«Якщо дати волю баобабам – біди не уникнути»

А. де Сент- Екзюпері

«Маленький принц»

        Зовсім недавно, їдучи в трамваї, я стала свідком розмови двох дівчаток, які гаряче сперечалися щодо щирості (!!!!) двох одіозних фігур українського політикуму, відображаючи цим, очевидно, загальні настрої, які побутують серед людей.  Цікаво, що в якості аргументів дівчата наводили слова батьків і навіть… вчительки. Деякі зі згаданих думок були дуже навіть логічними, на мій погляд, особливо, якщо взяти до уваги те, що дівчата були приблизно 12-13 років. Мене це наштовхнуло на думку про те, що в нездорово політизованому суспільстві, як наше, де політичні проблеми набувають ваги особистої трагедії, впровадження політичних технологій, зокрема, маніпулятивних,  набуває зовсім інших форм та масштабів.  На жаль, я не почула, чим завершилася розмова, але напруга була не на жарт… Цікавим видається також  порівняння із темами розмов підлітків в Європі (але то так, для роздумів).

То, що ж воно таке маніпулювання? Чому воно таке загрозливе для людини, чи може зовсім навпаки? Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як  прихований вплив на людей або керування ними зі спритністю, в найбільш широкому сенсі. Отже,  маніпуляція в її сучасному розумінні – це програмування думок і прагнень людей, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка конче потрібна власникам засобів маніпуляції.  Що стосується політичного маніпулювання, то воно не існує саме по собі, а є формою  т.зв. девіантних (від лат. deviatio – відхилення)  форм політичних технологій, яка здійснюється в обхід норм моралі, традицій та закону.  Хоч, як на мене, найважливіший  аспект – власне моральний, оскільки, людину, на свідомість якої здійснюють такий вплив, зазвичай трактують не як особистість з притаманною їй честю, гідністю та здатністю раціонально мислити, а лише як об’єкт впровадження технології. І це ще раз доводить той сумний факт, що в Україні мабуть немає політичної сили, яка б ставилася з повагою, чи бодай зважала на думку громадян країни…

У цьому контексті слід виокремити «приватні теорії», пов’язані із рекламою, виборчою інженерією, формуванням іміджу, такі собі технології «модифікації поведінки», які спрямовані на керування масовою свідомістю та поведінкою, вони зорієнтовані на формування необхідної (тут важливо ставити питання «кому?»  і «з якою метою?») суспільної думки, установок, поглядів тощо.

Цікаво, що в науковому світі поширена думка про те, що політичне маніпулювання – це явище, притаманне демократичному суспільству. Оскільки, авторитарні чи тоталітарні режими передбачають санкціонований тиск та вплив у різних формах, а тут, навпаки, все повинно бути зі збереженням міфу, ілюзії про відкритість і прозорість, про чесність і гуманність.  Але що ж тоді говорити про перехідне суспільство (особливо, якщо перехід дещо затягнувся)? Тут  немає рафінованих затратних технологій, тут все простіше  і примітивніше, і головне – без жодних обмежень, а часто ще й за підтримки владних структур, незалежно від ідеологічної орієнтації. До слова, чи не найбільшим парадоксом залишається те, що в Україні, де суспільство наче таке обізнане і політично грамотне, жваво дискутує на політичні теми, тим не менше в таких умовах, якимось дивом,  найбільш  ходовими є примітивні прийоми, часто імпортовані (більшість навіть не адаптовані до специфіки української реципієнта). На це так і хочеться крикнути: «Люди,  будьмо критичнішими та пильнішими, і в такий спосіб хоча б змусьмо політтехнологів відробляти величезні гроші, які в них вкладаються….»

Для того, щоб не стати мішенню такого впливу, слід мати на увазі  всього кілька базових прийомів, які найчастіше використовуються з метою маніпулювання свідомістю через посередництво найрізноманітніших каналів, велика частина з яких діє за «стандартною» схемою.  Перш за все треба знати, що маніпулювання –  це прихований вплив, факт якого повинен залишатися непоміченим об’єктом маніпуляції, останній повинен вірити в те, що все, що відбувається – об’єктивно зумовлене та необхідне. Якщо навіть спроба маніпуляції викривається і факт викриття стає відомим серед широкої громадськості, акція зазвичай згортається. За таких умов ще старанніше приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самого факту маніпуляції не призвело до з’ясування справжніх намірів, і їх можна було втілити іншим шляхом. Тому, приховування інформації – обов’язкова умова маніпуляції, хоча існують деякі прийоми, умовою яких є балансування на межі «щирості» або ж «ефектне розкриття». Загалом, політичне маніпулювання здійснюється через так званий тривекторний вплив: на увагу, уяву та пам’ять людини. Відповідно, всі технології загалом спрямовані на подразнення саме цих сфер.

