Українська альтернатива

Ця розмова – не інтерв’ю, а, радше, запис усної історії. Без цензури, стилістичних прикрас.

Михайлина Іванівна – дивовижно цілісна людина. З любов’ю, інколи з болем розповідає про стосунки у своїй родині, про українців півстоліття тому і зараз. Історичні зсуви пройшли крізь неї. Історія УПА, переселення з Заходу на Схід (операція Вісла), з Заходу ще далі на Схід (виселення з Галичини до таборів ГУЛАГу). Є що порівняти по дев’яноста літах на віку.

Деякі моменти у розповіді простої жінки – оповіді гомерівського масштабу про людство. Про зради і людяність, про те, як короткобіжне життя під одним дахом у ворогові показує  людину. І як багатовікове життя в одній громаді не стає на заваді великій зраді чи дрібній крадіжці.

Розмовляю з Михайлиною Іванівною у її скромній хаті на краю Гаїв – великого, заможного села, перемістя Тернополя.

Пізня осінь. Земля гола. Дерева чорні. Листя опало.

Достигають зимові яблука.

Рудий і чорний коти ловлять холодне сонце.

Мову Михайлини Іванівни максимально зберігаю.

Я з 1921 року. Жила в селі Глібові, 3 км від Гримайлова. Колись Гримайлів був районним центром.

Змалечку я виховувалася у свідомій українській сім’ї. Я ходила до польської школи, до української, до російської (очевидно – радянської – ВК). (далі…)