Шапка Мономаха

«… Дуже приємно, що ви … не відмітаєте, а серйозно роздумуєте на цю тему. В Україні є цілий  монархічний рух, який очолює геніальний письменник Густав Водічка (Юрій Тимчій). Думаю, що ця справа потребує, перш за все, публічності і обговорення»

Так почалась дискусія, що стала основою для статті, яку ви читаєте. Ця стаття є спробою відповісти на питання, пов’язані з доцільністю запровадження монархічного ладу в Україні в наш час.

Ви можете запитати: «Що за нісенітниця? Невже це настільки нагальна проблема, аби витрачати на неї час?».  Якщо є патріоти України які переймаються ідеєю монархії, то вона як мінімум варта того аби її обговорити. А по кількості навіжених фантазій які стали реальністю за останні роки Україна може дати фору студії Pixar. Перефразовуючи відомого кіногероя «…не варто недооцінювати непередбачуваність можновладців…», ми вже переконались, вони цілком можуть утнути речі значно більш навіжені за монархію.

Я не ставлю собі за мету розглянути у статті всі аргументи «за» та «проти» монархії – сподіваюсь, читачі доповнять мене в коментарях.

«Головна перевага монархії як інституту – це Богопомазаність, Богоданість монарха, внаслідок чого в суспільстві зникає питання “А ти кто такой?” – як це було між Бендером і Балагановим. Просто так є – ось він, Богом даний монарх.

Друга перевага – це ідея служіння. Монархія – це служіння своїм підданим, народові чи народам. Монархія – це протиотрута до української хронічної дулі в кишені стосовно будь-якої влади. … Ненависть народу до “провідної версти”. Ця ненависть буде завжди, поки її не перервати аргументом Богоданості. Монарх – бо так дав Бог! А далі – будуємо країну в деталях».

«Проаналізувавши політичну історію України, неважко помітити, що, маючи у той чи інший період власну державу, українці зверталися до монархічної форми правління як до найбільш оптимальної. Запровадження персоналістського правління відбувалося чи не на всіх етапах існування української державності: король Данило Галицький (Галицько-Волинське королівство), гетьман Богдан Хмельницький (Військо Запорозьке), гетьман Павло Скоропадський (Українська Держава). Причому у двох випадках різновидом монархії був гетьманат.

Може в тому і проблема, що ці всі спроби створення монархії української були не дуже вдалими? Якби вдалися – все могло б бути інакшим!? До речі, недовге правління Скоропадського було надзвичайно плідним для України з точки зору оформлення державності України.

Зрештою, хочу загострити увагу, що я не сповідую створення монархії чи якесь відновлення – я кажу, що така форма правління, як конституційна монархія – дуже ефективна для розвитку, як не парадоксально, саме демократії. Бо монархія спирається на невіддільну від неї  систему консервативних цінностей. І мова йде не про конкретного монарха – а тільки про інститут монархії»

«… Саме в час Австро-Угорської Монархії українці набули демократичного, європейського досвіду і суб’єктності в цій Імперії. І цей період був золотим періодом українців (русинів) як нації  на цих землях. І тодішні консервативні цінності пізніше вилилися у національну єдність галичан і в формування соборницьких устремлінь»

«…Тому і маємо ми проблеми з державотворенням, що не мали сталої монархії. А росіяни, наприклад, з їх диким абсолютизмом – державники в квадраті!»

«… Я читав про Скоропадських і про Габсбургів. Є ще інші можливі кандидати, які відповідають критеріям. Зрештою, на царство в кризові моменти завжди КЛИКАЛИ, це могли бути іноземці!»

«…Мова йде не про якогось царя всесильного, а про ІНСТИТУТ КОНСТИТУЦІЙНОЇ МОНАРХІЇ, при якому королівський двір виступає символом нації та гарантом збереження консервативних (бо дуже вже звичних, тривіальних і банальних цінностей: віра в Бога, міцна сім”я, любов і жертовність щодо Вітчизни, повага до, повага до власності, повага до чужої приватності, повага до праці, рівність всіх перед законом, дотримання моральних норм (християнських заповідей), і так далі. І саме королівський двір на власному прикладі демонструє дотримання цих цінностей. У монарха має бути тільки один привілей – служіння своїм підданим і їх захист. А також – оголошення виборів до парламенту, якщо країні загрожує політичний колапс і відхід від норм Конституції.»

«… Якщо ця ідея така утопічна і безнадійна – чому така різка реакція? Невже це так незвично? Невже ця ідея більш абсурдна – ніж побудова суспільства рівності, справедливості і братерства – якогось там соціалізму?»

«Тож давайте не відкидати з порога оригінальну ідею – а пошукаймо в ній раціональні елементи для застосування».

Перелічені тези дозволяють виокремити цілий ряд справжніх, невигаданих проблем, які дійсно має Українська держава та українське суспільство. Саме ці проблеми покликана вирішити монархія, на думку її прихильників.