Процес впровадження будь-яких технологій передбачає створення сприятливих умов для його здійснення, наприклад, достатньо викликати в людини сумніви, спонукати її думати про хибність власних поглядів. Цьому у великій мірі сприяє невпевненість у собі, хиткість системи цінностей та сприйняття будь-якої інформації без логічного осмислення. Інший важливий механізм, який створює сприятливий ґрунт для маніпулювання – це відчуття пов’язаності, співпереживання й тотожності, яке прагне викликати та зафіксувати маніпулятор. З цією метою, наприклад,  в лексиці політиків  часто використовуються об’єднуючі звертання та слова, які ніби поєднують промовця і аудиторію. Це наче все самі собою зрозумілі речі, а попри те, чи замислюємося ми над тим, що слухаємо і дивимося кожного дня, чи аналізуємо зміст реклам, особливо тих, які знаємо на пам’ять (чомусь), хоч, очевидно, ніколи не ставили собі цього за мету…

Наприклад, дуже дієвим джерелом чи засобом маніпулювання можуть виступати ЗМІ – як друковані й телевізійні, так і електронні (все залежить від цільової аудиторії впливу). Мас-медіа є тим засобом, завдяки якому можна створити видимість значущості якоїсь дрібниці та відвернути увагу від справді важливих, нагальних проблем. ЗМІ, взагалі, тут відіграють вагому роль, медіапростір може стати або захисним муром, або ж, навпаки – сприятливим ґрунтом для інформаційних махінацій. Не даремно однією з передумов ефективності прихованого впливу є те, наскільки повно вдалося ізолювати об’єкт від зовнішніх джерел інформації, які непідвладні маніпулятору. Телебачення, до прикладу, завдяки своїм можливостям дозволяє впливати не лише за посередництвом слова, але й через залучення уяви та візуального, чуттєвого сприйняття, тут не останню роль відіграє асоціативність мислення. Наприклад, через кіно чи розважальні шоу, які також, попри повну, на перший погляд, аполітичність, часто несуть в собі конкретний меседж (чого варті тільки російські фільми останніх років…) телебачення ніби присипляє, не вимагаючи при цьому якихось особливих дій та активності глядацької аудиторії. Проте саме за такої невимушеності й відбувається  своєрідний процес зомбування. Це якраз значною мірою спрощує  вплив на свідомість та, особливо, на підсвідомість.

Політичне чи інформаційне маніпулювання послуговується цілим арсеналом засобів та механізмів. Наприклад, дуже дієвий і  активно вживаний спосіб – замовчування інформації або штучне дозування інформації, що часто стає причиною такого, знаного навіть в столітті розвинутих технологій, явища, як чутки. Які самі по собі можуть бути й спонтанним явищем, але, в даному випадку, важливо, що вони  мають на меті поширення спотвореної неправдивої інформації, умисне сіяння паніки чи провокування людей до певних дій, найчастіше – колективних. За  умов стихійного формування такого колективу – маси, людина, що стала її частиною, втрачає, притаманні їй за нормальних умов якості. Фактично  маса ( чи, кажучи словами Г. Тарда, публіка, як явище, що прийшло на зміну  Лебонівському «натовпу») перетворюється на цілісний живий організм, і хто зуміє вловити емоції цієї групи, той керуватиме її потребами, та й, зрештою, всією групою. Цікаво, що жертвами такого прийому стають навіть найбільш скептично налаштовані люди, в силу різних чинників, через конформізм та небажання опинитися в ізоляції, через бажання змін, з патріотичних почуттів чи меркантильних. Сумно те, що всі ці почуття можуть бути, і дуже часто є, засобом маніпулювання.

