ІРИНА КРАВЧУК "Українська альтернатива" докторант Національної академії державного управління

У мене складається враження, що напередодні Саміту Україна-ЄС 19 грудня події розгортаються у чотирьох паралельних реальностях європейської інтеграції, в яких працюють свої закони:

1) «Політичні ігри» навколо парафування угоди про асоціацію.  В. Янукович хоче завершити переговори з ЄС про угоду до кінця 2011 року (http://eu.prostir.ua/news/251119.html) , бо Україна чекає на позитивне рішення Євросоюзу щодо Угоди про асоціацію (http://www.president.gov.ua/news/22315.html ). А регіонал Леонід Кожара вважає, що документ не буде парафований  ( http://www.pravda.com.ua/news/2011/12/15/6841648/ ). Сьогодні на конференції Фонду ім. Фрідріха Еберта «Європейська інтеграція України в 2011 році: підбиття підсумків та визначення подальших цілей» він також висловив думку, що, коли немає перспективи членства, то може нам не всі стандарти європейської спільноти підходять.

Посол ЄС теж вважає: якщо ситуація не зміниться, Угоду про асоціацію не буде підписано, ратифіковано та імплементовано (http://eu.prostir.ua/news/251073.html ). Єврокомісар з питань розширення ЄС Штефан Фюле приїжджав для зондування ситуації в Україні, зустрічався з Ю.Тимошенко та розмовляв з Президентом України 3,5 години (http://www.president.gov.ua/news/22264.html) . Сподіваюся, він переконував Президента впровадити в моїй країні верховенство права, чесні вибори, дотримання права на справедливий суд тощо.

І взагалі, виявляється, угода технічно не готова до парафування, текст треба звірити та вичитати. Тоді навіщо стільки пристрастей навколо цього? Хай би парафували її на рівні переговірних груп тоді, коли вона буде готова, і опублікували, щоб експерти могла доносити її ключові меседжі суспільству та зорієнтувалися, що саме вона несе для людей, бізнесу, які ставить вимоги щодо реформування. Проте «парафування угоди», яке могло би бути суто технічним моментом, стало заручником політичних ігор та засобом тиску сторін одна на одну. Ніхто із гравців не виграв у цій грі, програв український громадянин, який продовжує жити в країні, де процвітає корупція, важко довести свою правоту в суді, неможливо швидко отримати будь-яку адміністративну послугу.

2) Операційний рівень роботи уряду та ЄС. Чомусь віриться, що на рівні середньої ланки уряду робота йде… Тільки чи має ця робота політичну підтримку? Чи є політична воля виконувати в перспективі угоду про асоціацію?

З одного боку, фахівці з європейської інтеграції нам все ще потрібні. Кабінет Міністрів України 7 грудня 2011 року продовжив до 2015 року виконання Державної цільової Програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської інтеграції України. Для забезпечення європейського курсу країни, завершення переговорного процесу між Україною та ЄС щодо укладення Угоди про асоціацію, й зокрема, створення зони вільної торгівлі, потрібно підготувати спеціалістів, які опікуватимуться належним виконанням зобов’язань, котрі візьме на себе Україна відповідно до зазначеної Угоди.  (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=244771238&cat_id=244274160 )

Тим часом Європейська Комісія ухвалила фінансовий пакет  – 105 млн. євро на підтримку реформ в Україні, з них – на підтримку державного управління 70 млн. євро, регіонального розвитку –  20 млн. євро, решта суми – на енергоефективність та заходи з охорони довкілля в Україні (http://europa.eu/rapid/pressReleasesAction.do?reference=IP/11/1498&format=HTML&aged=0&language=EN&guiLanguage=en )

Здавалося б: а справді, чому б не зробити державне управління ефективнішим та прозорішим, не реформувати державну службу, не запросити туди молодих українців, не створити для них відповідну мотивацію працювати задля рідної країни ?

Чому б не зменшити енергонезалежність за рахунок підвищення енергоефективності, щоб послабити таким чином «палкі сусідські обійми» і вже не хвилюватися, що ціна на газ може піднятися вище 416 доларів за кубометр ? (В нас же система центрального опалення обігріває тротуари, а коли на вулиці тепло – доводиться взимку відчиняти вікна. А комусь є до того діло ?)

