ГАЛИНА СЕНИК «Українська альтернатива» експерт з прав людини

Підготовка Партії регіонів до гучних судових процесів в Україні є чи не найкраще організованою операцією, яку провела провідна партія країни у тісній співпраці з урядом, президентом і Верховною Радою. Операція настільки добре продумана, розрахована на декілька кроків наперед, що неможливо не запідозрити її організаторів у наявності інтелектуальних здібностей. Виконання не бездоганне, але, здається, і це було враховано організаторами.

Судова реформа 2010

Передусім треба віддати належне ґрунтовній реформі системи правосуддя, яку було проведено за півроку до початку боротьби з “ворогами”. В результаті реформування було відновлено контроль Вищої ради юстиції над суддями, крім того, для кращого контролю за поведінкою суддів Вищу раду юстиції очолили Генеральна Прокуратура й Адміністрація Президента.

Верховний Суд України був позбавлений повноважень щодо нагляду за роботою суддів. Коли голова Верховного Суду України спробував протистояти таким нововведенням, йому дуже скоро пояснили у Генеральній Прокуратурі, арештувавши його зятя і відкривши кримінальне провадження на його доньку, що немає потреби ризикувати життям близьких людей заради ідеологічних переконань. Після особистої зустрічі з Президентом України зятя голови ВСУ відпустили, а судді ВСУ позитивно відгукнулися про реформу правосуддя. Венеціанська комісія намагалася пояснити, що отримання від неї коментарів і пропозицій щодо вдосконалення незалежності суддів без урахування цих пропозицій не вважається “схваленням” реформ комісією. Однак Партія регіонів не дуже зажурилася, бо вже мала план, як усе згладити: вона взяла на роботу до Президента України члена Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії), представника від України пані Марину Ставнійчук, аби пані Марина на новому робочому місці спокійно у всьому розібралася і могла радити Президентові України, як продовжувати демократизацію України.

Суд першої інстанції

Після цього було проведено серйозні ротації в ключовому суді України – Печерському районному суді, де досвідчених і потенційно незговірливих суддів поступово вислали в інші суди, а на їх місце прийняли молодих, ще не затверджених на довічну посаду суддів, які не могли не розуміти важливості поставленої перед ними задачі, рівня довіри до них з боку Президента і відповідальності перед Вищою радою юстиції у разі, якщо вони не впораються із цією задачею.

Довідка: в Україні суддів не призначають на невизначений термін, допоки вони не відпрацюють п’яти років. Їх перше призначення здійснюється Президентом України за пропозицією Вищої ради юстиції. Після закінчення цього строку їх постійне призначення має бути затверджене парламентом, при чому їх оцінюють, перш за все, на предмет політичної лояльності, а не за суто професійними якостями. Це практично робить суддів залежними від політично заангажованої виконавчої влади, особливо протягом цих перших 5 років на посаді.

Суддя Оксана Царевич – суддя, що розглядає справу Є.Корнійчука, і одна з трьох суддів, які беруть участь у розгляді справ В.Іващенка та Ю.Луценка. Лише нещодавно вона отримала своє призначення (19.11.2010 р.) на початковий 5-річний термін в якості судді, і її постійне призначення на посаду судді підлягає у майбутньому підтвердженню з боку парламенту. Суддя Царевич також є членом колегії суддів (під головуванням судді С.Вовка – див. нижче), яка розглядає об’єднані в одному провадженні справи проти колишніх високопоставлених посадовців в уряді Ю. Тимошенко – І.Діденка, А.Макаренка, Т.Шепітька та інших.

Суддя Сергій Вовк головує в колегії суддів, яка розглядає справу В.Іващенка, і веде справу Ю.Луценка. Також він є саме тим суддею, який ухвалив рішення про перше затримання Є.Корнійчука, а також видав ухвалу про попереднє слухання справ А.Макаренка, І.Діденка і Т.Шепітька, кожен з яких пов’язаний із колишнім урядом. В якості постійного судді затверджений парламентом лише 13.02.2011 р. Минулого року Вищою радою юстиції (ВРЮ) проти нього було проведено два службових розслідування, останнє з яких проводилось членом ВРЮ паном Портновим, який є високопоставленим посадовцем в Адміністрації Президента, що відповідає за пов’язані із судовими органами повноваження (призначення на перший термін та звільнення суддів, створення та ліквідація судів тощо). У жодному з випадків не було знайдено підстав для звільнення судді Вовка, оскільки його “помилки” можна використати для підтримання його лояльності щодо Президента України та ВРЮ.

Суддя Родіон Кірєєв у справі Ю.Тимошенко другий рік знаходиться на посаді за своїм першим 5-річним терміном (отримав призначення 13.05.2009 р.) і ще не отримав постійного призначення. Його було переведено до Печерського районного суду з м. Березань (17 000 населення) відповідно до указу Президента від 20.04.2011 р. До призначення у Печерський суд пан Кірєєв розглядав справи про домашнє насильство, невеликі крадіжки та інші незначні злочини, які притаманні маленьким містам з високим рівнем безробіття.

