Олена Бетлій

Політичний лексикон – чутлива до змін річ. Ще рік тому для більшості громадян світу ім’я Каддафі позначало лідера держави, який відчутно довго затримався на посту голови ним же запровадженого ладу – джамахірії. Сьогодні ж – це ім’я є ще одним доказом того, що будь-яка диктатура паде. Таким є закон життя. Кожна війна закінчується миром, кожен злий король виганяється і до влади запрошується король добрий і справедливий. Ця істина незмінна. Змінною є лише ціна.

Чи можемо ми зараз сказати, якою ціною перемагають повстанці в громадянській війні в Лівії? Ні, статистику подадуть згодом. Чи можемо ми сказати, якою ціною програв цю війну Каддафі? Не знаю, бо не розуміюся в його цінностях. Якщо він керується універсальними цінностями, то чи вартувала смерть його рідних отих його чіплянь за владу? Щось подібне, але в інших масштабах і в іншій владній площині, ми усі спостерігали, коли покійний В. Скопенко не випускав з рук ун-ту ім. Тараса Шевченка, ректором якого був роки. Про що це свідчить? Про те, що на кожного каддафі знайдеться свій повстанець, як і на кожного скопенка знайдеться свій ющенко. То чи варто провокувати?

Спостерігаючи за тим, що відбувається в Україні, можу констатувати лише одне: вперше після 1991 р. населення так люто ненавидить владу. Йдеться ж не про те, що впав рейтинг в очільника держави та в його партії. Йдеться не про те, що хтось раптом став непопулярним. Йдеться про злість і ненависть. Владу ненавидять за ландиків, за всіяні збитими тілами дороги, за зруйновані місця-пам’яті – парки, двори, крамнички, кав’яреньки, тобто ті місця, які відігравали в житті якусь роль і були сповнені родинних і не тільки спогадів. Владу ненавидять за обшарпані лікарні, в яких не можна порятувати рідних; за розквіт наркоманії; за свавілля і беззаконня, які процвітають скрізь, де з’являються органи влади.

Саме ця ненависть прохопилася в СИМВОЛІЧНОМУ жесті літньої жінки Галини Швидкої 24 серпня. Маніпуляція зі стрічкою – це її протест проти того свавілля, яке організоване державою. І це єдиний вид протесту, який собі може дозволити людина в країні, в якій ЗМІ пишуть викривальні статті про зловживання владою або про злочини нових «недоторканних», а прокуратура на ці відомості в жодний спосіб не реагує. 10 діб арешту Галини Швидкої як покарання за цю акцію – такого абсурду країна ще не бачила. Звісно, це легко надіти наручники на жінку ЛІТНЬОГО віку, адже що вона може зробити? Це ж не виловлювати наркодилерів і не шукати злочинців, не мірятися з ними статурою і, очевидно, не комплексувати за власні фігури (подивіться на нашу згорблену і кволу, або в жирах міліцію, яка стоїть на Хрещатику, або ж на наїжених ДАІшників, як часто вони відвідують фітнес-клуби?). Це ж так просто упіймати жінку, яку навіть шукати не треба.

То, може, владі розпочати одразу ув’язнювати усіх, хто ходить і дихає українським повітрям? Бо кожен із них носить в собі частинку ненависті, яка, як і будь-яка негативна емоція, рано чи пізно має прорватися назовні. А настрої, які доводиться фіксувати, вказують якраз на можливість того, що влада спровокує не мирний майдан зразка 2004, а, поводячись як феодали, бунт зразка 1793 р. – революційний трибунал і темні ночі терору. То чи не час схаменутися і згадати, що життя людське коротке і одноразове, і що окрім зла час привнести в цей світ щось добре і вічне, про що, все ж хочеться вірити, присутні при владі теж мріяли, коли були ще ніким в не такі вже й далекі 1980-ті.

Постійна адреса у соціальній мережі Фейсбук:

http://www.facebook.com/notes/olena-betliy/%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B4%D0%B0%D1%84%D1%96-%D1%96-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0/253943811305634