Опозиція: 100 днів нокдауну. Щоб підвестися опозиція повинна перестати бути сама собою

Непомітно настають перші 100 днів опозиції. Як почалися вони з кількох тижнів зникнення Юлії Тимошенко та «відключки» Віктора Ющенка, так і завершуються без пафосу.

Тим часом, нова влада втілює своє розуміння шляхів розвитку країни. Найбільш очевидна частина цього втілення – розворот зовнішньої політики на Північний Схід. Але разом з тим, вже прийнято Податковий кодекс, майже прийнято Бюджетний. Навіть за Кучми на підготовку Бюджетного кодексу йшли роки. То що, так і будемо кліпати очима і спостерігати, як президент Янукович заведе країну… Куди він думає її завести – це ще одне питання.

Опозиція в сюрпризі

Очевидно, для багатьох поразка на виборах, а тим більше – натиск Віктора Януковича після них по усіх фронтах – від гуманітарного до економічного, – були несподіваними. Науковий директор Школи політичної аналітики, професор НаУКМА Олексій Гарань каже, що не тільки політики, але і він, і значна частина експертного середовища, не були до цього готові. Особливо здивуватися мали ті, хто на повному серйозі нещодавно обговорював можливість для Тимошенко залишитися прем’єром при Януковичі-президенті, бо у нього не було такої “дрібниці”, як більшість у Верховній Раді.

Випробування поразкою стало нестерпним для внутрішньосистемної, парламентської опозиції, яка і так ніколи не відзначалася монолітністю. Скільки існує український політикум, стільки рухівці недолюблюють УРП і ДемПУ, НРУ не любить УНР/УНП, УНП косо дивиться на ПРП, християнські демократи кількох видів сваряться і поглинають одне одного, а карликові партії голосно підтакують тому, хто в даний історичний момент серед демократів сильніший. Країна вже скоро два десятиліття живе під шум цієї комуналки.

На чолі сьогоднішньої опозиції знову стали люди, які на опозиційному і національно-демократичному полі вже майже ті самі двадцять років. Це добре, що хоч хтось бере на себе працю та відповідальність. Але на сьогоднішній день для того, щоб протиставити ході нової влади щось вагоме, цього мало. Тим більше мало цього, щоб країна твердо стала на демократичний, європейський шлях розвитку.

Тим часом брунькування демократичних політичних сил продовжується. Валентин Наливайченко і люди, близькі до Петра Порошенка, нещодавно започаткували свої політичні проекти. Що зайвий раз доводить, що це легше, ніж домовлятися і об’єднуватися зі вже існуючими.

Наливайченко навіть знає, як собі політичне поле розчистити: провести люстрацію в патріотичному середовищі. Цікаво, як така люстрація мала б виглядати і хто б сидів у трибуналі?

Ідея оновлення політикуму не нова і дуже корисна. У нас від виборів до виборів не відбувається зміна еліт – відбувається простий кругообіг політиків в природі. Ще до помаранчевої революції, до того, як відчув смак влади, Микола Томенко пропонував обмежити термін депутатства двома скликаннями. Його тоді не підтримали, в тому числі – і колеги-опозиціонери. А коли вони підтримали хоч щось, що обмежує їхній особистий комфорт? Так що ідея з люстрацією патріотичного середовища не пройде – навіть якщо її проводить колишній керівник спецслужби.

Кого ще бачимо серед опозиціонерів? Олексій Гарань такими не вважає Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка. На думку професора Гараня, вони діють за старими принципами, граючись у ті самі, набридлі всім ігри.
Цікавим в опозиції виглядає Анатолій Гриценко, але у нього немає команди і ресурсу. Напевне, тому й не має, що його незалежна поведінка для політикуму – дивина. «За Україну» є ідеологічною партією, але щодо того, що їй вдасться вийти за межі націонал-демократичної ніші, є великі сумніви.

А от розкрутка ВО Свобода, як відзначає п.Гарань, повністю відповідає інтересам регіоналів: їм вигідно, щоб опозиція асоціювалося з такими крайніми поглядами.

Блок Юлії Тимошенко, на думку Олексія Гараня, залишається найпотужнішою опозиційною силою. Попри падіння рейтингу, яке закономірно відбувається після програшу на виборах і якого свого часу не уникнув і Янукович.

Є ще, правда, екс-президент Віктор Ющенко. Він був розчарований своїм 5-відсотковим результатом на виборах? Зараз ніхто з соціологів йому більше 0,5% президентського рейтингу не дає.

Ще недавно можна було припускати, що певна частина націонал-демократів може об’єднатися навколо Ющенка: біда навчить – життя заставить! Як не крути, а куди подітися УНП, За Україну!, чи навть Єдиному центру, коли перед виборами до парламенту постане дилема: або об’єднуватися і сподіватися на подолання прохідного бар’єру, або остаточно відступити на маргінес. А в в контексті розмов про підвищення прохідного бар’єру така логіка мала б бути для націонал-демократів, які не пристали до БЮТ, визначальною.

