Розмовляв Володимир Кухар

Внизу – частина інтерв’ю з лідером рок-гурту “Океан Ельзи”, відомим громадським діячем Святославом Вакарчуком. Я записав цю розмову 4 серпня для “Українського альманаха”, видання Об’єднання українців у Польщі. Оскільки альманах є щорічним, товстим виданням, яке побачить світ лише наприкінці цього року, з люб’язної згоди редакції подаю відповіді на питання, які були актуальними віддавна і на цей момент залишаються в Україні актуальними в контексті певних інтенсивних дискусій. Дякую Ростиславу Крамару за ідею інтерв’ю, яка з’явилася при обговоренні в мережі Фейсбук перспектив пісні “Небо над Дніпром” стати матеріалом для наступного відео ОЕ.

- Ми з Вами живемо в країні, яка стала незалежною порівняно нещодавно. Розвиток України йде складно. Це розуміли і Франко – відомі його слова «Ти, брате, любиш Русь…» (С.В. перебиває і продовжує цитувати Івана Франка: «…як хліб і кусень сала»). Люди, які вболівають за цю країну і прагнуть щось робити для неї, обирають для себе непростий шлях. Що для Вас означає бути українцем, бути українцем сьогодні?

- (Посміхається задумливо). Це складне питання.

По-перше, ніколи не потрібно розумним і дієвим людям опускати руки. В будь-який час розчарування – це позиція  слабкої людини. Я не звик вважати  себе слабкою людиною і не звик розчаровуватися.

Є багато труднощів, і труднощів фундаментальних. Їх не можна описати в термінах поганої влади чи несприятливого геополітичного становища. Вони значно глибші – в самій історії нашого народу, в його ментальності тощо. Ті, хто над цим задумуються, розуміють, що всім негараздам, які ми маємо, і всім перемогам на 90% ми завдячуємо собі. І тому шукати причини поразок і знаходити сили для майбутніх перемого потрібно в самих собі.

Я намагаюся починати з себе і роблю  те, що можу зробити на своєму місці. Сказати, що зусиль однієї людини, чи ста, чи навіть тисячі, досить для того, щоб нація процвітала, не можна. Мабуть, потрібно змінювати кожному себе.

Разом з тим, я прекрасно розумію, що за одне покоління такий процес не відбувається. Багато часу ми знаходилися в законсервованому стані, як сомнамбули. Тобто, ми жили матеріально, соціально, але не жили ідеологічно. Це стосується не лише радянського періоду, а й століть до того. Тому що коли у тебе немає своєї держави, то й її ідеології немає. І зараз вимагати, щоб вона за 19 років вибудувалася було б дещо інфантильно: ну от хочу улюблену іграшку сьогодні, і все!

Треба до цього ставитися з розумінням і намагатися знаходити щастя  у своїх маленьких, локальних  успіхах. А не думати-переживати: от я не доживу до того часу, коли буде добре, значить, можна нічого й не робити.

У нас у багатьох, особливо у тих, хто називає себе інтелігенцією, існує такий настрій: президент  поганий, не ті сусіди навколо, і взагалі – все погано. Та давайте не забувати, що є народи, у яких чи не щороку відбуваються повені, виверження вулканів, цунамі. Але нічого – люди живуть і працюють. Це загартовує.

І тому я думаю, що нам треба менше  плакатись і більше працювати.

- Україна розвивається непросто. В суспільстві існує напруга, протистояння по різних лініях. У складні моменти нашої новітньої історії зринають ідеї вкоротити Україну – то на кусочок Сходу, то Заходу. Мовляв, так всім буде краще. Як Ви ставитеся до таких ідей?

- Погодьтеся, це тема окремої розмови…

Якщо  говорити емоційно, то безумовно, я  хотів би, щоб Україна була великою  і сильною державою, яку ніхто б ніколи не міг ні вкоротити, ні забрати – ані метра, ані сантиметра землі.

Разом з тим, я прекрасно розумію, звідки беруться такі настрої. Треба на все дивитися глибше, не бачити лише в чорно-білих тонах. Треба бачити свої слабкі сторони і робити все, щоб їх не стало. В тому числі це стосується питання територіальної цілісності чи єдності.

Ситуація є складною. Але не час для паніки, для якихось голосних заяв. Час – для важкої, напруженої роботи.

- Очевидно, людина не може бути замкненою лише на собі. Благодійним фондом «Люди Майбутнього», засновником якого Ви є, започатковано кілька цікавих проектів. Який проект Ви вважаєте найбільш перспективним і як він розвивається?

- Найбільш перспективним вважаю проект «Освіта Країною».

Це  проект, в рамках якого ми проводили обмін студентів між університетами різних регіонів України. Він був достатньо локальним. У ньому брало участь буквально три десятки осіб. Але, якщо ми матимемо достатнє фінансування, ми б хотіли зробити його значно масштабнішим. Думаю, це для нас, для мене особисто – пріоритетний проект.

Але оскільки я є лише засновником  та ідейним натхненником Фонду, не маю відношення до операційної діяльності Фонду, не встановлюю план дій, не придумую проекти. Цим займаються працівники Фонду, і досягнення Фонду – це саме їхня заслуга. Чому я створив цей Фонд? Тому що я хотів, щоб була певна організація, яка ціліеспрямовано працює на конкретний результат у певних сферах. Це дозволяє структурувати діяльність.

У мене немає достатньо приватних коштів, щоб повністю утримувати Фонд. Проект є абсолютно волонтерським. Він здійснюється на кошти простих людей. Фінансування постійно не вистачає. Ми не складаємо руки і віримо, що все буде добре.