За що сидить Луценко?

          ГАЛИНА СЕНИК        «Українська альтернатива» експерт з прав людини

Прийшовши у 2005 році на посаду міністра внутрішніх справ, Юрій Луценко розпочав кампанію з декриміналізації та деполітизації міліції. Для декриміналізації МВС звільнили все колишнє керівництво міністерства, а також – 127 начальників обласних управлінь та їхніх заступників. Крім цього, за 100 днів роботи відомства відділ внутрішньої безпеки порушив 253 кримінальні справи проти співробітників міліції, при цьому 37% таких справ –  проти керівного складу. Ю.Луценко зазначав, що за той час вдалося на 75-80% підвищити зарплати середній ланці міліціонерів. Міністр також повідомив – за згаданий період порушили 19 тис. справ і у галузі економіки, зокрема, 1700 – у сфері приватизації, 1900 – у паливно-енергетичному комплексі й 2,5 тис. – в агропромисловому.

Крім реструктуризації МВС, пан Луценко вбачав своє завдання у боротьбі з корупцією, і за його керівництва МВС ініціювало 2005 року справи щодо наступних високопосадовців.

Ігор Бакай, колишній голова ДУСі і партнер Дмитра Фірташа, олігарх, який фінансує Партію регіонів. Проти нього було порушено кримінальну справу за підозрою у скоєнні злочинів, зловживанні владою і службовим становищем, а також незаконній витраті 828,5 млн гривень. Пан Бакай уникнув переслідування шляхом іміграції до Росії та отримання російського громадянства.

Олександр Бартнєв, член Партії регіонів, Герой України, колишній кримінальний авторитет, відомий у злочинних колах за прізвиськом “Майор”. Був підозрюваним у справі за фактом відчуження 9-ти гектарів земельних угідь, що належали Феодосійській нафтобазі, на користь комерційних структур, співзасновниками яких є родичі Бартнєва.

Олександр Грановський, колишній народний депутат України, фракція СДПУ(о). Справу на Грановського було відкрито за фактом збору 465 млн гривень на рахунок благодійного фонду для реконструкції та розвитку ММЦ “Артек”. Гроші, отримані від шістьох залізниць, Одеського припортового заводу, Національного банку України (за часів керівництва пана Тігіпка), заводу “Стирол”, “Ощадбанку” та інших  до “Артеку” не потрапили.

Валентин Дзоня, член Партії регіонів, наближена особа голови фракції  Партії регіонів Олександра Єфремова, колишній перший заступник голови Луганскої областної державної адміністрації (ОДА) –   справа про незаконну діяльність доброчинного фонду “Благовест”.

Віктор Коцемір, член Партії регіонів, колишній голова Хмельницької ОДА – справа щодо незаконної приватизації у передмісті Хмельницького земельної ділянки і будівель.

Тарас Козак, на сьогодні позафракційний депутат Львівської обласної ради, колишній заступник керівника Державної митної служби –  справа про незаконне відшкодування ПДВ на суму 30 млн. грн.

Євген Кушнарьов, ідеолог Партії регіонів, колишній голова Харківської ОДА – справа в рамках боротьби з корупцією, а також – за фактами зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України.

Олег Сало, член Партії регіонів, генерал-майор  міліції, колишній начальник УМВС України у Львівській області, теперішній радник міністра МВС по західному регіону –  справа про незаконні витрати бюджетних коштів на побудову дачі екс-міністра МВС Миколи Білоконя.

Ігор Суркіс, президент футбольного клубу “Динамо” (Київ) – справа щодо незаконного переведення 6 млн гривень на рахунок благодійного фонду “Україна” екс-президента Леоніда Кучми.

Микола Швець, член “Нашої України”, голова Дніпропетровської обласної ради – справа за фактом розбудови і відчуження туристично-оздоровчого комплексу “Таврія” на південному узбережжі Криму.

