В центрі Києва – сучасний книжковий магазин. Навіть – цілий клуб.

– У Вас є Махатма Ганді? Його твори або щось про нього?

Продавець з підкресленим бюстом і в босоніжках з пластмасовими бантами напружилася.

–          Как? На букву «му»?

–          На «ем».

Набирає в комп’ютері: Мохатма.

–          Перепрошую, пишеться через «а».

Пригадалося, під час виборчої капанії співробітник у статті про кандидата пише: «балатується». Я йому – та воно ж пишеться через «о». Переписали: «болотується». Ох і впертий був! Напевне тому, що колись був редактором журналу.

Продавець:

–          Давайте пробъем по фамилии… Как Вы говорите?

–          Ганди.

– …По такой фамилии у нас ничего нету.

І тут нема. Дружина обіцяла знайти у тестевій бібліотеці. Шанси мали б бути, бо більшість книжок – перестроєчного часу або початку дев’яностих. Але хіба там щось знайдеш – купа книжок, які давно пора впорядкувати. Все часу нема.

Махатма Ганді – особливий феномен. Майже ровесник Леніна, дивакуватий старий, який підняв з колін величезну країну, і з якого на старості літ кепкували. Ставши політичним аутсайдером, Ганді загинув від руки індуського націоналіста, який категорично заперечував проти розділення Британської Індії на дві держави. Загинув той самий Ганді, який сам заперечував проти розділу.

Він підняв країну, не смикаючи її за оголені нерви, не провокуючи конфліктів, а проповідуючи ненасильство. Напевне, про таких Гребєншіков каже: «От него исходит свет».

Чи можливо в Україні досягти гідності, не вдаючись до насильства? Нікого не скидаючи і не зачищаючи? Чи можливо припинити цю безперспективну боротьбу нанайських хлопчиків?

Чи можливо це у країні, в якій поки очікуєш зеленого світла світлофора, тобі щоразу бібікнуть: час рушати! У країні, де в метро на підході до ескалатора ставлять перила – аби не люди пхалися одне поперед одного. Зрештою, у країні, в якій культ дідового шмайсера, закопанного на городі, для багатьох є тою часткою правди в жарті, яка і становить того жарту зміст?

Треба буде ще навідатися до тестевої бібліотеки.

* * *

Окремої уваги заслуговує філософія і діяльність М. Ганді, який вважав головною причиною страждань насильство, що виявляється у найрізноманітніших формах. А тому звільнення від страждань може відбуватися завдяки ненасильству.

Насильство («хімса») є тваринним началом в людині. Ненасильство навпаки – свідченням і знаком її божественної сутності. Ненасилля – синонім Істини-Бога. Ненасильство є таким самим законом для людей, яким для звірів є насилля.

Гідність людини вимагає коритися найвищому закону – силі духу. Ганді пропагував шляхи досягнення своїх цілей без насильства навіть у тих сферах, де сила традиційно вважалася вирішальним чинником. Такий спосіб боротьби, на думку Дж. Неру, має глибоке коріння в культурі та філософії Індії. Скажімо, традиційна йога включає стадію, яка називається «ахімса», що можна перекласти як ненасильство.

Разом з тим, це не просто утримання від насильства. Це – зречення від усілякої злостивості і ненависті взагалі. Такі вимоги пов’язанв, зокрема, і з уявленнями про надзвичайне значення самої лише думки, яка може справляти потужний вплив на долю не лише окремої людини, а й на долю нації чи людства в цілому (Неру, Открытие Индии, М., 1989).

Водночас, слід сказати, що у ненасильицькій боротьбі сила все-таки присутня. Етимологічно слово «насильство» пов’язане зі словом «сила». Тому словосполучення «ненасильницька боротьба» може здатися нелогічним. Та й справді, сила в такій боротьбі присутня. Але сила іншого, вищого, винятково духовного виміру.

Коли послідовники Ганді виявляли громадянську непокору, готовність йти за свої переконаня в тюрми, то за всім цим вчувалася неабияка духовна міць, яка врешті-решт стала важливою складовою перемоги і здобуття Індією незалежності. Ця сила, на відміну від фізичної, хоч не спричинює, як правило, негайних змін, проте в довгостроковому плані явно переважає фізичну силу. Діючи винятково через психіку як прихильників, так і опонентів, вона може призводити до вражаючих за своїми масштабами наслідків.

Володимир Кухар

Розділ «Філософія ненасильства»

зі статті Бориса Потятиника

«ЧИ ЗДАТНИЙ РЕМБО ПІДНЕСТИ ДУХ НАЦІЇ?»

у Студіях політологічного центру «Генеза», N5, 1995.