Сучасна доба характеризується тим, що із появою мережі Інтернет суспільство перетворилося на величезний віртуальний «казан», де тисячі  індивідів (відділених один від одного) варяться в  одному й тому соусі, тобто, одночасно зазнають однакового впливу. Надзвичайно важливим є те, що електронні ЗМІ оперують не лише вербальними кодами, а й мовою аудіальних та зорових ефектів одночасно. Тому їхня дія не обмежена другою сигнальною системою, а активно діє й на першу, збуджуючи найбільш глибинні шари психіки, рівень інстинктів та безумовних людських потреб. На жаль, загальною тенденцією сучасного суспільства є зростання впливу тих засобів інформації, які володіють візуальним способом передачі інформації як найбільш простим для сприйняття та привабливим, а також відносне ослаблення впливу на людину друкованих видань та, загалом, читання як способу одержання знань. Більше того, телебачення  та Інтернет займають провідні позиції серед інших ЗМІ за силою ефекту переконання, тобто, за рівнем довіри громадян, оскільки люди більше схильні вірити своїм очам, ніж почутому чи прочитаному. Проте, телебачення, зазвичай, передає інформацію, яка може бути схоплена телекамерою, тобто конкретних осіб, предмети тощо. Саме тому, на телеекранах домінують (переважно, хоча й існують приємні винятки) легкодоступні для телеоб’єктиву картини – офіційні зустрічі, візити, прес-конференції. Абстрактні положення, що розкривають глибинні причини тих чи інших явищ, не піддаються відеозапису, тому, як правило, не потрапляють у телепередачі. В результаті такої подачі інформації політика надмірно персоніфікується, а увага глядачів концентрується на особистостях, які починають підсвідомо асоціюватися із певною подією,  явищем чи процесом.

Існує також безліч прийомів мовного маніпулювання, яке пропонує використання з тією ж метою евфемізмів та фразеологізмів. Не останню роль відіграє зміна чи деформація підсвідомого шару психіки, для чого використовується цілий ряд прийомів маніпулятивного впливу, найпростіший з яких і найбільш знаний є “ефект 25 кадру” (за рахунок відкладання в пам’яті кожного 25 кадру, який несе певну інформацію, простежити яку під час перегляду неможливо, адже глядач сприймає зображення неперервним, і, не помічаючи того, стає об’єктом зомбування).  Особливу загрозу складає використання НЛП (нейролінгвістичне програмування), адже воно відкриває практично необмежені можливості для впливу на підсвідомість людини. Нейролінгвістичне програмування – комунікативна технологія, яка була розроблена американськими вченими в 70-х рр. XX ст.  Головним засобом впливу в даному випадку виступають спеціально підібрані вербальні та невербальні лінгвістичні, візуальні та кінестетичні прийоми і програми, засвоєння яких дозволяє змінити  в заданому напрямку переконання,  погляди та уявлення як окремої людини, так і групи людей. НЛП близьке за сферою дії та технікою впровадження до “психотропного впливу”, який здійснюється шляхом передачі інформації через неусвідомлюване сприйняття або передачі різного типу кодованої інформації.

Є ряд особливостей людської психіки, які уможливлюють і подекуди навіть сприяють використанню та дієвості маніпулятивних технологій. Наприклад, нездатність  критично осмислювати увесь об’єм інформації, що надходить в мозок (знана в психології як “поріг реєстрації”), вибірковість інформації, що сприймається, стереотипність та шаблонність мислення, “дрімаючий ефект” пам’яті (в ході кількаразового повторення  інформація, що попередньо сприймалася скептично, згодом  вважається беззаперечною). Хоч можливості маніпулятивного впливу є великі, проте не безмежні. Власний досвід людини, рівень освіти, культури, соціальні зв’язки (родина, друзі тощо), особисті моральні принципи значною мірою обмежують, зводять до мінімуму можливості впливу, хоч є ймовірність того, що, апелюючи до масової свідомості, маніпулятори можуть видозмінювати найстійкіші шари психіки і в певний спосіб використовувати побутуючу систему цінностей, досвід і соціальні взаємозв’язки.

Усе вище написане – це лише вступ у вступ до теорії та практики політичних технологій, наче загально відомі та очевидні речі, які просто слід мати на увазі. Цей короткий огляд розпочинає серію статей про технології політичного впливу та маніпулювання, основні прийоми та методи,  задля вироблення здатності їм протистояти.

В якості підсумку чомусь спали на думку слова іспанського філософа Х. Ортега-і-Гасета, який виводив феномен маніпулювання із потреби постійної духовної диктатури, оскільки, загальна більшість людей, як він вважав, не здатна мислити і може лише підпорядковуватися, а тому їхню думки треба скеровувати, формувати…Це питання важче, ніж здається на перший погляд, і зовсім не однозначне, на розсуд кожного, як до цього ставитися.  Хоча, все ж, якось хочеться вірити в людський розум і вміння ним користуватися…

Устина Стефанчук, «Українська альтернатива»