У житті та управлінні ми постійно маємо справу з оцінюванням  людей, ситуацій та самих себе з точки зору власних цінностей, моралі, доцільності, успішності. Оцінювання як інтелектуально-психологічний процес завжди було притаманне людині та суспільству. Тому оцінювання є частиною свідомого ставлення людини – яка  живе і вчиться на своєму досвіді та досвіді інших – до свого життя. Ми або оцінюємо, вчимося і засвоюємо уроки на основі попередніх проектів та досвіду, або кожного разу починаємо з нуля.  Або аналізуємо альтернативи, прораховуємо ризики, або наївно думаємо, що реальність буде лише такою,  як записано в планах.             (Хоча звісно є стани і явища, які не неможливо оцінити, які можна лише прожити або сприйняти :-))

Діяльність української влади щодо впровадження державної політики виглядає бурхливо й насичено: розробляються та приймаються закони, постанови, контролюється виконання програм та заходів. Проте недостатньо аналізуються причини успіху одних та провалу інших законів або програм. Тому буває складно дати відповідь на питання: чи правильно були визначені цілі державної політики та обрані засоби їх досягнення? Чи був отриманий очікуваний результат? Що змінилося в житті конкретної людини чи суспільства внаслідок дій влади? У більшості країн світу для пошуку відповідей на ці питання використовується інструмент оцінювання.

Згідно нашого розуміння оцінювання – це визначення корисності, ефективності, результативності та впливу державної політики, програми, проекту, що має на меті їх удосконалення та засвоєння певних уроків.

Постає питання: навіщо використовувати оцінювання в державному управлінні? Я трішки розповім:

• попереднє оцінювання  – для обґрунтування процесу прийняття рішень та планування;
• проміжне оцінювання – для перевірки чи все йде, як потрібно,  для належного впровадження політики і програм;
• кінцеве (підсумкове) оцінювання – для перевірки, чи досягнуто запланованих результатів, для забезпечення прозорості та підзвітності управління, ефективного використання державних коштів і визначення ефективних і неефективних програм, навчання/засвоєння уроків та удосконалення роботи, мотивації державних службовців та підрозділів.

Зараз в Україні уже є «перші ластівки», або передвісники впровадження оцінювання державної політики і програм. Оцінювання усіх стратегічних документів передбачено проектом закону про стратегічне планування від КМУ, який перебуває у ВРУ. Аналіз регуляторного впливу вже використовується тривалий час. Новим Бюджетним кодексом вимагаються результативні індикатори та оцінка ефективності бюджетних програм. Для оцінки ефективності бюджетних програм Мінфіном уже розроблені відповідні накази та методичні рекомендації. Необхідно зазначити, що. відповідно до нових вимог, на сайтах міністерств з’явилися звіти про використання бюджетних коштів за 2011 рік та досягнення результативних індикаторів діяльності. Існує також вимога проводити оцінку економічної та соціальної ефективності виконання державних цільових програм. Проте я маю сумнів у доцільності існування державних цільових програм, вони недофінансовуються. Тому взято курс на їх поступове скорочення. На мою думку, завдання, які фінансуються за рахунок державних цільових програм, мають фінансуватися в рамках бюджетних програм.

Проте оцінювання політики та програм має чимало проблемних моментів:

• недостатньо розвинений запит на оцінювання державної політики та програм;
• асоціація оцінювання із “контролем”, “моніторингом”, “аудитом”;
• “страх” критики, покарання, звільнення, якщо діяльність буде оцінюватися;
• “розрив” між стратегічним плануванням та бюджетним процесом;
• налагодження зв’язку між оцінюванням бюджетних програм та оцінюванням державної політики;
• недостатні навики у сфері оцінювання;

Як на мій погляд, оцінювання в державному секторі має застосовуватися на рівні:

• державної політики – оцінювання на стратегічному рівні  усього курсу, комплексу дій держави у певній сфері, яка характеризує досягнення державою стратегічних цілей, визначених у стратегічних документах;
• діяльності органів виконавчої влади – оцінювання виконання плану діяльності, досягнення мети, результативних показників;
• бюджетних програм –– для визначення ефективних та неефективних, успішних та неуспішних бюджетних програм, складання проектів  державного та місцевих бюджетів на плановий бюджетний період та прогнозів державного та місцевих бюджетів на наступні за плановим два бюджетні періоди з метою раціонального розподілу бюджетних коштів, засвоєння уроків на майбутнє та внесення змін до наступних програм.

Впровадження середньострокового бюджетного планування, програмно-цільового методу та вимога проводити оцінювання ефективності бюджетних програм уже створило певні передумови для впровадження оцінювання програм і політики. Вимога встановлювати результативні індикатори бюджетних програм та звітувати про їх виконання започатковує систему моніторингу та збору інформації, яка може стати основою для оцінювання. Для  оцінювання необхідно мати достовірну зведену інформацію про виконаннях програм.

Як перший крок, для поступового застосування оцінювання необхідно спершу діагностувати існуючі функції оцінювання в державному секторі. Я намагатимусь це зробити частково в рамках дисертаційного дослідження, проте це вимагає значно більше людських ресурсів та підготовки. Неформальне об’єднання експертів у сфері оцінювання «Українська асоціація оцінювання» планує провести дослідження стану розвитку оцінювання в Україні в державному, громадському та приватному секторах, що має виявити прогалини і дати ідеї для ініціатив асоціації, громадських організацій та фондів.

Також для створення системи оцінювання на рівні держави або міністерства необхідна політична підтримка та запит на оцінювання з боку вищого керівництва держави, уряду, міністерства. Наприклад, якщо міністру цікаво, що відбувається у сфері його роботи, чи досягають програми міністерства запланованих результатів, чи приносять програми користь людям, для яких вони розроблені, тоді оцінювання стає прекрасним інструментом для зворотного зв’язку, удосконалення програм і навчання на основі попереднього досвіду.

Маючи намір розробити систему оцінювання, необхідно враховувати різні інформаційні потреби різних рівнів управління. Наприклад міністр потребуватиме найбільш узагальненої та систематизованої інформації про досягнення стратегічних цілей міністерства, організаційні деталі впровадження окремих програм будуть зайві. Начальник відділу або головний спеціаліст може цікавитися тим, як впроваджується програма, за яку він відповідає, та як покращити управління нею.

Розвиток методології оцінювання, навиків державних службовців та експертів з оцінювання, інформування та навчання у сфері оцінювання також відіграють важливу роль, сформують кадровий потенціал.

В процесі застосування оцінювання потрібно не лише збирати інформацію за переліком різних індикаторів, вимірювати прогрес. Важливо, щоб був механізм та аналітичні навики у персоналу обробляти та використовувати отриману інформацію в процесі прийняття управлінських рішень.

Для того, щоб оцінювання успішно розвивалося, необхідна критична маса експертів у цій сфері. Для цього потрібно розвивати професійну спільноту експертів з оцінювання, які будуть розвивати методологію, надавати експертні послуги, проводити навчання, поширювати публікації, розробляти стандарти у сфері оцінювання, популяризувати оцінювання.

Саме ж оцінювання є «природнім» елементом державного управління з орієнтацією на результат на початку, всередині та наприкінці циклу політики. Адже оцінювання дає зворотній зв’язок про програму тим, хто її впроваджує, інформує керівника про результати роботи. Звіти з результатами оцінювання, як правило, мають публікуватися на сайтах державних органів. Це дає можливість громадянам відстежувати чи відбуваються очікувані зміни внаслідок дій держави, яка витрачає їх власні кошти, як платників податків.

Ірина Кравчук, «Українська альтернатива»