Суддя Ганна Медушевська у справі Ю.Луценка також призначена на свій перший п’ятирічний термін; її призначення набрало чинності 14.02.2011 р.

Крім того, щоб бува нічого ніде не переплуталося, Печерський районний суд, у якому 35 суддів, вирішив зосередити всі справи над колишніми членами Кабінету міністрів у руках довірених, а також палких і молодих суддів. Незважаючи на статтю 16-2 Кримінально-процесуального кодексу України, яка вимагає, щоб суд мав автоматизовану систему документообігу суду, яка має забезпечити об’єктивний та неупереджений розподіл справ серед суддів, автоматичного комп’ютерного розподілу не було. Це пояснюється тим, що виписку з автоматизованої системи судді не зобов’язані нікому подавати, відповідно не можливо перевірити, чи було призначення випадковим і автоматизованим. Як тут не згадати анекдот про Василя Івановича, який приїхав у Англію і дізнався, що карти при грі в “очко” показувати не обов’язково, бо люди вірять на слово. “Як мені тут карта повалила!” – сказав він Пєтьці.

Щодо можливості оскаржити дії судді під час розгляду справи, то спритні організатори процесів над членами уряду Ю.Тимошенко і це врахували. Вони просто відмінили право звертатися до голови суду з питань неправильних дій головуючого судді. Від травня 2011 року сам суддя повинен розглядати всі скарги на свою діяльність і самостійно вирішувати, задовільнити їх чи ні; тому як порушення процесуальних термінів, так і порушення права на захист чи права на рівноправний допит свідків сторін можна легко ігнорувати, знаючи, що нічого за це судді не буде. Судді на сьогоднішній день бояться лише ВРЮ, оскільки саме у руках цієї інституції зосереджені реальні важелі впливу на суддів, включаючи їх звільнення за порушення присяги, навіть після пожиттєвого затвердження.

Апеляція

Цікаво відбувається контроль за поведінкою суддів апеляційних судів України. Судді перебувають “на контролі” у Генеральній Прокуратурі, а саме в пана Рената Кузьміна. Ренат Кузьмін як заступник Генерального Прокурора затверджує обвинувальні вироки ГПУ в особливо небезпечних справах, а коли справа доходить до суду, то пан Кузьмін як заступник Голови Вищої ради юстиції контролює поведінку суддів і їх діяльність, тобто якщо вони раптом не підтримають ГПУ, то проти них почнеться дисциплінарне провадження або навіть буде відкрито кримінальну справу.

Так ВРЮ ініціювала справу щодо порушення норм законодавства суддями Апеляційного суду міста Києва Валентиною Лясковською, Анатолієм Кузьміним і Олександром Журавлем під час розгляду питання про зміну запобіжного заходу А.Макаренку і Т.Шепітьку. Їх, найімовірніше, буде звільнено за порушення присяги – це показове покарання має відіграти принципову роль у подальшому здійсненні правосуддя в Україні. Так би мовити, урок для інших, які прагнуть дотримуватися букви закону.

А далі, щоб не допустити повторення помилок, як у справі Т.Шепітька й А.Макаренка, на початку жовтня 2011 року в Апеляційному суді Києва було змінено склад групи суддів, які відповідають за Печерський район – тобто тих суддів, які переглядають вироки після Печерського районного суду.

Як вже писалося в «Українській правді», тепер за Печерський район в Апеляційному суді Києва відповідають вісім суддів: Людмила Осипова, Оксана Павленко, Маргарита Васильєва, Ірина Горб, Тетяна Фриз, Олена Ситайло, Олександр Кияшко, Віктор Глиняний. З цих восьми суддів шестеро не мають досвіду роботи в апеляції, адже лише навесні 2011 року були переведені до Апеляційного суду Києва із районних судів столиці.

Ще один суддя був переведений у 2010 році, і лише Віктор Глиняний – один із цих восьми суддів – працює в апеляції достатньо довго, з 1998 року. Пан Глиняний  має репутацію “обов’язкового” судді, який жодного разу не ухвалив рішення всупереч ГПУ. Очолює кримінальну палату Апеляційного суду м. Києва пані Марія Прендюк, яка отримала цю посаду після того, як ухвалила рішення в Печерському суді, що дало змогу втекти з України генералу МВС Олексію Пукачу, головному обвинуваченому у справі вбивства Георгія Ґонгадзе.

Отже, вчергове влада робить ставку на молодих і недосвідчених або перевірено “слухняних” суддів у розгляді в грудні справи Ю.Тимошенко та інших членів її уряду. Крім того, у випадку, якщо справа Ю.Тимошенко та інших таки “просочиться” до Верховного Суду України, там усе буде підготовлено.

