Щось не перший раз вже доводиться ловити ненав’язливі натяки на можливість розколу України. То з екрану телевізора якийсь експерт про такий розвиток подій натякне, то в інтернеті – як не експертна думка, то опитування якесь, то ще що…

Таке враження, що, як не готують потихеньку суспільство до подібної перспективи, то потихеньку підштовхують.

Біда в тому, що, як виявляється, часто-густо ми самі себе заганяємо в певні стереотипи. Чим можуть і скористатися люди, цілісність України яким спати не дає.

Сонячного весняного дня приємне товариство працювало пліч-о–пліч на волонтерських роботах з облагородження певної території. За працею, як годиться, велись розумні та цікаві розмови. Але в один момент, колега, що корчував поряд різні бур’яноподібні зарості, в запалі висловився, що, мовляв, коли вони з групою їздили східною Україною, «на Дніпропетровщині, Донеччині – жах, купи сміття при дорозі навалено, і табличка “Дякуємо за чисте довкілля”. Як знущання». Подальший спіч про дикунів, невігласів, совків та антиукраїнців, якими заселено всі східноукраїнські землі, про бруд, неохайність та ницість населення – трохи нагадало стиль спічів британських колонізаторів позаминулого сторіччя щодо своїх африкансько-азійських колоній.

Як виходець із Дніпропетровська, тим більше, за  родом своєї діяльності, прекрасно ознайомлена зі станом сміттєзвалищ та різних відходів і в області, і в Україні в цілому, а за специфікою минулої роботи, об’їхавши всю область, що називається “і на ровері, і на тракторі” – змушена була сказати одне слово у відповідь: неправда. Точніше, не все правда. Бо сміття – таки так, валяється, періодично, як і в інших областях України – і у Львівській, і у Франківській, і Київській, і Сумській, і  Донецькій, і Миколаївській. І взагалі, он нещодавно Мирослава Гонгадзе з екрану повідала нам в ефірі 5 каналу, що стихійні сміттєзвалища – загальносвітова проблема, притаманна як країнам третього світу, так і розвиненим.

Ну і все інше теж, м’яко кажучи, неправда.

Колега видно не очікував, що виходець зі східних областей у вихідний поїде попрацювати на волонтерських роботах, та ще й спілкуватиметься чистою українською мовою, тому осікся, і почав недолуго виправдовуватись, що,  мовляв: “Ви з Дніпропетровської області. А от у місті…” Але  іронія ситуації полягала в тому, що я таки народилась і третину, а то й половину життя прожила в самому Дніпропетровську.

Коротше кажучи, крок за кроком, зійшлися на тому, що не все так погано, і войовничо антиукраїнського на Дніпропетровщині нічого такого немає. (Ще б пак! У регіоні, де прагматичність і толерантність місцями перетинає загрозливу межу пофігізму, що мене й саму непокоїть). Тільки повітря у місті важке. Та й то – не зійшлися, де таки у місті. Скоріш за все колега переплутав Дніпропетровськ із Дніпродзержинськом. Але ну так вже не пощастило Дніпропетровщині на розвиток важкої промисловості. Були би на Львівщині, приміром, такі поклади корисних копалин – в совєцькі часи розвивали б там теж не радіоелектронну «оборонку».

Але радість праці все ж таки було зіпсовано. Не стільки  тим, що погано висловились про мої рідні місця, скільки тим, як ми самі заганяємось у непотрібні та шкідливі стереотипи. І, до речі, не найгірші з нас. Як радо починаємо бачити у свої же співвітчизників недоліки, перебільшувати їх, не помічаючи всього того гарного, що може нас об’єднувати та взаємно збагачувати!

Я, звісно, могла б викласти весь набір стереотипних поглядів на галичан. Ні, не те , що «бандерівці» – це в моїх очах далеко не негатив. Але існують і дошкульніші описи характеру та моральних якостей. Чи випалити у відповідь: а у вас ліси вирубують! Але це смішно…

Чесно кажучи, подорожуючи Україною, ніколи не загострювала уваги на негативі. Навіщо?  Врешті-решт, кожен бачить те, що він хоче.

Тривожить те, що фіксуючись на якихось негативних рисах, культивуючи в собі самих стереотипне сприйняття, ми мимоволі граємо на руку тим, хто спить та марить роздерибанити, розірвати нашу країну на шматки. Дуже вже легко припустити, що, ставлення до інших регіонів як до «дикунів та баласту» – а східні та західні стереотипи ставлення один до одного, в принципі, майже однакові –  у важкий та вирішальний час може призвести  до того, що до багатьох мізків прийдуть думки: “Та нам буде легше без цих дикунів (совків, циган, бандерівців і т.д.)”. Адже вже висловлювались в цьому сенсі далеко не дурні люди з обох сторін. І це не може не тривожити.

І ще. Поки ми працювали та розмовляли про стан суспільства в окремо взятих українських регіонах комарі  із задоволенням жерли кров львівського, дніпропетровського, тернопільського, слобожанського походження без розрізнення. Комарам воно якось все одно…

Радміла Корж, «Українська альтернатива»