3) Активне проєвропейське громадсько-експертне середовище переживає часи самоусвідомлення, розуміння «якщо не ти, то хто», визрівання і консолідації. Спільнота проєвропейських громадських організацій підготувала низку цікавих заходів. Зокрема, Європейський тиждень, що проходить напередодні саміту Україна-ЄС – 12-19 грудня 2011 року (http://www.irf.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=35111:-q-q&catid=28:news-euro&Itemid=32). Приємно відзначити, що останнім часом діяльність громадянського суспільства стала більш скоординованою, було підписано чимало заяв та звернень до керівництва євроінституцій та до української влади, з’являються нові громадські проєвропейські рухи та ініціативи.  Але наскільки ми готові працювати безпосередньо із суспільством, пояснювати, що європейські цінності – це не легалізація марихуани, а, в першу чергу, людська гідність, соціальна відповідальність?

4) Дещо дезорієнтоване, але вже пробуджене суспільство, яке активно «живе» у соціальній мережі Facebook, час від часу  вихлюпується в реал протестами афганців, чорнобильців, підприємців, акціями на підтримку Ю. Тимошенко або чесних виборів в Росії… Проте поки ці акції нескоординовані та не завжди мають чітку мету.

За результатами аналізу опитування КМІС,  «в країні близько третини громадян  – прихильники вступу до ЄС, які вибирають Євросоюз у будь-яких комбінаціях.  Приблизно стільки ж прихильників вступу до ЄЕП, і не менше третини тих, хто не має чітких орієнтацій і буде схилятися в той чи інший бік, залежно від конкретного вибору, який стоятиме перед ними. Зокрема, вибір ЄС залежить від того, чи не перешкодить він відносинам з Росією.» (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/12/14/6837097/ )

Я відчуваю, що суспільство трохи втратило точки опори. Люди вже не довіряють владі, але ще не довіряють одне одному. Але саме ці люди навчаються в Європі або їздять туди на заробітки, збирають купу документів і довідок на візи. Я думаю, що цим людям байдуже чи парафована угода про асоціацію чи ні. Вони хочуть мати можливість реалізуватися та розвиватися, щоб держава принаймні не заважала їм розкривати свій творчий або підприємницький потенціал, дихати чистим повітрям, споживати якісні воду та продукти, отримувати якісні та швидкі адміністративні послуги.

Справа в тому, що моделі реформ та європейських стандартів є в проекті угоди про асоціацію. Експертне середовище розуміє, що, маючи текст угоди, можна доносити суспільству важливі меседжі про переваги європейського вектору розвитку та необхідність реформ.

Швидше за все угода не буде парафована саме на саміті, оскільки жодна зі сторін «політичної  гри» не хоче «втратити обличчя». «Парафування угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, можливо, не відбудеться на саміті 19 грудня. Про це повідомив директор департаменту інформаційної політики МЗС України Олег Волошин, коментуючи заяву посла України при ЄС Костянтина Єлісєєва.» (http://eu.prostir.ua/news/251197.html )

Та проводити реформи і готувати суспільство до змін треба незалежно від угоди. «Комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле у ході свого візиту до України 12-13 грудня заявив про стурбованість через відсутність прогресу щодо важливих для України реформ, зокрема у конституційній і судовій галузях» (http://eu.prostir.ua/news/251183.html ).  Це має хвилювати більше нас – громадян, експертів, активістів, батьків, чиї діти ростимуть тут. Суспільство варто готувати до змін, починаючи від усвідомлення людьми своїх вчинків, віри в те, що зміни можливі; від розуміння сили самоорганізації в громаді, коли люди довіряють одне одному; від вироблення абсолютно нових альтернативних принципів і методів взаємодії суспільства і держави.

Тоді мої чотири реальності європейської інтеграції зіллються в одну – європейську і процвітаючу Україну, де кожному затишно і є місце під сонцем.

Ірина Кравчук