За двадцать лет независимости на Украине успела сформироваться особая политическая мифология. В её рамках до недавнего времени можно было сносно объяснить любое событие как в стране, так и за её пределами, и дать мгновенный ответ на всякий вопрос, не вызывая серьезных внутренних конфликтов.

Украинская политическая мифология обладает простой гармонией монады Инь-Ян, она дуальна, но бесконечна, чёрное и белое проникают друг в друга и при этом их существование невозможно по отдельности.
В упрощенном виде всё, конечно же, сводится к тезису о том, что Левобережная Украина тяготеет к России больше, чем к Европе, а Правобережная — наоборот. Опять же, вульгарное толкование не может обойтись без архетипичных персонажей — грязного и пьяного шахтера, который без мата даже по-русски говорит с трудом, и трезвого, но до крайности подлого бандеровца, который днём улыбается, а ночью стреляет в спину «русским оккупантам» из трофейного ППШ. (далі…)

СТАНІСЛАВ ФЕДОРЧУК «Українська альтернатива» політолог, експерт з соціології

Джерело:  http://nslowo.pl/

СВІТЛАНА ГАЛАТА "Українська альтернатива", журналіст

         Місцеві ентузіасти лишаються самі.  Збирають пам’ятки, виховують молодь,  рятують гайдамацького дуба.  Взимку в Медведівці, де знаходиться краєзнавчий музей,   малолюдно.  Учасники «Української альтернативи»  приїхали до Холодного Яру на кілька годин,  поклали квіти до пам’ятника Василеві Чучупаці, провідали посаджені навесні дубочки,  привезли комп’ютер для музею.  Спілкування з працівниками перервала екскурсія – приїхали школярі з  Санкт-Петербургу.  Молодший науковий співробітник Лариса Матрос звично починає екскурсію українською. Каже: якщо щось не зрозумієте – запитуйте. Підлітки розглядають листівки повстанців, гармати, шаблі,  пістолі,  по літерах читають напис на чорному прапорі: «Воля України або смерть»…

        Про щоденну, «непарадну» роботу музейних працівників (за сумісництвом – заводіяк всіх просвітницьких заходів)  ми розпитуємо завідуючого філією «Холодний Яр» національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдана Легоняка. (далі…)

ОЛЕКСІЙ ПОБЕРЕЖНИЙ «Українська альтернатива» журналіст, політтехнолог

«Україна, то наче великий віз, наповнений усім досхочу, але маємо одну велику ваду – колеса цього воза тягнуть у різні сторони» (Цитата з фільму «Дорога на Січ»).

Так вже склалося, що найсильніші та найслабші риси управління та влади, а також діапазон можливостей помітніші не у великих містах, а за кількадесят кілометрів від них. Мегаполіси часто замилюють наші очі та мозок яскравою рекламою, комфортом і безперервним споживанням. Тож після навчання у київському університеті, випробовувати здобуті знання найкраще мені було, як не дивно, поза межами столиці. На прикладі мого рідного Бердичева можна переконатися, що у провінційних містах все виглядає сумніше, але й реалістичніше водночас. Тут одразу бачиш проблему й одразу починаєш шукати шляхи до її розв’язання. (далі…)

МИХАЙЛО САВЧИН «Українська альтернатива» кандидат юридичних наук, доцент

Право на мирні зібрання поряд із правами на свободу вираження поглядів і на свободу об’єднань визнаються трьома опорами демократичного устрою сучасного суспільства.

Без реалізації хоча б одного із цих прав значно ускладнюється змінюваність і безперервність влади, можливість уряду компетентно реагувати на запити і потреби суспільства й оперативно їх вирішувати.

Водночас останнім часом як українське суспільство, так і європейську спільноту турбує неадекватність українських поліцейських структур у забезпеченні громадського порядку та захисту прав і законних інтересів приватних осіб. (далі…)

ІРИНА КРАВЧУК "Українська альтернатива" докторант Національної академії державного управління

У м. Познань (Польща) 28-30 листопада пройшла Третя зустріч Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. «Українська альтернатива» на цьому заході була представлена вперше. Для нас це унікальна можливість взяти участь у робочих групах форуму, обмінятися досвідом із колегами, налагодити співробітництво з організаціями країн Східного партнерства та ЄС. Мені запам’яталося хвилювання з приводу підтримки Форумом резолюції щодо парафування угоди про асоціацію з Україною; вироблення концепції форуму у «стратегічній підгрупі»; різношерста, але цікава робоча підгрупа із адміністративної реформи; нагородження українського журналіста Сергія Лещенка і чарівне вечірнє місто Познань. (далі…)

Через півтора року після своєї скандальної заяви в інтерв’ю УНІАН про те, що було б незле Донбас і Крим «відпустити», знайшовся візаві для письменника Юрія Андруховича. Народний депутат від Партії регіонів Юрій Болдирєв заявив про те, що було б незле відокремити Галичину. «Встретились два одиночества».

