Соборна Україна проти Паніки хвилини
липня 23, 2010
|
Posted by Олексій Логвінов
Знову пішли заклики від Юрія Андруховича до розділу України – у новій публікації на УНІАН. Після того як інформацію про інтерв’ю відомого письменника подав ще один популярний інтернет-ресурс, джин пішов гуляти Україною.
Внизу подаю місця, з якими я не згоден, з яких хочеться розсміятися іронічно чи навіть гомерично.
Про виїжджати з України – це вже навіть не смішно. Що мають думати українці за кордоном, яким думка про Батьківщину дорога, коли ті, у кого ноги в теплі в Україні починають нарікати і навіть нити?
Анна Ахматова сиділа при Сталіні (!) в СРСР ціле життя безвилазно, у війну і під час репресій. Без жодної нової книжки!! Вона зареклася виїжджати попри арешт сина, попри розлуку з коханою людиною (Ісайєю Берліним). Ще нічого, з історичної перспективи, а тим більше – з точки зору особистих проблем, з Юрієм Андруховичем не сталося, як він вже гукає всіх українців на вихід. Видно, поважний автор не бачив відео, де Франкл цитує Гьоте:
Мораль там така: хочеш отримати те, що хочеш – заміряйся вище! Так, як замірився шановний письменник, можна отримати лише нижче. Нижче пояса. Собі. І дуже боляче. Таким робом можна не розділитися красивенько, а все завалити в пил.
А ще мені про Ющенка до сміху-сліз сподобалося. Прямолінійно-аматорські спроби Ющенка створити, як вважає Андрухович, компроміс між Сходом і Заходом, були спрямовані зовсім не на об’єднання Сходу і Заходу України, а ускладнили нам це завдання тепер
разів у сто! Звісно, і Янукович постарався від душі. Але 5 років карти були на руках у Ющенка!
Оце, що зараз робить Андрухович і деякі його колеги по письменницькому цеху, і є виразом інтєлігєнщини у гіршому розумінні, гамлЄтовщини, страданій юного Вертера в українських дриглях. Це коли рефлексія надмірна заводить людину в Смурягу суто російського, достоєвського типу. І коли, як у тому анекдоті, при двох реальних печених качках велемудрий студент бачить на столі батьків-селян цілих три. І все це помножене на некомпетентність у питаннях зі сфер, на які силлогізми зі сфери прєкрасной словєсності поширюються дуже умовно!
Далі, власне, цитати з Андруховича на УНІАН (ось тут повний текст http://unian.net/ukr/news/news-387844.html).
Юрій АНДРУХОВИЧ:
Я собі ще подумав: <<Боже, яка тоді (у 1991 році – вк) була прекрасна Верховна Рада,
приймала якісь позитивні речі…>>
//Чи вже забулися ті часи, коли кляли на чому світ стоїть і тій Раді, і групі-239?//
Нормальні народи народжувалися років сто тому.
//”Нормальні народи” народжувалися 150-200 років тому (Революції 1848 року в Європі – весна народів, Буря і натиск раніше. А взагалі, народи за один раз не родяться. Вони формуються і процес цей – перманентний, безкінечний //
Хоч як парадоксально це звучить, але Україну вкупі тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не
тримає.
//А інтереси помаранчевих мільярдерів та мільйонерів не тримають? Навіщо ці штампи? Тримає,яка не яка, але спільна економіка. І ще багато чого тримає, в тому числі – і в гуманітарній сфері. І українокультурне село на Сході України тримає. І анклави чи вкраплення, нехай малі, у містах на Сході//
Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади.
//Прийдуть ще і помаранчеві і різних кольорів. Це – лише питання часу. Два роки, 5, 10? Життя не зупиниться все одно//
Тій українській меншині, яка там є, простіше запропонувати еміграцію сюди, бо вони й так там загнані в кут, постійно переслідувані, не
можуть реалізувати жодного проекту.
//Це взагалі наднебезпечна думка? Мало бачити біженців по телевізору?? Чи таки є ілюзії, що можна буде все зробити культурненько, у тепличних умовах?//
Узагалі є відчуття, що найкомпроміснішою постаттю в історії незалежності був Ющенко. Це і був проект на об’єднання Західної і
Східної України.
(:))))))))))))) у цьому місці гомеричний сміх! 
у Галичині плюралізм, голоси розкидані між трьома-чотирма політичними силами.
//Про що мова, про політику? Галицькі області у другому турі виборів дають по більше 90% голосів за помаранчевих кандидатів. Перший тур і парламентські вибори плюралізму не показують, бо з ним у нас взагалі сутужно: йде змагання не політичних платформ, а імен і команд//
– Що повинен робити патріот у сьогоднішніх умовах?
– Їхати звідси. Справжній патріот України повинен відмовитися від патріотизму і спробувати зайнятися собою, стати егоїстом. Це,
звичайно, я так гірко жартую.
– Як тоді бути з наступними поколіннями?
– А що, ще будуть якісь? Бо я не вірю в те, що будуть якісь наступні покоління українців. Можливо, я трохи перебільшую, не знаю.
свідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Виходить, правильно буде отримати нарешті свою життєву перемогу не в сенсі проекту <<Україна>>, а в сенсі проекту <<я йду геть з України>>.
//Оце вже Смуряга пішла :((( Історичний процес – це не битва, а безперервна, якщо автору інтерв’ю завгодно, війна. Без кінця//
Ідеологія Донбасу справді є, а ідеології Галичини немає, це така
панукраїнська ідеологія, загальноукраїнська.
