Після подій у Холодному Яру найогидніше розглядати знимки на сайтах. Ми вже десь бачили ці виголені обличчя! Ми вже не раз чули їх брехливу солоденько-квазіпатріотичну риторику. Ми не хочемо більше їх слухати і мовчки спостерігати за тими, хто, здобувши владу, відразу ігнорували тих, хто допомагав їм туди продертися.

Хто дозволив, щоби обскубане власною брехнею політичне вороння з’явилося у святому місці? Ви хоч уявляєте собі, що би зробив з такими Чорний Ворон? А вони повлізали на перші шпальти видань і вже повчають. Вірніше, гадають, що вони ще можуть когось повчати. Так і хочеться гаркнути до всіх тих фотографій: “Більше не обдурите!”

Олег Ущенко. Фото з соцмережі Фейсбук: http://www.facebook.com/kukhar/posts/178273768888807?ref=notif&notif_t=like#!/profile.php?id=100000177163518&sk=info

Вже й не дивує, як казала моя прабабця, таке “нісенітне, анальфабетне чИтання” (вона так відгукувалася про газети епохи застою). Я маю на увазі всі ці сайтенятка, де щедрі на єлей журналісти оспівують тих, хто їм гарно проплачує. Мене це навіть не хвилює, бо я ті сайти ніколи не читаю. Мене хвилює, що всі ці політичні банкрути, немов хробаки, повлізали у святу землю Холодного Яру, і невдовзі можуть перетворити її на такий же гній, як усе інше, до чого вони торкалися.

Упущення двадцятирічної давності бризкають нам в очі політичною трупною отрутою з майбутнього. Я колись сильно здивувався, коли мені розповідали, що найбільшим неприхильником люстрації був наш швидкоговіркий В’ячеслав Максимович. (Земля йому пухом.) Не хочеться це коментувати, але…

Спочатку ми профукали Революцію на граніті, а потім – Помаранчеву. І, що цікаво: там і там профукували ті ж самі “борці”, “захисники”, “патріоти”. Коли через силу примушуєш послухати хоч початок їх чергового белькотіння, то розумієш, що бідний Голохвастов, з його обережними побрехеньками, поглядаючи на своїх послідовників, нагло вмер би від заздрощів. Або зійшов би з розуму, не повіривши, що можна стільки часу так безкарно брехати.

На що надіються сьогодні ці політикани, після усього того, що вони понароблювали?!

Після здобуття незалежності відповідальні і розумні люди, напевно, побоюючись, що не впораються, поступилися всіляким хитрунам, які особисту тупість вправно маскували за конячими дозами псевдопатріотичної риторики. Ці хамелеони найбільше були вигідні партійно-комсомольському істеблішменту, який використовував це надривне “патріотичне” каркання, аби ніхто не почув їх розмов по суті. Вони не рвалися розбудовувати Україну, як державу в Європі. Не мали на таке часу. Бо цілодобово, аби не змарнувати навіть цілющої секунди зі своєї “депутатської” каденції, займалися її розкраданням.

Цим і пояснюється живучість “патріотів”. Червоні симбіонти, що приховали справжні амбіції за скигленням патріотичних доходяг, зручно, навіть затишно, робили свою роботу, тобто крали. А доходяги, працюючи ширмою, забезпечували своє нікчемне політичне довголіття.

Минули роки, такі правила гри укріпилися і узвичаїлися. Зараз у нас інших не існує. Серед політичного істеблішменту майже не ведеться політичної боротьби. Усі ці яскраві кульбіти і пасажі у політичних ток-шоу – відробляння доходягами газдарських грошей. Поки вони азартно репетують перед мікроХВонами, їх хазяї спокійно продовжують робити свою улюблену чорну роботу.

Вся “політична” боротьба у сучасній Україні зведена до безкомпромісної боротьби кланів за можливість безконтрольного розкрадання української держави. Бо перша ознака справжньої політичної боротьби: розвиток культури. Адже, культура – носій ідеологем. Зараз культура занедбана, вона непотрібна, бо не має справжньої політичної боротьби. А значить ніхто не збирається мордуватися з ідеологемами. Теперішні «політики» знають надійніші способи боротьби – накостиляти опонентам у темному провулку або навіть у залі споруди туманного призначення під назвою Верховна Рада якоїсь-там України.

Замість маніфесту

Вперше оприлюднено 18 квітня у нотатках користувача Олег Ущенко, соцмережа Фейсбук:
Олег Ущенко