Вже вдруге я їхав на Схід у справах Української альтернативи – знайомитися з однодумцями наживо, знаходити нових. Їхати на український Схід було цікаво – особливо після першої поїздки влітку. Тоді, у п’ятницю ввечері, після TGIF по-Краматорськи, відкрив для себе, що значна частина людей між собою на автобусній зупинці розмовляють між собою українською, чи то пак суржиком. Це на додачу до найпершої картини знайомства з Донбасом, коли навесні дідусь орав поле конякою в плузі, поганяючи її українською, на повороті до Святогірської лаври. Ті бабусі, які висловлювалися російською, крили нею на чому світ стоїть теперішнього гаранта – їхнього делегата у владі, який виявився «як всі вони».

Мова – важливе питання, але це ще не все. Так розсипаються стереотипи.

Донеччина – це 10% населення країни і 20% її промислового виробництва. Донецька область дає найвищий валовий регіональний продукт у країні, але й споживає щорічно найбільше дотацій вирівнювання на бюджет області і по десятку мільярдів гривень дотацій на вугільну галузь. З Донецької області мільярди доларів вивозяться в офшорну зону на Кіпрі, тоді коли у депресивних містечках на зразок Сніжного народжуваність удвічі нижча за середню по країні, а смертність у півтора рази вища.

Харків, який подарував самому собі Г.Кернеса, і Донецьк, який розщедрився для України на В.Януковича, демонструють підкреслену обивательську аполітичність. Донецьк чи не  на кожному кроці виказує зачарування футбольним клубом «Шахтар». «Шахтар» – становий хребет місцевої ідентичності – пронизує Донбас від Костянтинівки до Луганська.

На Донбасі всюди багато синього з жовтим і просто синього. Останнє, видно, хороший тон, колір влади, кумач сьогодні. Луганськ у цьому сенсі неперевершений. Напевне, й святкова ілюмінація там витримана у цьому тоні. І лише Єнакієве на в’їзді в місто виділяється червоним – чи то кумачевим, чи то монаршим. (далі…)

Автопробіг до Хортиці – вже четверта акція, у якій через українську героїчну історію під стрілецьким гаслом “Не ридай, а добувай!” “Українська альтернатива” прямує у майбутнє. За пів року двічі ми з друзями побували в Холодному Яру на Черкащині, один раз – у Крутах на Чернігівщині. І доволі насичену Програма Автопробігу до Хортиці, власне, до Запоріжжя і козацьких місць на Нікопольщині, практично усю з інтересом та задоволенням здійснили!

Центральна Україна – становий хребет країни. Звідси походить мова, яка лягла в основу сучасної літературної української. Тут закладені славні бойові традиції – або призабуті чи штучно притлумлені, як у випадку Холодного Яру, або віддалені у століття та схематизовані-зведені до етнічно забарвленого антуражу – як у випадку з козацтвом. І усе це пов’язано – холодноярський спротив називають останнім сплеском бойової активності українського козацтва.

Україна в кризі. І саме у такий час вона обплутана владою людей, яким потреби суспільства та національні інтереси незрозумілі та нецікаві взагалі. Люди покинуті напризволяще. Влада нехотячи створила усі умови, щоб свідоме громадянство зосередилося на собі, перейшло до активного пошуку коріння, витоків, опори. Більше року, відколи говорять про паралельні структури  громадянського суспільства, про творення держави у державі. Увесь цей час йде пошук та формування Альтернативи. (далі…)

Учасникам Автопробігу до Запоріжжя, козацьких місць 20-22 травня пощастило – Костянтин Іванович Сушко захоплююче оповідав про Хортицю. Знає її давно, доклав чимало праці для збереження та популяризації заповідного острова вже у статусі генерального директора Національного заповідника “Хортиця”. Внизу – інтерв’ю з Костем Івановичем зі “Слова Просвіти”, про яке нам розповів один з охоронців Нацзаповідника. Повага колег незалежно від посадового крісла – вірна ознака того, що острів нам представила особистість непересічна і професіонал.

Книжка “Інспектор Хорс”, про яку часто згадується в інтерв’ю – не єдина книга К.І.Сушка. Ми ще мали щасливу нагоду придбати мемуари “Бентежна Хортицю. Чи врятує Україна одне із своїх семи чудес?” (Дніпропетровськ, 2008), книгу етюдів, замальовок та віршів у прозі з фотоілюстраціями автора “Наодинці з Хортицею” (Запоріжжя, 2007).

(далі…)