Відповідно до дослідження Doing Business, проведеного під егідою World Bank та International Finance Corporation, Україна посіла 181 місце з 183 за простотою за легкістю сплати податків (http://www.doingbusiness.org/data/exploreeconomies/ukraine/). Гадаю, жодне економічне питання не є таким болючим для нашого бізнесу, як податкове. При цьому за багато років вивчення бізнесу за західними програмами та кращими книгами з фінансів, я можу сказати, що питанням оподаткування у розвинених країнах приділяється досить мало уваги. Наслідком цього є те, що замість продуктивного використання найціннішого ресурсу бізнесу — часу топ-менеджменту — на розробку конкурентних стратегій чи продуктових ліній, оптимізацію бізнес-процесів чи ресурсної бази, цей час витрачається на боротьбу з податковою системою та оптимізацією оподаткування. Тобто, замість створення додаткової вартості наш бізнес значною мірою займається боротьбою з вітряками, тому що податкова система вартості не створює.

Чому Україна посідає 181 місце з 183 країн світу? Навіть враховуючи деякі помилки дослідження, цей результат є цілком виправданим. Наша податкова система є складною, репресивною та забюрократизованою. Дивно, але ставки податків не є основною проблемою. Значно більшими проблемами є велика кількість платежів та звітів, авансування по деяких податках, несиметричне становище суб’єктів (держави та бізнесу), складна мова та великий обсяг нормативно-правових актів. Наслідком цього є перетворення податкової служби на репресивно-корупційний механізм, який легко може вбити або суттєво ускладнити бізнес.

Є декілька різних точок зору на те, як саме нам слід спрощувати податкову систему. Я наведу дві з них — з одного боку, це підприємці та бізнесмени, які є клієнтами цієї системи, а з іншого — провідний податковий консультант, одна з авторок Податкового кодексу України.

Податок на додану вартість

На наших зустрічах саме податок на додану вартість (ПДВ) був головним об’єктом критики з боку підприємців. Лунала фраза: «Як було б добре, коли цей податок би відмінити!». Велика частина тих 657 годин, які бізнес витрачає на податкову звітність протягом року, йде саме на адміністрування ПДВ. Податок складний, вимагає багато документації (податкові накладні), розраховується як різниця між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом, та має декілька особливостей через те, що деякі товари звільнені від нього, а у деяких випадках використовується нульова ставка. Для бізнесу було б простіше, якби замість ПДВ існував простий та прозорий податок з продажу.

Крім прямих недоліків ПДВ, про які я написав вище, підприємці-імпортери виділили ще непрямий, пов’язаний із митницею. Імпортери сплачують ПДВ при імпорті товарів. Вони ще нічого не продали, а податок вже потрібно сплатити. Більше того, деякі нечесні конкуренти можуть занизити митну вартість товару та, відповідно, суму ПДВ, або взагалі через хабар завезти його контрабандою, та не сплачувати ПДВ. Навіть розмір мита турбує чесних імпортерів менше, ніж цей ПДВ! А ще й наша митна служба любить стягувати мито та податки не з вказаної вартості, а з «намальованої» митниками. Це почалося як боротьба з тими, хто занижує митну вартість, а виродилось у корупційну схему — даси хабар, намалюю малу митну вартість, а не даси — намалюю набагато більшу.

Незадоволені ПДВ й експортери, але з інших причин ПДВ — це податок на внутрішнє споживання. Експортери його не сплачують. Але ті ресурси, які вони використали у процесі виробництва, мали у ціні ПДВ, який увійшов у ціну експортера. За концепцією цього податку, ціна експортера повинна бути «чистою» від ПДВ, тому держава повинна відшкодувати ПДВ, який експортер сплатив при придбанні ресурсів для виробництва. Але держава в нас любить податки збирати, але не любить відшкодовувати надмірно сплачені податки. Тому експортерам ПДВ не відшкодовують, за винятком підприємств, пов’язаних з можновладцями. Це підриває як внутрішню конкуренцію між українськими експортерами, так і зовнішню — між Україною та державами, які чесно ставляться до бізнесу.