Борис Колесніков, один з лідерів Партії регіонів, на сьогодні – віце-прем’єр-міністр – справа щодо незаконного заволодіння, шантажу, замаху на життя власника торгового центру “Білий Лебідь” у Донецьку. Бориса Колеснікова заарештували 6 квітня 2005 р. На той час він був правою рукою найбагатшого олігарха України Рината Ахметова. Слідчі викликали на допит підозрюваних, які внаслідок вимагання отримали контрольний пакет акцій трогового дому “Білий Лебідь”. Серед них був Ігор Ахметов, рідний брат Рината Ахметова. Під час досудового слідства у цій справі почало “спливати” дедалі більше імен представників донецької влади. Луценка звинуватили в упередженому ставленні до Донецького регіону і політичному переслідуванні. А згодом, коли 2007-го року його усунули від влади, потерпілий у справі Колеснікова – Борис Пенчук – був засуджений на 8 років за подання начебто неправдивої інформації. Справу проти Колеснікова було закрито.

2005 року, розслідуючи діяльність кримінальних угруповань у Донецьку, Ю.Луценко зібрав інформацію про члена Партії регіонів Юрія Іванющенка, яка доводить, що Іванющенко був кримінальним авторитетом у Донецькій області. Проте, за прем’єрства В.Януковича, ця справа була розвалена наступником Ю.Луценка, і пан Іванющенко терміново виїхав з України до Італії. З інформації, зібраної за діяльності Луценка на посаді міністра, випливає, що Ю. Іванющенко нібито був ватажком організованого злочинного угрупування, яке скоїло понад 40 замовних убивств. А ще наче через нього були замовлені вбивства президента футбольного клубу «Шахтар» Ахатя Брагіна і колишнього голови Азовського морського пароплавства Анатолія Бандури. На сьогодні пан Ю.Іванющенко є народним депутатом від Партії регіонів і радником президента В.Януковича.

За час перебування на посаді міністра внутрішніх справ пан Луценко спромігся припинити покривання міліцією наркомафії в Одесі, зняв завісу з розкрадання палива на нафто- і газопроводах Полтавської області, а також здійснив ряд структурних змін і оптімізував роботу з громадськими правозахисними організаціями. Правозахисники отримали змогу перевіряти СІЗО, співпрацювати з міністерством через діяльність громадської ради при міністерстві, а також сприяти запровадженню правозахисних курсів у міліцейських академіях.

Після приходу до влади Партії регіонів і усунення з посади пана Луценка колишній міністр внутрішніх справ бив на сполох у мас-медіа щодо реабілітації організованого злочинного угрупування Гіві Нємсадзе, яке було найкривавішою бандою 2005 року – 57 трупів! Незважаючи на те, що декілька десятків бойовиків цього угруповання були засуджені й сиділи за ґратами, лідер, на якого подали в міжнародний розшук, ховався весь цей час за кордоном. Зразу після обрання В.Януковича президентом він повернувся, і донецький Київський районний суд його реабілітував. Так само відбулося відновлення організованих злочинних угруповань в інших містах України: Ангела – в Одесі, Мєлі – в Криму, Гепи – в Харкові, Наріка – в Дніпропетровську і багатьох інших.  Ю.Луценко неодноразово заявляв про те, що в Україні фактично реанімується система “смотрящих” від криміналу, які ділять грошові потоки на місцевому і центральному рівні. Близькість до влади дає індульгенцію на будь-який злочин.

Незадовго до свого арешту, пан Луценко заявляв про те, що за неповний 2010 рік лише у Донецьку було виявлено понад 50 трупів – всі злочини залишилися нерозкритими. Тіло бізнесмена з ознаками катування і батареєю на спині підняли з дна озера, а син нардепа від Партії регіонів, який з’явився з повинною у скоєнні цього злочину – на волі. Десятки дітей постраждали від педофіла-ректора Київської державної академії водного транспорту Михайлова Василя Сергійовича, довіреної особи Партії регіонів, доктора технічних наук, професора. Однак справу «розвалили», так і не довівши до суду, а пана Михайлова так і не позбавили регалій, орденів і державної пенсії.

Юрій Луценко передбачав, що з приходом Партії регіонів до влади йому доведеться стати цапом-відбувайлом і що йому не оминути переслідування за свою  діяльність на посаді міністра внутрішніх справ. Крім того, Ю.Луценко також знав, що не варто розраховувати ані на допомогу колишнього глави держави В.Ющенка, який не підтримав ініціативи Луценка розслідувати економічні злочини, в яких підозрюваними були соратники екс-президента, ані на допомогу СБУ чи Генеральної прокуратури, які так і залишилися найбільш заполітизованими структурами в державі. Однак масштаби беззаконня в діях прокуратури чи суду Ю.Луценко передбачити не міг.