//Сміх знову Аж прикро: як це так, невелика народність – русини мають свій сепаратизм, ідею виключності власної, ідею місії, а галичанам і такого не дозволено?//
– Ваш песимізм пов`язаний лише з приходом Януковича і компанії до влади?
– Так, звичайно. У нормальній країні такого б не мало статися, це абсурд.
:)))))))))))) Тут знову дозволю собі гомеричний регіт.
Януковичі приходять і йдуть, а Україна залишається!
Володимир Кухар
Categories: Євроінтеграція, Єдність країни, Громадянське суспільство, Екзистенція, Права людини
| 
Tags: Єдність країни, Андрухович, Галичина, Донбас, Еміграція, Сепаратизм, Соборність, Цілісність
Андруховичу більше не наливати (крім валеріанки) !
Кухару респект!
до п. Сливки: справа від коментів є два пальчики – вниз і вгору. То я вже мусів клікнути, що ваш комент Подобається. Опції Дуже подобається поки нема
Якщо серйозно, не знаю, чи помітили ви, якими високими темпами поширюються ідеї а ля Юрій Андрухович після президентських виборів-2010. Цілий клопіт
Сталіни теж приходили та відходили, а Україна після них досі не відновила ні свого демографічного стану, ні культурного, ні мовного. Але національний укр. інструмент, як відомо, граблі. І головне бути оптимістом. І думкою багатіти, поки інші – чим іншим.
Андрію, своїх сталінів мають усі народи, а деякі, наприклад, як євреї, мають ще й гітлерів. і нічого! як добре каже коліжанка, спробував би хто в Ізраїлі заговорити як Андрухович!?
віддати – річ нехитра. тут вже йдеться про історичний прогрес. особисто я у прогрес людини, людства, вірю дуже в окремих аспектах. історичний прогрес якраз є тим аспектом, про який можна говорити в контексті прогресу. це – величезна тема, про яку обов'язково колись розлогіше напишу. якщо коротко, то де ми були в часи Руської Трійці і Шевченка, де ми були в часи Грінченка і Чикаленка, де ми були в часи Шухевича, у часи Щербицького, і де ми зараз? Цей прогрес України є, і його не можна розтринькувати лише тому, що у нашій державі змінився президент!
Для українців (а надто галичан) завжди актуальним був афоризм: "Дай мені, Боже, зробити те, що в моїх силах. Дай мені, Боже, відмовитися від того, що понад мої сили. І дай мені, Боже, відрізнити перше від другого".
вибач за повторення, але Франкл з Гьоте праві: хочеш втрафити в точку, ціль трохи вище!
багато чого зі сказаного Андруховичем – поділяю. є нюанси, але це лише нюанси. галичани дійсно засліплені ідеєю українізації України і десятиліттями (століттями?) живуть у полоні власних уявлень про Велику Україну. можна багато моментів обговорювати і дискутувати. для мене головне одне – писльменник, класний письменник не повинен робити політичних інтерв"ю. але чому ми йому це дозволили (навіть казали – маладєц, патріот) зробити це в 2004 і на початку 2010 го, а сьогодні ганьбимо?
Михайле, і я в частині аналізу з більшістю тез Андруховича згоден. А от щодо того, що відрубати частину території – це вихід… Не вважаю це виходом. А найгірше те, що коли ті, кого Андрухович вже виставляє на вихід, самі туди зберуться, то якраз і стане його ідеї в нагоді їм.
(1) є така книжка "Бізнес у стилі фанк" двох лисих скандинавських бізнес-гуру. Вони розповідають про своє бачення тенденцій ведення бізнесу. Коротко суть така – класика в світі зараз не проходить. Прийшов час нестандарту , неформату і підходів, які грунтуються на різноманітті, епатажі і т.п.
(2) Найголовніше – що більше думок, що більш вони радикально не схожі – то більшим є поле для розвитку. Тим більший потенціал успіху. Хай буде у нас поле широке – від думок про повну автономію і роздрібненість кожного міста зі своїм військом, валютою і прапором (анархія понад усе) до української унітарної імперії від одного океану до іншого…
(3) Про все треба говорити, дискутувати і аналізувати. Не завішувати ярликами, не переходити на особистості. а розумно аргументувати і з розумом опонувати. В той момент, коли Андрухович скаже всім своїм опонентам: "да пашлі ви" і перестане говорити, писати – збідніємо всі ми.
(4) Навіщо нам стройні ряди однакових зі всім згідних невігласів, яким пояснили в двох словах "што такоє харашо штотакоє плохо"? Ми що точно знаємо куди йти? Одні з нас свято були переконані в цьому в 2004, інші в 2010. Підозрюю – і ті і інші були (і є) далекі від істини. Це що всі можливі варіанти? Всі альтернативи запропоновані?
І при цьому зараз хтось комусь намагається закрити рот. В нас усіх насправді немає готового плану, у нас є лише інтуїтивне відчуття напрямку… Тому дискусія і змістова і методологічна і естетична і всяка інша нам потрібна як повітря….
виявилось, що мій коментар занадто довгий, тому я його розбив на чотири частини.
коментар мав називатись за задумом "Слава Андруховичу!!!"
Михайле, річ не у затиканні рота комусь, а у випусканні чи невипусканні джина, з яким потім буде годі дати ради. Ну, Андрухович його з розмахом запустив…
Я ж залишаюся при думці, що думки мають властивість матеріалізуватися. Особливо, коли для них є такий поживний грунт, як в теперішній Україні.
Ще згадую приказку народну, яку чув не раз від одного гуцула: говорити – то не косити. Оце факт. Слово випустиш – начувайся
Завжди цікаво поговорити з мудрими людьми
Володимир Кухар +100!