Але питання відміни ПДВ, яке виглядає таким привабливим для майже усіх підприємців, не знайшло підтримки в спеціаліста в податковій галузі. Річ у тому, що ПДВ має декілька переваг чи особливостей, на які потрібно звернути увагу:

• ПДВ є нейтральним для усіх галузей — наприклад, при існуванні податку з продаж, ті галузі, у яких ланцюжок виробництва є довшим, сплатять більшу суму податку на усіх етапах ланцюжка, ніж ті, у яких він коротший. А ПДВ не залежить від довжини ланцюжка, тому що обкладається лише додана, а не повна вартість. Це вагомий аргумент.
• ПДВ є прийнятим у більшості країн світу та є обов’язковим у ЄС. Якщо ми бажаємо йти у Європу чи навіть розглядаємо країни ЄС як стратегічний торгівельний пріоритет, то ми маємо підлаштуватися під них. Стосовно цього пункту є заперечення, мовляв, навіщо нам той ЄС, ось в США немає ПДВ, але розглянемо ще й наступний пункт.
• Україна є членом Світової організації торгівлі (СОТ). Згідно з вимогами СОТ, держава не може надавати податкові переваги власним експортерам. А ПДВ, як було вказано вище, має «вбудовану» перевагу через те, що це є податком на внутрішнє споживання, експортери від нього вільні. Це не протирічить вимогам СОТ. Але якщо порівняти країну, в якій є ПДВ, та країни, яка його немає, то експортери першої з них будуть мати конкуренту перевагу через відшкодування ПДВ. Друга країна буде потребувати якихось пільг для власних експортерів, щоб конкурувати з першою на рівних, але це заборонено СОТ. Навіть США не спромоглися вирішити цю проблему, і експортери США знаходяться у гірших умовах порівняно з експортерами ЄС. Але Україна — не США, ми ближче до Європи на будемо конкурувати насамперед з європейськими країнами, тому питання збереження ПДВ є питанням конкурентоспроможності нашого експорту.
• Нарешті, ПДВ є головним джерелом наповнення бюджету держави. Це, насправді, не є такою великою проблемою, як здається, бо можна підрахувати таку ставку податку з продаж, яка забезпечить той самий розмір податкових надходжень.

Отже, головною проблемою збереження ПДВ є його суттєве використання в світі, насамперед у ЄС, та інтегрованість України у світову економіку. Ми не можемо не враховувати правил гри, встановлених нашими торгівельними партнерами. Якщо ж ми маємо на меті вступ до ЄС, то ПДВ є обов’язковим.

Але щоб адресувати проблеми бізнесу при збереженні ПДВ можна спробувати такі зміни:

1. Зменшити частоту сплати ПДВ. Якщо ПДВ сплачувати раз на рік або навіть раз на квартал, то податковий кредит і податкові зобов’язання краще будуть відповідати один одному. Більше того, якщо імпортер не буде зобов’язаний сплатити ПДВ при розмитненні, а лише нарахує ці податкові зобов’язання та сплатить їх у звичайному порядку, то ми відійдемо від авансування цього податку. За рік чи навіть квартал легше реалізувати товар, а тоді ПДВ буде сплачений у розмірі саме доданої вартості, а не повної митної вартості.
2. Зменшити обсяг звітності. Насправді, нам не потрібно надсилати до податкової служби усі податкові декларації, щоб мати 100% прозорість сплати ПДВ. Якщо раз на рік або квартал, згідно з частотою сплати податку, підприємства будуть надавати електронний реєстр податкових накладних, то за допомогою програмного забезпечення можна провести повну та оперативну перевірку правильності нарахування податку, зменшити кількість перевірок та рівень їхньої суб’єктивності.
3. Ліквідувати пільги по ПДВ. Насправді, вони створюють більше проблем, навіть тим, хто отримує звільнення від ПДВ — вони не мають податкових зобов’язань, але й не можуть використати податковий кредит. А ось складність звітності зростає суттєво.
4. Налагодити автоматичне відшкодування ПДВ. Це не є особливо складним, якщо буде правильно організований електронний реєстр документів (пункт 2). Але це значно покращить справедливість ставлення до експортерів.
5. Нарешті, зменшити ставку ПДВ до 15%. Нагадаю, що у підсумку весь тягар цього податку лягає на кінцевих споживачів, тобто нас з вами. Менша ставка — менший тягар. Приклад Грузії показав, що зменшення податкового тягаря разом із подоланням корупції призводить до збільшення податкових надходжень. Єдиною можливою проблемою буде касовий розрив у державній казні через зменшення ставки податку та зменшення частоти його сплати. Але це проблема технічна, її можна вирішити.

Податок на прибуток підприємств

На відміну від ПДВ, я не чув багато скарг на цей податок з боку підприємців. Так, ніхто не любить податки, та бізнес хотів би зменшити ставку цього податку теж, але якоїсь особливої ненависті до нього я не побачив. Насправді, у багатьох країнах світу ставка цього податку значно більша, ніж в України, і вони з цим живуть. У США маржинальний податок складає десь 34% (точна ставка залежить від прибутку), але через низку особливостей податкової системи та розбіжність між фінансовим та податковим обліком, ефективна ставка частіше буває від 20% до 30%, у більшості випадків ближче до 30%. Довгий час в Україні ставка була 25%, зараз вона нижча. Але навіть 25% не здається мені таким непід’ємним тягарем для бізнесу. Але є декілька особливостей, які потрібно врахувати.

