому – окрема тема. Вони будуть бігати, вовтузитися, щось робити, голосно заявляти про це і пхати писки в телекамери, бо не робити нічого – це виглядати непристойно сьогодні. А виглядати непристойно у переддень виборів, не відповідати стереотипам, які довгі роки накидали людям, щоб прикрити тіньовий бік своєї «діяльності», – переведення політичного капіталу у реальні грошові знаки, у добробут для себе, рідні та свояків, вони ніяк не можуть собі дозволити.

Усі разом – і влада, і опозиція – будуть відволікати людей від нагальних економічних та соціальних проблем, від «реформ», що не відбуваються, і «покращення», якого нема і не буде!

Більшість людей досі не відійшли від розчарування роботою попереднього президента, помаранчевих урядів та хаосу місцевих феодальних еліт. Люди відчувають фальшивість потуг самопризначеної опозиції, змістом існування якої стала показова імітація бурхливої діяльності. Громадяни за межами кола професійних патріотів-активістів (серед яких багато, до речі, так само прагнуть соціальний капітал конвертувати у грошові знаки, але це – інша розмова) не проявляє політичної активності й виводить енергію обурення через інтернет.

Шлях до відстоювання інтересів людей, які відчувають себе громадянами України, лежить через взаємну повагу та довіру. Це шлях  через прихід до громадської та політичної активності людей, які не обтяжені досвідом політичних інтриг, а мають цінності та бачення, добру освіту та професійну компетентність. Саме на цій основі має відбутися повернення до базових людських та громадянських цінностей і формування демократичного та патріотичного широкого громадського руху! Формування широкого громадського руху знизу, який відновить законність у країні і покладе початок запровадженню необхідних реформ – найперший пріоритет.

Нам потрібні перемоги, потрібна одна велика Перемога. Без організованості, організації годі сподіватися на ефективність.

Виборча кампанія – інструмент, який необхідно використати для кристалізації наших ідей та відпрацювання навичок взаємодії, структурування дієздатних організацій та формування широкого громадського руху. Не потрібні авантюри та наївність щодо формування новітніх списків, які народ раптом чомусь мав би взяти і масово підтримати. Потрібен десяток особистостей на десятку мажоритарних округів, які вийдуть спілкуватися з людьми віч-на-віч. Вони своїм попереднім життям та стратегічним баченням перспективи стануть епіцентрами кристалізації нової якості. Цим кандидатам, а також по усій країні, потрібна буде участь спостерігачів і членів дільничних виборчих комісій, які працюватимуть на добровільних засадах, не за страх чи гроші, а за совість.

Спочатку ми покажемо, що нові підходи можливі, що вони є. Хто наважиться виступити не як усі, хто пам’ятає, як громадянство виступало на зорі Незалежності або знає, як воно працює у громадському секторі та політичних кампаніях зараз у цивілізованих країнах, зголошуйтеся! Хто готовий підтримати – це внесок у відновлення конституційного ладу, у відновлення людської гідності, простої нормальності.

Хоча українському патріоту ніхто не може заборонити розмовляти українською, ми якийсь час ще будемо змушені жити з цим та іншими законами-чудасіями, законами-злочинами від нашого прогнилого політикуму.

Але після ночі завжди настає день – давайте наближати його разом!

Зміни будуть, Альтернатива є!

ГО «Українська альтернатива»

Створення Конституційного Асамблеї як дорадчого органу при Президентові України у межах асигнувань Державного бюджету на утримання діяльності глави держави є доволі оригінальним кроком до вирішення суперечностей, що виникають у ході конституційного розвитку країни. Адже органи влади, на кшталт конституційних асамблей є конституантами, тобто органами, що формуються безпосередньо народом з метою прийняття конституцій у разі виникнення нової держави або їх ревізій (перегляду).

В Україні існують дві ключові проблеми, пов’язані із дією Конституції. По-перше, нерозуміння або істотне ігнорування прямої дії положень Конституції України. Відповідно до прямої дії Конституції застосування її положень не потребує прийняття якихось спеціальних законів, оскільки вона є самодостатньою і володіє верховенством, зокрема найвищою юридичною силою, щодо інших правових актів. Натомість у руслі радянського юридичного мислення часто положення Конституції застосовувалися лише при наявності відповідного конкретизуючого закону, а ще гірше – підзаконного акту. Це є однією із ключових проблем такого низького рівня забезпечення гарантій конституційних прав і свобод.

(далі…)

(Text in English is on the bottom of the text)

Зниження податкового навантаження

•  Ми виходимо з того, що податкова система не є засобом для державного тиску. Не держава стягує податки, а бізнес сплачує податки.
• Податкове навантаження в Україні як частка податків до ВВП близький до середнього серед країн ЄС рівня. Як для країни,  що прагне швидкого економічного зростання, це занадто високе навантаження.
• Ми почнемо зі скасування ПДВ та заміни його податком з продажів. ПДВ є одним з найбільш складних податків та найбільшим джерелом корупції. Податок з продажів, який буде братися як відсоток від виручки, орієнтовно 4%, є набагато більш прозорим та простим в адмініструванні.
• Оскільки Україна є інтегрованою в світову економічну систему, де 135 країн застосовують ПДВ, який згодом відшкодовується при експорті, то для забезпечення рівних умов українським виробникам у порівнянні з іноземними, податок з продажу не буде стягуватись з експортної виручки, але натомість буде стягуватись з вартості імпорту.
• Податок на прибуток підприємств буде встановлено на рівні 20%, він буде застосовуватись лише для корпоративних структур (у яких власники мають обмежену відповідальність). (далі…)

Джерело: http://www.day.kiev.ua/229001

Історія європейського курсу України дає підстави говорити про те, що його успіх залежить переважно від трьох факторів: внутрішніх перетворень над Дніпром, здатності ЄС до «відкриття» на Україну та від російського чинника. Перші роки незалежності були прикладом, коли останній із них унеможливлював прогрес на шляху Києва до Брюсселя. Скандальні заяви щодо України з боку низки провідних політиків ЄС, які піддавали під сумнів незалежність України від Росії, свідчили про велике значення російського фактора. Після підписання українсько-російських угод 1997 року він поступово втрачав значення, а з 2004 року цей процес набрав обертів. Традиційно проросійське налаштування Берліна чи Парижа перестало мати критичний вплив на єврошанси Києва. Загалом дедалі очевиднішим є те, що вирішального значення набирає фактор реформ в Україні, а два інших відіграють хоч і важливу, але лише додаткову роль.

Існують щонайменше три сфери, в яких вплив російського чинника є суттєвим. Першою є газовий сектор, де залежність Києва загальновідома. Але навіть у цьому разі проведенння з боку України комплексу заходів могло б суттєво її мінімізувати. Імплементація ІІ і ІІІ енергетичного пакетів ЄС, обмеження споживання сировини, диверсифікація джерел постачання газу — все це напрямки роботи, реалізації яких за наявності політичної волі Москва протидіяти не зможе.

(далі…)

«Спочатку було слово…»

Євангеліє від Іоанна

        Обговорення грузинських реформ та перспективи запровадження змін в Україні в шести українських містах пройшли успішно Байдужих серед присутніх, схоже, не залишилося.  З деякими моментами цих бесід можна ознайомитися за матеріалами, розміщеними нижче. Детальніші  підсумки акції чекайте найближчим часом!

Івано-Франківськ.

Частина 1 –

Частина 2 –

Джерело: http://www.frankivsktv.if.ua

Львів:

Одеса: