За ці декілька днів аналітики вже зовсім розгубилися, намагаючись пояснити: для чого партія влади влаштувала флеш-моб «Язикосрач переходить в реал». Версій багато, а все ж таки розуміння – нуль. Напевне, тому що аналітики виходять з логіки, а влада у нас алогічна. Влада у нас тупа та вперта, наче баран біля нових воріт.

Якщо влада чогось хоче, і це їй конче потрібно, вона «продавить» рішення будь-яким чином. Та, схоже, нинішній флеш-моб був лише постановкою. Але от на біса він був потрібен?

Опозиція пишається перемогою – пусте. Бій явно «проданий». Цікаво було спостерігати за поведінкою одного фігуранта (так би мовити, рефері)  – спікера нашого войовничого парламенту Литвина. Цей пан так швидко підхопився на ноги, оголосив перемогу опозиції «за очками» і злився із зали засідань, що не було навіть потреби з-під нього стільця вибивати. До моменту вибивання стілець вже був порожній. Давайте згадаємо – під час боїв та артилерійського обстрілу при ратифікації «Харківських угод» пан Литвин, явно ризикуючи фізіономією, сидів під парасолькою наче до того стільця прив’язаний.

Тож все, що відбувалось потім, відбувалося просто заради емоційного задоволення. Коли ще випаде нагода дати по голові Колесніченку? А з огляду на те, що його однопартійці дозволили опозиції задовольнити своє палке бажання, то, вочевидь, не дуже за ним і самі жалкували. Ріки крові, розбиті голови, поламані пальці та синці – то вже звичний гидкий антураж реаліті-шоу під назвою «український парламент». Навіть обговорювати не варто. Не самураї і не мушкетери короля там засідають.

То як перевірені бійці від ПР змогли віддати перемогу опозиції, коли для них проламати кілька черепів – все одно що, вибачте, плюнути? Більше того, дозволити опозиції наступного дня заблокувати трибуну і президію? Адже дисципліна в «регіонах» така, що за помахом руки вони вночі мертві прийдуть і заблокують ту трибуну ще до того, як опозиція вранці зуби почистить.

Отже, або партії влади ті скандальні законопроекти не дуже й потрібні, або час терпить, то можна й відтермінувати їх прийняття. Навіть віддати перемогу опозиції, як от кіт грається з мишкою, перед тим як її зжерти. Таке собі «відлупцюйте ката, перед тим як вас повісять».

Час, швидше за все, терпить, бо, якщо це виконання передвиборчих обіцянок, то, зважаючи на ту бучу, яку може підняти прийняття цього законопроекту, до виборів –  це явний фальстарт, більше буде шкоди, ніж користі. Та й зголоднілий електорат «регіонів» на сьогодні більше зрадіє язику телячому відвареному, ніж російському. Якщо це подарунок імператору всеросійському, з яким у президента запланована зустріч у липні, то до закриття сесії час іще є. Імператору воно теж не дуже то й потрібно, але, зважаючи на те, що у нього самого в хаті не все добре, то може й проковтнути. Щоправда, на знижку ціни на газ не варто розраховувати.

Є ще один варіант – весь цей шарварок створений задля того, щоб відвернути увагу народу від чогось. Але нічого такого, глобального, в економічній ситуації не відбувається. На фронтах міжнародної політики – ізоляція України теж стає буденним явищем.

Ставити запитання владі безглуздо – алогічна, тупа й уперта. Питання до героїв демократії: а як, панове, так сталося, що подібні законопроекти взагалі можуть з’являтися у порядку денному національного парламенту? Не будемо навіть говорити про «помаранчеву» п’ятирічку (станом на 2010 рік у вас була демократична більшість). Як оцінювати вашу роботу? По синцях та пробитих головах? На даний момент цього вже замало. Добре було б почути відверту відповідь, чесну. А потім могли б піти й «героїчно загинути» у тій сесійній залі за українську мову. З цього було б хоч щось корисне.

Чи треба народу виходити на акції? Безсумнівно треба. Бо влада, хоч і вважає українців бидлом, страшенно боїться, коли те «бидло» збирається в кількості більше трьох. Можна битись об заклад, що під час масових народних виступів в радіусі 30 кілометрів навколо парламенту і Кабміну в аптеках зникають всі памперси для дорослих. І чим більше людей виходить, тим швидше ті памперси у них закінчуються. Тож виходити треба. І не тільки в Києві, а в різних містах. І підривати їхній спокій аж до самого ними улюбленого Євро-2012.

А ще є пропозиція зняти з будівлі Верховної Ради купол – бо, здається, наші депутати весь час думають, що вони в цирку та бавляться в клоунів.

Радміла Корж, «Українська альтернатива»