Проте зараз, коли йде обговорення того, хто очолить «Нашу Україну» – Юрій Єхануров чи Валентин Наливайченко, і хто швидше добіжить до землі коаліційної з регіоналами, перспектива об’єднання видається як ніколи раніше примарною.

Що робити

Янукович і його команда стрімко монополізують владу. Не так стрімко, але невідворотно сипляться команди опозиційних парламентських сил. Тимошенко не спромоглася очистити свою політичну силу до президентських виборів. Не наважилася вона на це і після поразки на них. То тепер самі перебіжчики виконають чорнову роботу за Юлію Володимирівну по впорядкуванню кадрів і БЮТ стане ціліснішим блоком.

Не все трагічно. В парламенті, зрештою, ніколи за новітню історію України не було більше чверті депутатів, які б твердо стояли на демократичних і патріотичних позиціях. Соціальний психолог Олег Покальчук каже, що й 20% критичної маси людей чи ідей досить, щоб впливати на загал.

За даними опитування, проведеного в червні цього року Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, позитивно оцінюють діяльність Віктора Януковича на посаді президента 54% населення. У Віктора Ющенка після його 100 днів у 2005 році ця цифра складала 73%. Генеральний директор Фонду «Відкрита політика» Ігор Жданов очікує, що на початку зими або й раніше рейтинг Януковича почне знижуватися. Не все втрачено для демократів.

То що треба зробити, щоб опозиція могла твердо поставити країну на демократичний і європейський шлях розвитку?

Перше – це припинити чвари і нарешті об’єднатися.

Ігор Жданов наголошує, що опозиція повинна нарешті почати працювати заради національних інтересів. А також – відкинути шапкозакидальницькі настрої, бо передумов для зміни влади у найближчій перспективі немає.

Друге – вийти за рамки політичного середовища.

Олексій Гарань підкреслює, що необхідно більше працювати з громадськими об’єднаннями, адже рівень довіри до них, до журналістів у сіспільстві вищий, ніж до політиків.

І, додам третє: перестати нарешті обманювати – себе і людей. Це, напевне, найважче.

Або теперішня опозиція перевершить саму себе, або з’явиться нова опозиція. І новий шанс. На поверхні суспільства відбувається певна стабілізація. Але серед його активного елементу накопичується незадоволення діями нової влади. В умовах інформаційного суспільства, інтернету та соціальних мереж люди з однаковими світоглядами і політичними поглядами швидше знаходять одне одного. Зупинити це неможливо. Контролювати це набагато складніше, ніж натиснути на видавця газети чи на організацію, яка поширює телевізійний сигнал. Тут міститься основний ресурс для відновлення енергії демократичного розвитку.

Але для того, щоб цей ресурс розкрився і спрацював на спільну справу, нинішній опозиції треба в першу чергу виконати пункт три: перестати брехати!

Володимир Кухар

Джерело на сайті Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва: http://dif.org.ua/ua/analit/jfo4fk

Коментування вимкнено

  1. istokoz коментує:

    Вважаю, має бути нова опозиція, з новими обличчями і з новими іменами. Ми маємо долучити до опозиції всі прогресивні рухи і пересічних громадян. В опозицію до влади має стати увесь бізнес, бо запорукою його виживання може стати тільки Громадянське суспільство. Ось наша задача на найближчі роки.

  2. istokoz коментує:

    Вважаю, має бути нова опозиція, з новими обличчями і з новими іменами. Ми маємо долучити до опозиції всі прогресивні рухи і пересічних громадян. В опозицію до влади має стати увесь бізнес, бо запорукою його виживання може стати тільки Громадянське суспільство. Ось наша задача на найближчі роки.

  3. Григорій коментує:

    Ну як же вони перестануть брехати? :))))

  4. Григорій коментує:

    Ну як же вони перестануть брехати? :))))

  5. Сергій Легедза коментує:

    вкотре повторюсь, саме середній клас здатний адекватно реагувати на ситуацію, що склалась сьогодні в Україні. якщо матимемо розум і сили об'єднати зусилля середнього класу з прогресивним розумом (інтелігенцією) та ще й озброїти цю потугу чітко сформульованою метою, то отримаємо хорошого конкурента теперішній владі, тобто нову дієздатну опозицію. те, що сьогодні називає себе опозицією, вже дискредитоване і гниле і чим скоріше воно догниє тим краще.

  6. Сергій Легедза коментує:

    вкотре повторюсь, саме середній клас здатний адекватно реагувати на ситуацію, що склалась сьогодні в Україні. якщо матимемо розум і сили об'єднати зусилля середнього класу з прогресивним розумом (інтелігенцією) та ще й озброїти цю потугу чітко сформульованою метою, то отримаємо хорошого конкурента теперішній владі, тобто нову дієздатну опозицію. те, що сьогодні називає себе опозицією, вже дискредитоване і гниле і чим скоріше воно догниє тим краще.