ВОЛОДИМИР КУХАР "Українська альтернатива"

Переглянув відеотрансляцію мітингу у Москві 24 грудня.

Яка різниця між Києвом-2004 і Москвою-2011?

1. Між сценою і юрбою мітингувальників у Москві – відстань. Залишено парудесят метрів оперативного  простору для журналістів. До сцени Майдану можна було підійти впритул.

2. Прапори, кольори Майдану – все помаранч. Кольори на Сахарова – різнобарв’я від крайніх правих до лібералів і нових лівих.

3. На Майдані народ надривався криком сам. На Сахарова організатори роздали свистки. Свистуни в умовах плюралізму представляли опонуючі табори, відтак свист не припинявся. На Підприємницькому майдані минулої осені в Києві практикували вувузели – як футбольні фани. Реве переконливо. Але – повна профанація.

4. Оскільки і у натовпі протестувальників, і серед промовців були представники різних течій, у Москві кілька разів виникали перепалки ведучих з групами учасників мітингу. У Києві ексцесів не виникало, доки на сцені Майдану не з’явився Азаров.

5. Одна з ведучих мітингу, журналіст Ольга Романова, виявилася ще, як вона сказала екс-міністрові Кудріну, і “міністром фінансів” мітингу. Жарти не доречні – росіяни прямо на електронний гаманець Ольги, одного з активістів протесту, зібрали (на українські гроші) більше мільйона гривень. Українці також жертвували на Майдан хто і чим міг. Хто шубою з хати, щоб зігріти протест, хто забиваючи свиню потайки від дружини на харчі революціонерам. Але подвійна електронна демократія у зборі добровільних пожертв – при поширенні інформації (соцмережі) і при зборі коштів (фінансовий сервіс – електронний гаманець) – це безпрецедентно.

6. Список промовців у Москві формували голосуванням у соціальних мережах (з поправкою на компроміс політсил). Пряма демократія у майбутньому може дати несподіваний результат.

7. Нікого з музичних виконавців на Сахарова я не знав (каюсь). Видно, не уважно слідкував за протестним дискурсом у музиці. Деяких з українських рокерів на сцені Майдану знає більшість росіян.

8. У Москві політиків не сприймали одностайно – банили просто як клас. Свистіли і ніби опозиційним Явлінському, Нємцову. І Пономарьову, який сидить в Думі та не поспішає здавати свій мандат, Кудріну, який вже не при владі.

9. Найбільшу підтримку у Москві на мітингу отримав спостерігач на виборах, один з лідерів студенстької громадської організації Крапухін.

10. У Києві на сцені Майдану стояли лідери партій політичної коаліції Сила народу, до якої входили десяток політсил націонал-демократичного та право-ліберального спрямування Блоку Ющенка “Наша Україна” та БЮТ. У Москві на сцені – часто політичні опоненти, зародки політичних партій, яким ще належить пройти процедуру реєстрації.

11. У Києві кричали, що ми – не козли, а у Москві зарікалися: ми – не бандерлоги! У Києві Янукович разом з котом Леопольдом пустив в народ стійкі асоціації зі шкодними мишами, у Москві опозиціонери самі себе величали інтернетними хом’ячками.

12. У Києві кепкували з дружини Януковича, у Москві запитували (Троїцький), де дружина Путіна.

13. Спочатку росіяни просто хотіли бути почутими. На Сахарова вони вже вимагали Росії без Путіна. Зупинку “За чесні вибори” непомітно проїхали. У Києві починали з кінця у темі виборів, мали кандидата: Ющенко – наш президент!

14. У Москві серед ведучих мітингу виявився політик, потенційний кандидат у президенти. Здається, київські ді-джеї Майдану працювали більш фахово.

15. Лише раз у Москві прохопилися про “Міліція з народом!” (Яшин), причому у застарілій для Росії, та все ще актуальній для України формі – саме міліція, а не поліція.

16. У Москві висміювали пластикову хірургію, ботокс у Путіна. Чомусь згадалося нарощування волосся у Кучми. І навіть фарбування волосся у Шрьодера.

17. У Києві не було видно вимог лівого спрямування, які регулярно потрапляли в кадр у Москві: 7-годинний робочий день для трудящих, вибори через профспілки.

18. У Москві як зі сцени, так і з мітингу були помітні ноти ксенофобії. “Русские, вперед!” як фон для мітингу – а куди, власне, вперед?

19. Лише раз за весь мітинг у Москві пролунало (від Явлінского) про те, що Росію треба зробити європейською країною. Європейські цінності і навіть курс на євроінтеграцію – один з лейтмотивів помаранчевого Майдану.

20. Завдяки інтернету, соцмережам, мультимедіа людям у Москві йти на мітинг, щоб подивитися на політичних лідерів сенсу не було ніякого. Треба шукати нові форми, хоч як засіб мобілізації мітинг залишається актуальним. Мітинг – цікава річ. А де ще почуєш, як ричить Касьянов?

21. Як написав опозиційний діяч, колись журналіст Кашин, “эйфории не было”. Київ – це кілька тижнів ейфорії (яка, правда, ризикувала без результату вивітритися – якби справа затягнулася).

* * *

У Росії серйозні проблеми. Щоб рухатися вперед, країні спершу треба зрозуміти себе. Не можна водночас кричати “Россия без Путина!” і освистувати, масово його антипода – Горбачова. Тим більше, що Горбачов уже увійшов у світову історію, а Путіну (і прихильникам його централізаторства у стилі “мочить в сортире”) над цим ще належить подумати. Героєм дня вважаю Горбачова, який обмежився вітанням мітингу, але через медіа закликав Путіна достроково скласти повноваження.

У Москві кілька промовців переконували народ, що він, народ, і є влада.Приємно здивувала К.Собчак з закликом боротися не за владу, а за вплив на владу. І ще одним цілком тверезим закликом – на базі громадянського суспільства формувати громадський рух, політичну партію. Правда, не зовсім ясно, як це – щоб партія була безлідерною. Я також не бачу у Росії лідера, а якщо говорити про Україну, то опозиція у нас – так само НЕ моя опозиція. Але говорити про безлідерну партію – нонсенс. Так, Ксеню, трудно сидіти на шпагаті між історією власної сім’ї та покликом до активності та свободи.

Якщо комусь здалося, що Київ випередив Москву, не треба поспішати. Як не парадоксально, те, що ми бачили у Москві, нам ще належить пройти.

Гідності вимагали в обох випадках. І у Києві, і у Москві максимум чого вимагали – “зміни системи влади”. І ніхто не запитував, чому протягом 20 років “системи влади” змінюються, а обидві країни все далі опускаються у світових рейтингах корупції та економічного розвитку, демократичних свобод. Розмови про реформи, позитивну програму не було як тоді, так і тепер!

Слово правди? Його сказав Акунін, закликаючи народний рух назвати “Чесна Росія”. Це амбітно, може й десь претенційно, але спроба смілива і гідна. Так само зігрів Ю.Шевчук, який закликав не змагатися з владою у ненависті, а нести добро, яке все одно переможе.

Шендерович задався питанням, як зробити так, щоб збурена зараз моральна енергія переросла у політичну. Хороше питання!

З серії як у Гавела або Кардинала Гузара. Про життя в правді.

Володимир Кухар, Українська альтернатива

Блог на сайті “Корреспондент” за 25 грудня, постійна адреса:

http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/vgkukhar/a53532

Попередня публікація на блозі на ту саму тему:

Украина и Россия: Накануне

http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/vgkukhar/a53365