Український гуманітарний простір: рух одиниць?

СТАНІСЛАВ ФЕДОРЧУК «Українська альтернатива» політолог, експерт з соціології

Джерело:  http://nslowo.pl/

Подиву гідні спроби імітувати створення системи соціалізації молодих людей у стан громадян, продемонстровані за 20 років української державності. Вони показали неможливість наливання молодого вина в старі міхи, кризу українського гуманітарного простору, в якому корпоративні інтереси дуже часто переважають здоровий глузд. Окремим пунктом є брак повноцінного українського гуманітарного простору на сході й півдні України, що виправдовується, як правило, чи то картатим етнічним складом реґіону, чи то важкою історичною долею. А відповідь лежить на поверхні: загальна слабкість суспільних і державних інститутів у здійсненні будь-якої державної політики наклала свій відбиток і на культурну царину.

Культура, яка в сучасних державах має чи не головну функцію в соціалізації власних громадян і тих, хто такими прагне стати, під час стратегічних дискусій місцевих політиків залишається за дверима їхніх кабінетів. Практично в кожному місті східної і південної України всі актуальні українські культурні події та спільноти гуртуються навколо окремих людей, які діють з власної доброї волі. Таке добровільне подвижництво зазвичай не містить жодної комерційної складової, однак грає важливу соціальну функцію.
Засновник Центру української книги в Херсоні священик Сергій Дмитрієв є одним з тих людей, які не тільки дивляться з оптимізмом у майбутнє, а й докладають максимум зусиль для поширення української літератури на півдні України. Водночас він є настоятелем херсонського храму Святої Варвари при лікарні ім. Тропіних УПЦ Московського патріархату і головою громадської християнської організації «Анастасіс».
Перший соціальний проект о. Сергія у сфері поширення виданих українською мовою літературних творів був пов’язаний із Всеукраїнським благодійним проектом «З книгою – до дітей!», організаторами якого були видавництво «Грані-Т», благодійний фонд «Приятелі дітей» і молодіжна християнська організація «Вітанія» спільно з Міжнародним благодійним фондом «Україна–3000». Напередодні проекту о. Сергій провів моніторинґ бібліотек сирітських домів, інтернатів і колоній для неповнолітніх у Херсонській області. Як виявилося, в більшості з них нема сучасної української дитячої або дорослої літератури: склад останній раз оновлювали там наприкінці 1980-х рр.
Протягом жовтня 2008-го зусиллями меценатів та о. С. Дмитрієва були поповнені бібліотечні фонди Таврійської, Скадовської і Новокиївської шкіл-інтернатів на Херсонщині. Завдяки зусиллям волонтерів, які допомагали в проведенні акції, діти не тільки отримали сучасну українську літературу, а й визначили найбільш популярних у своєму середовищі авторів подарованих книжок. Слідом за літературними творами на Херсонщину приїхали письменники – Сергій Пантюк, Олесь Ільченко, Марина Павленко, які зустрілися з дитячою аудиторією і презентували особисто свої видання малим читачам. Результат був досить несподіваним, як засвідчив о. Сергій, – діти дуже позитивно сприйняли книжкові подарунки і були щиро раді гостям.
Спостерігаючи за наслідком «гуманітарного свята», о. С. Дмитрієв вирішив відкрити Центр української книги в Херсоні, який би став місцем для зустрічі з актуальною українською літературою. Практично відразу відгукнулися на пропозицію співпраці видавництва «Свічадо», «Дух і літера», «Грані­Т», «Темпора», агентство «Наш формат». Протилежної думки щодо актуальності українських видань були представники Херсонської обласної державної адміністрації, які у відповідь на звернення о. Сергія повідомили, що «не вбачають доцільності» у відкритті української книгарні в місті. Лише після втручання представників депутатського корпусу Херсонської обласної ради, зокрема проректора Херсонського державного університету Олега Мішукова, надано дозвіл на відкриття Центру української книги в приміщенні Херсонського музичного училища.
З відкриттям книгарні, яка отримала другу назву «ЦУКОР» («Центр української книги об’єднує розумних»), соціальні проекти о. С. Дмитрієва отримали друге дихання: в рамках акції «Святий Миколай мандрує Україною» (у співпраці з видавництвом «Грані-Т») тисячі українських видань потрапили до шкіл і дитячих садочків Херсона та Херсонської області. Загальна кількість розповсюджених книжок, які видано українською мовою, на сьогодні – це понад 30 тис. примірників.
– Для нас було важливо спростувати стереотип про нібито нецікаві українські видання, – зазначає священик. – Адже неможливо виміряти популярність, якщо нема самих творів. На жаль, сучасна ситуація з продажем української літератури на півдні України така: книгарні є, а виданих українською мовою книжок практично нема, – підсумовує отець.
Що цікаво: о. Сергій, попри українське коріння, більшу частину свого життя прожив у Мурманську і навіть довший час дотримувався російських монархічних поглядів. Однак після здобуття освіти в Київській духовній семінарії і служби в Польській православній церкві у середовищі лемків-переселенців дізнався про Українську повстанську армію, операцію «Вісла» та почав цікавитися своїм походженням, шукати власне розуміння сучасної України. На думку о. Сергія, духовне служіння українському народові не є можливе без соціальної праці з українцями, без зміцнення їхньої духовної та національної ідентичності. Хоч сам священик говорить з відчутним акцентом, його діти – син Прохор та донька Емілія – спілкуються українською вільно, що і є предметом особливої гордості батька.
У планах о. Дмитрієва – не тільки пошук меценатів для поширення української літератури на півдні України, а й відкриття нових українських книгарень, які, на його думку, стануть джерелами інтелектуального розвитку українців та об’єднають довкола себе молоде покоління. Треба поборювати неґативні стереотипи щодо української книжки і робити це не словами, а ділом, – упевнений о. Сергій.
Відкриття подібних культурних установ і їхнє функціонування на сході та півдні України є чи не єдиним виходом з теперішньої гуманітарної кризи, коли навіть нечисленні українські видання не можуть дійти до свого читача, а сучасні політики більше переймаються власним іміджем, аніж інтелектуальним розвитком громадян. Західні суспільства добре демонструють, що звільнені від рабства й залежності (у тому числі інтелектуальної) люди стають набагато успішнішими творцями соціального та економічного капіталу, ніж ті, що живуть у країнах, де невігластво й обмеженість покладені в основу суспільної будівлі.
Приклад о. С. Дмитрієва з Херсона доводить, що український гуманітарний простір варто створювати, без огляду на політичну погоду й економічні обставини, географічне розташування чи етнічне походження. Це той випадок, коли вчинки окремих розумних одиниць здатні перерости у спільну справу.

Станіслав Федорчук, “Українська альтернатива”

Comments are closed.