Верховний суд України

Вища рада юстиції вже почала проводити перевірку наявності підстав для звільнення 4 суддів Верховного Суду. Йде перевірка Володимира Заголдного, Володимира Пивовара, Анатолія Редьки та Анатолія Скотаря щодо порушення ними присяги судді.

Як повідомляла “Українська правда”, перевірка проводиться за пропозицією першого заступника Генпрокурора, члена Вищої ради юстиції Рената Кузьміна. У чистці Верховного Суду України пану Кузьміну активно допомагають депутати Партії регіонів, які звернулися до ВРЮ з проханням розібратися із суддями ВСУ Миколою Короткевичем, Василем Онопенком та Тетяною Жайворонок.

Зараз у Верховному суді працює 47 суддів, 21 з них є суддями кримінальної юрисдикції. Якщо Партії регіонів вдасться звільнити 8 суддів з кримінальної юрисдикції, а крім того поставити на посаду голови Верховного Суду України свого прихильника, – тоді вже точно можна буде вважати реформу системи правосуддя щодо встановлення контролю над суддями усіх рівнів завершеною.

Довідка: приводом для звільнення суддів ВСУ стало ухвалене ними рішення про відміну пожиттєвого покарання людям, які були засуджені до довічного ув’язнення в той час, коли такого покарання не було в Кримінальному Кодексі України. Під час мораторію на смертну кару, який вступив у силу 1996 року, українські суди почали замінювати покарання з “вищої міри” на “довічне ув’язнення”. Беручи до уваги, що більшість людей, які отримали “пожиттєве” покарання не були рецидивістами,  ВСУ замінило “довічне ув’язнення” на 15 років.

Остаточним штрихом у проведенні судової реформи став Закон 2011 року «Про судовий збір», який запровадив нові ставки для звернення в суд в Україні. Цей закон призвів до зростання вартості звернення до суду як для підприємців, так і для громадян, щоправда, не для державних органів.

Судовий збір за подання цивільного позову без відшкодування шкоди, який донедавна становив 17 грн, зріс із 1 листопада 2011 р. до 98,5 грн. Плата за позов щодо власності збільшилася до 2955 грн. Претензії до дій або бездіяльності органів влади (включаючи відмови видавати пенсії, премії та несплату юридично фіксованої допомоги) також будуть коштувати дорожче – до 1970 грн. Підприємцям за позов до господарського суду доведеться платити від 1475 до 59100 грн. Плата за немайнові позови збільшиться більш ніж у десять разів – до 985 грн. І це при тому, що закон абсолютно не передбачає надання правової допомоги тим, хто не може оплатити нові судові збори.

Таке нововведення є дуже корисним для закриття дверей судів перед громадянами. Так, на сьогоднішній день у судах України розглядаються сотні тисяч позовів до Пенсійного фонду України щодо заборгованості по пенсіях, яка становила понад 130 млрд. грн. у 2011 році і продовжує зростати з кожним днем. Однак від тепер кількість позовів різко зменшиться, бо більшість пенсіонерів, яким заборгував Пенсійний фонд, не зможе заплатити близько 1000 грн. за позов, щоб отримати свої кровні 600 грн. у місяць. Чому 1000 грн.? Навіть якщо пенсіонер виграє судовий процес проти Пенсійного фонду в суді першої інстанції, Фонд буде оскаржувати рішення і потім представить касаційну скаргу. Зважаючи на новий закон, пенсіонери будуть думати двічі, перш ніж судитися, тому що вони не можуть бути впевненими, що суд буде справедливим, а судові збори повинні бути сплачені в будь-якому випадку. Пенсійний фонд полегшено зітхне. Таким чином, високі судові збори стали ще одним способом приборкати тих, хто постраждав від держави.

У той самий час, тим самим законом про судовий збір було знижено ставки на позовні заяви про відшкодування моральної шкоди. Новим законом цю ставку знижено з 10% від суми, що вимагалася за моральну шкоду за образу честі і гідності, до 1%, але не більше 2 955 грн. Тобто якщо хтось образиться на мене за написання статті про судову реформу в Україні і побачить у написаному вище образу його гідності, то, найбільш імовірно, я не зможу виплатити моральної шкоди, а ЗМІ, який мене надрукує, просто змушений буде закритися. Отже, тотальний контроль над суддями всіх інстанцій, керування судовою гілкою, що його здійснює ВРЮ в особі Генеральної Прокуратури, Адміністрації Президента і Верховної Ради від Партії регіонів, а також встановлення цінового бар’єру для охочих позиватися з державою – ось останні досягення реформування системи правосуддя в Україні. Суд в Україні перестав існувати як незалежна гілка влади, а перейшов повністю у політичну площину.