Податок на прибуток не є зовсім простим податком, насамперед через потребу у розрахунку витрат. Наприклад, включивши фіктивні витрати, можна позбутися цього податку. Для унеможливлення цього державні органі можуть адміністративним чином вирішувати, які витрати зарахувати, а які — ні. Але насправді це надає корупційних можливостей податківцям, які можуть закрити очі на фіктивні витрати за хабар, а можуть і не зарахувати фактичні витрати. Це досить подібно до митних цін, де митники мають таку саму корупційну можливість через суб’єктивне встановлення цін. Ситуація з податком на прибуток в Україні є дивною ще й через те, що у розвинених країнах більшість компаній намагається завищувати прибуток, щоб отримати зростання ціни акцій, а у нас більшість компаній намагається занизити прибуток, щоб заощадити на податках. Я гадаю, що за умови нормального розвитку економіки і в нас підприємства перейдуть до орієнтації на завищення, а не заниження прибутків. А ось корупційну можливість для податківців потрібно закрити — підприємства самі повинні вирішувати, які в них витрати.

Іншою проблемою податку на прибуток є можливість його мінімізації через офф-шори. Наприклад, в мене є металургійний комбінат в Україні з собівартістю металу X доларів за тону. Я створюю офф-шор на Кіпрі, якому продає метал з ті ж X доларів, при цьому прибутку в Україні я не отримую, а через непрямі витрати ще й показую збиток. А ось на кіпрська компанія продає метал за 2X, отримуючи весь прибуток, але оскільки фактично бізнесу на Кіпрі фірма не веде, лише має формальний офіс, то податків там вона не сплачує. Таким чином, я в ланцюжку створення вартості накопичую прибуток у тому елементі, де він обкладається мінімальним податком. Боротися з такою схемою (а вона є цілком легальною) не вміють не лише в Україні, а й в розвинених країнах. Як свідчить спеціаліст з оподаткування, рішення проблеми поки що немає. У цих умовах, насправді, не має значення, який податок буде в Україні — все рівно його можна мінімізувати. Страждати ж від тягаря будуть ті підприємці, які не можуть створити офф-шор чи вивести в нього весь прибуток — а це насамперед малий та середній бізнес. Тому ставку податку вище 25% ставити не має сенсу. З іншого боку, не має сенсу ставити ставку податку нижче, ніж податок на доходи фізичних осіб, і далі я спробую пояснити чому саме.

Є один аспект оподаткування підприємств, який ми частіше за все упускаємо з виду — насправді, цей податок у світі зветься corporate income tax, тобто податок на прибуток корпорацій, а не усіх підприємств. Приватні підприємства, які не користуються благами обмеженої відповідальності, не сплачують цей податок. Весь прибуток таких підприємств рахується доходом їх власника та оподатковується як доход фізичної особи. Це справедливо. Більше того, така ж сама схема працює для партнерств (товариств), щоправда в Україні ця форма не розвинена, за винятком товариств з обмеженою відповідальністю, які по суті є корпораціями. Тому немає ніякої потреби обтяжувати приватних підприємців сплатою цього податку, нехай вони просто сплачують податок на прибуток фізичних осіб з прибутку від підприємницької діяльності. Це,  до речі, ліквідує штучний поділ на приватних підприємців, осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю, та фізичних осіб, що працюють по цивільно-правових договорах.

Нарешті, на мою думку, потрібно також спростити звітність. Наразі декларація про прибуток містить десятки додатків, хоча вони не заповнюються одночасно, типове мале підприємство з 20 працівниками заповнює 4-5 додатків. Це забагато для податку, який рахується як відсоток від різниці між двома числами. Уся типова декларація цього податку може уміститися на 1 сторінку. Не потрібно обтяжувати підприємства заповненням великої кількості рядків, які не мають безпосереднього відношення до порядку обчислення податку.

Тобто, напрямками реформування податку на прибуток підприємств можуть бути:

1. Зменшення частоти його сплати (для підприємств в оборотом до 50 млн. доларів його можна б було сплачувати раз на рік).
2. Скорочення та спрощення податкової декларації.
3. Спрощення порядку обчислення податку, зокрема ліквідації майже усіх виключень з валових витрат, які зазвичай є суб’єктивними та породжують корупцію.
4. Виключення зі сфери застосування цього податку приватних підприємців та партнерств (але не товариств з обмеженою відповідальністю, які де-факто є корпораціями) та оподаткування їх прибутку як доходів фізичних осіб-власників.

Валентин Хохлов, «Українська альтернатива»