Каддафі і Україна

Олена Бетлій

Політичний лексикон – чутлива до змін річ. Ще рік тому для більшості громадян світу ім’я Каддафі позначало лідера держави, який відчутно довго затримався на посту голови ним же запровадженого ладу – джамахірії. Сьогодні ж – це ім’я є ще одним доказом того, що будь-яка диктатура паде. Таким є закон життя. Кожна війна закінчується миром, кожен злий король виганяється і до влади запрошується король добрий і справедливий. Ця істина незмінна. Змінною є лише ціна.

Чи можемо ми зараз сказати, якою ціною перемагають повстанці в громадянській війні в Лівії? Ні, статистику подадуть згодом. Чи можемо ми сказати, якою ціною програв цю війну Каддафі? Не знаю, бо не розуміюся в його цінностях. Якщо він керується універсальними цінностями, то чи вартувала смерть його рідних отих його чіплянь за владу? Щось подібне, але в інших масштабах і в іншій владній площині, ми усі спостерігали, коли покійний В. Скопенко не випускав з рук ун-ту ім. Тараса Шевченка, ректором якого був роки. Про що це свідчить? Про те, що на кожного каддафі знайдеться свій повстанець, як і на кожного скопенка знайдеться свій ющенко. То чи варто провокувати?

Спостерігаючи за тим, що відбувається в Україні, можу констатувати лише одне: вперше після 1991 р. населення так люто ненавидить владу. Йдеться ж не про те, що впав рейтинг в очільника держави та в його партії. Йдеться не про те, що хтось раптом став непопулярним. Йдеться про злість і ненависть. Владу ненавидять за ландиків, за всіяні збитими тілами дороги, за зруйновані місця-пам’яті – парки, двори, крамнички, кав’яреньки, тобто ті місця, які відігравали в житті якусь роль і були сповнені родинних і не тільки спогадів. Владу ненавидять за обшарпані лікарні, в яких не можна порятувати рідних; за розквіт наркоманії; за свавілля і беззаконня, які процвітають скрізь, де з’являються органи влади.

(далі…)