Українська альтернатива

Джерело: http://www.day.kiev.ua/227290/

«Український націоналізм був будівничим», – упевнена вчителька історії Луцької гімназії № 14 Леся Бондарук, яка була близько знайома з багатьма відомими представниками національно-визвольного руху. Відповідаючи на запитання новорічної анкети газети «День», Леся (називатиму її так, бо знала ще школяркою) сказала, що особистою подією року, який минав, був захист дисертації кандидата історичних наук. Мабуть, нечасто серед учителів, навіть у гімназіях, зустрінеш кандидатів наук. Проте особливо цікавою видається й тема Лесиної дисертації: «Український рух опору в радянських концтаборах у 1940 — 1950 роках», де головним сюжетом дослідження є повстання політв’язнів у Норильську, Воркуті й Кенгірі. Десять років із різних причин Леся досліджувала тему й писала свою роботу. До того була документальна книжка про Михайла Сороку, члена ОУН, політичного в’язня радянських концтаборів, якого за авторитет називали патріархом політв’язнів ГУЛАГу, він «за політику» відсидів 34 роки! На часі — монографія, в якій також будуть свої відкриття. А коли зважити на те, що Леся Бондарук була близько знайомою з останнім Головнокомандуючим УПА Василем Куком, з дружиною та сестрою Івана Світличного — Леонідою і Надією, брала інтерв’ю у Валерії Новодворської, досі спілкується зі зв’язковою Головного командувача УПА Романа Шухевича Дарією Гусяк та одним із керівників Норильського повстання, нині 92-річним Степаном Семенюком, який, приїжджаючи з Польщі в Україну, завжди заходить до неї в гості, 2003 року змогла побувати на місці масових розстрілів у Сандармоху, на Соловках… То нам було про що поговорити нині на тему, чи можемо ми позбутися свого тоталітарного минулого. Адже й в анкеті «Дня» Леся Бондарук писала: «За мовчазної згоди, а часто — й закулісного сприяння органи державної влади за допомогою міліції та судової системи повертають старі, тоталітарні методи управління. У країні з’явилися політичні в’язні, політичні дисиденти, правозахисники знову б’ють на сполох…»

(далі…)

МИКОЛА МИРНИЙ

Джерело: http://maidan.org.ua

Олександра Скиба, с. Слоут, Сумщина: «Одна жінка батька зарубала, коли той спав. Голову викинула, тіло покришила на шматки, у діжку засолила і з донькою своєю їла».

Галина Бухтоярова, с. Браниця, Чернігівщина: «На полі молотили. І брат пішов назрізать колосків, які лишилися. Мати вдома їх поклала на сковороду, висушила в печі, ми помняли їх у ступі і варили юшку. Але прийшов «поліцай», все витяг із печі, у мішок витрусив. А потім матір і батька набили. Моя мати стала плакати: «У мене ж дев’ятеро дітей пухнуть»… Але все одно все забрали, навіть заховане у горшках зерно. А брат Микола все ж таки ходив у поле і коли бачив, що людей там немає, навпомацки збирав колосочки і приносив додому… А вони ж все одно дізнавались, приходили і забали».

Тут дивіться відео з YouTube: http://www.youtube.com/watch?v=kDM1IuxG4co&feature=player_profilepage

Коли ці і мільйони подібних сцен розгорталися в Україні, радянська влада ретельно намагалась приховати їх від світу. Інформація про те, як селяни боролися з голодом і зазвичай програвали цю боротьбу, була засекреченою. Молодий журналіст з Британії ҐаретДжоунз ризикнув пробити інформаційну блокаду. (далі…)