• Недовіра до державних інституцій. Уявлення громадян про риси та здібності, які повинен мати той, хто керує державою, та невідповідність нинішнього правлячої верхівки цим уявленням. Саме через цю невідповідність громадяни, думаючи про владу, часто задаються питанням, яке задавав Паніковський Балаганову: «А кто ти такой?». Існуючі уявлення є такими через контраст між  діями влади та очікуваннями громадян.
• Недовіра до влади. Як наслідок попередньої проблема, ще одна: сприйняття влади як кола людей, що здійснюють управління не завдяки, а часто всупереч волі громадян та їх інтересам.
• Недовіра до способу управління державою. Економічна ситуація та політичні події останніх років наводять на думку про неефективність нинішньої моделі управління державою та заохочують до спокуси вирішення політичних та економічних проблем за рахунок зміни моделі управління державою.
• Несприйняття існуючих принципів побудови суспільних відносин. Корупція, капіталістичний цинізм, послаблення ролі суспільної моралі, кожна з цих складових викликає невдоволення певної частини суспільства. У цьому випадку невдоволені виправлення ситуації часто бачать у посиленні ролі механізму суспільної моралі.

Перелічені проблеми безумовно існують, але чи може монархія вирішити їх?

Якщо подивитись на питання монархії з історичної та економічної точки зору, ця тема досить неоднозначна.

Історично нарід, що проживав на території України, не мав тривалих періодів правління власного монарха з 12-13 століття. Не варто розглядати часи правління Богдана Хмельницького та Павла Скоропадського як монархічний період, оскільки форма управління державою, що існувала за їх часів, не підпадає під визначення монархії. Таким чином, маємо більш ніж 700 років відсутності власних монархічних традицій, при тому що присутні монархічні традиції були не більш ніж протягом 500 років існування Київської Руси, та ранньофеодального об`єднання східнослов’янських племен. Для порівняння, Іспанія за більш ніж 1500 років існування як держави  була без короля тільки 50 років, і навіть 700 річна іспанська Реконкіста йшла під проводом представників дворянства. На це треба зважати якщо розглядати монархію як фактор консолідації суспільства (саме у такому вигляді вона існує в Іспанії).

Якщо подивитись на монархію, як на спосіб збереження консервативних цінностей, то варто мати на увазі, так склалось історично, що в свідомості переважної частини українців монархія НЕ асоціюється з:

• Вірою в Бога
• Міцною сім’єю
• Любов’ю і жертовність щодо Вітчизни
• Повагою до старших
• Повагою до власності
• Повагою до праці
• Рівністю всіх перед законом

Так склалось, що внаслідок останнього досвіду проживання під владою австро-угорської та російської династій, асоціації з монархією є такими:

• Панщина, кріпаки
• Не цар служить громадянам, а всі громадяни раби його
• Закон існує тільки для панівної верхівки, прості люди за межею закону
• В будь якому українському селі дотримання моральних норм сильніше ніж при королівському дворі

Тому постає питання: чи є сенс говорити про монархію, як про консолідуючий фактор, якщо в очах людей вона не має ніякого відношення до гарантування консервативних цінностей? Про монархію можна говорити як про сукупність методів по декларації принципу “влада служить народу”, і вивчати його публічні прояви, які могли б повернути довіру суспільства до влади.

Якщо розглядати монархію не тільки як фактор консолідації суспільства, а ще й як спосіб управління державою, то враження є ще більш неоднозначним.

Економічно будь яка діюча (де монарх має реальну виконавчу владу, в Іспанії, для порівняння, монарх такої влади не має) монархія характеризується централізованим контролем за економічними процесами, який здійснює освічена аристократична верхівка на чолі з монархом. Тобто мало чим відрізняється від радянської планової економіки. І навіть якщо ми знайдемо  свіченого монарха, де знайти достатню кількість аристократії яка б переважала за освітою і здібностями сучасних професійних спеціалістів: економістів, менеджерів, правників, дипломатів. Які б, до того ж, визнавались і підтримувались населенням. Існуючі проблеми України пов’язані не з відсутністю кваліфікованих кадрів для якісного управління державою, а з тим, що якісне управління державою не ставиться за мету. Відповідно, кваліфіковані кадри не є задіяними.

Ну, і на останок – така річ як спадковість. Минули ті часи, коли освіта була привілеєм дворянства. Саме рівень освіти і можливості для розвитку власних здібностей, що мали члени королівської родини, виправдовували ефективність спадкового способу передачі влади. Нині це вже не актуально. Доступ до освіти і можливості саморозвитку вже не є привілейованими.

В результаті маємо таке:

• Дуже малоймовірно, що монархія зможе стати консолідуючим фактором нинішнього суспільства. А значить – і засобом для підтримання суспільної моралі.
• Дуже малоймовірно, що монархія буде ефективним способом управління державою, в першу чергу – з економічної точки зору.
• Ну і зовсім вже неймовірно, щоб спадкова передача влади була в нинішніх умовах ефективнішою за виборні посади.

Цілком очевидно, що не всі форми державності, навіть якщо вони були ефективними у інших народів у певний історичний період в минулому (сьогодні я не знаю країни з ефективною діючою, не декларативною, монархією), будуть ефективними для України сьогоднішньої. Тож перед тим як використовувати досвід інших країн його варто переосмислити, враховуючи українські реалії.

Для прикладу, Швейцарія ніколи не мала власної монархії. Зараз це не менш, а в деяких галузях і більш успішна країниа, ніж Німеччина, Франція, або Іспанія. У кожного народу, у кожної країни свій шлях. Демократичні традиції, які нарід викристалізував зі свого бачення державності України у вигляді козацької держави, на мою думку, важать більше ,ніж монархічні традиції доби Київської Руси.

Що позитивного несе в собі дискусія про монархію? Це пошук нових, свіжих ідей та способів вирішення існуючих проблем Української держави. І його безумовно варто продовжувати, підтримувати.

При написанні статті були використані фрагменти дискусії з Григорієм Бурбезою.