Йому висунули обвинувачення в тому, що він підписав наказ про призначення на посаду оперуповноваженого особу, пана Приступлюка, який виконував обов’язки водія. У МВС водіїв здебільшого немає в штатному розписі, вони значаться оперуповноваженими, оскільки мусять зберігати таємницю, яка стала їм відома, коли вони були свідками спілкування свого боса (в т.ч. – міністра) з таємними працівниками МВС, тобто тими, хто працює під прикриттям. Після призначення на посаду в міністерстві водієві Л.Приступлюку було зараховано як міліцейський той його стаж, який не мав відношення до роботи в МВС. Це означало певне збільшення  його пенсії у майбутньому. Також Ю.Луценко клопотав про надання Л.Приступлюку житла (однокімнатної квартири) позачергово, оскільки Л.Приступлюк – не киянин. Рішення про виділення йому помешкання ухвалював не Ю.Луценко, а комісія з житлово-комунальних питань київської міської адміністрації.

А ще Ю.Луценкові інкримінували, що він у 2008 та 2009 роках здійснив оплату офіційних заходів, пов’язаних із відзначанням Дня міліції, попри рекомендації Кабміну заощаджувати кошти. Варто згадати, що в кожен із цих років був виданий окремий наказ президента про відзначання Дня міліції, і лише розробка плану святкування покладалася на міністерство. При цьому МВС тоді не порушило бюджетних вимог, тобто, всі кошти було використано в межах бюджету.

Ю.Луценко, офіційно перебуваючи у відпустці, підписав дозвіл на продовження оперативно-розшукових дій щодо водія В.Сацюка. Нагадаю, В.Сацюк  підозрюється в отруєнні В.Ющенка. Його було оголошено в міжнародний розшук. Щоправда тепер чинне керівництво МВС розшук зняло. Сталося так, що Луценко спершу підписав документ без дати. Число дописали потім – іншим почерком. І той, хто дописував, просто не звернув уваги, що Ю.Луценко вже був у відпустці.

Як видно з наведених вище обвинувачень, жодне з них за шкодою, завданою громадському порядку чи бюджету України, не може зрівнятися зі справами, які розслідувалися МВС за перебування Юрія Луценка на посаді міністра.

Жодне із вказаних вище обвинувачень не передбачає застосування арешту до підозрюваного. Однак у грудні 2011 року Ю.Луценку висунули звинувачення у затягуванні процесу ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, порушеної проти нього, і в тому, що він розповідає ЗМІ про перебіг слідства. Колишнього міністра внутрішніх справ заарештували. Суд щодо взяття Ю.Луценка під варту відбувся без адвокатів, оскільки про судове засідання їм повідомили за 15 хвилин до його початку. За шість місяців перебування під арештом Ю.Луценко і його представники зафіксували численні порушення: відмова у доступі до медичного обслуговування (доки Юрій Луценко не почав голодування); призначення у справі Луценка судді, проти якого екс-міністр почав слідчі дії у 2009 році за фактами підробки рішень суду, викрадання матеріалів цивільних справ і незаконного привласнення понад 70 гектарів землі у Київській області та в Одесі. Те, що справа Луценка не має шансів на об’єктивнуе розслідування і судовий розгляд за правління президента В.Януковича, лідера Партії регіонів – очевидно. Занадто багато порушень було допущено з боку держави і занадто багато є людей, які мають особистий інтерес помститися Юрію Луценку. Міністерство юстиції, яке очолює член Партії регіонів Олександр Лавринович, навіть пішло на такий крок, як відмова надати Європейському суду з прав людини коментарі у справі Ю.Луценка. Це –  порушення правила 44/А цієї міжнародної установи. Порушення, з  яким вона у своїй практиці  стикається вкрай рідко.

Чи зуміє Юрій Луценко вистояти проти Партії регіонів? І чи встигнуть українці та міжнародна спільнота захистити Луценка до того, як його знищать морально і/чи фізично в українській тюрмі? Ці питання залишаються відкритими.

 

Галина Сеник, «Українська альтернатива»

Comments are closed.