Стабілізець-2016

 

Політичний 2016 рік розпочався з кампанії за звільнення А.Яценюка з посади прем’єра. Завершився вк_7двіджимом на взаємно вигідних умовах Приватбанку у В.Коломойського. Між цими вікопомними подіями відбулося призначення близького до П.Порошенка Ю.Луценка на посаду Генпрокурора. (Злет і падіння Н.Савченко – у дужках). «Власть сильна, как никогда» – копірайт Гітлера-1945, Медведчука, Януковича, Путіна.

Відносна стабілізація постреволюційної країни – бажаний для усіх результат. Бо постійні пертурбації до добра не доведуть. Особливо – таку економічно слабку та політично неоднорідну країну, як наша. Проте порівняно з викликами, перед якими стоїть країна, важлива якість, у якій застиг стабілізець. Якість ця – трохи підмарафечена домайданна олігархічна система. Сильний консенсус навколо слабких реформ.
Завдання влади і тих, хто у другому ряду біля владного корита – зберегти або здобути владу як засіб для матеріального збагачення. Тим часом, війна триває без кінця і краю. Очікування, з якими активні громадяни виходили на Майдан, справджені частково і вибірково. Залежно від приналежності до політично-бізнесового клану та особистої лояльності до голови держави і лідерів кланів.
Кілька пунктів щодо року 2016.

Війна

– Масштаби військових дій зменшилися порівняно з 2015 і ще більше – порівняно з 2014. Сторони воюють на утримання зайнятих позицій. Ідуть локальні бої за контроль над окремими позиціями та елементами інфраструктури. Чи може це перерости у активізацію у зоні АТО чи й повномасштабний конфлікт – залежить виключно від Путіна.

– Спроби «розведення сторін» були успішними частково. На Станиці Луганській застопорилися. Чому армія законного уряду України повинна відступати з українських територій, так ніхто і не пояснив.

– У обидвох сторін відчутний некомплект у військових частинах. Сторони воюють меншою кількістю краще підготовлених бійців. Питання підготовки та перепідготовки українських військовослужбовців, які прийшли на війну завдяки патріотизму, але без достатніх навичок, стає особливо важливим. До речі, де електронна база даних обліку військовослужбовців та військовозобов’язаних?!

– Офіцерський корпус оновився, але здебільшого у молодшому офіцерстві. Старші, а особливо вищі офіцери, служать службу за інерцією мирного часу. Війна майже нічого не змінила у просуванні по службі у верхах, хоча саме зверху можна було б дати імпульс суттєвим змінам.

– Питання полонених та заручників остаточно перетворене ставлениками Москви у засіб шантажу. Долі тих цивільних патріотів, які пропали без вісти за 2014-2015 роки, не вияснені. Тіла, якщо загинули, не знайдено. Без міжнародного тиску на Москву перспективи вирішення цих питань вкрай проблематичні.

– У Мінському процесі теж стабілізець. Цілий глухий кут. Альтернативний формат потрібен, але сам факт переходу до нього означав би серйозну проміжну поразку Путіна з прогнозованою загальною поразкою. Поки світ залишає за Путіним право вето на вирішення питань щодо України, прогресу тут не буде. Захід повинен вилікуватися від Russia first approach!

– Реформування ЗСУ триває, але із кризового менеджменту перейшло у режим рутини мирного часу. «Генерал спит, служба идет».

– Політичної стратегії щодо війни нема. Військової, відповідно, теж. Спроба ініціювати серйозну розмову про деокупацію і стратегічного рівня рішення відносно тимчасово окупованих територій залишилася малопоміченою суспільством і свідомо проігнорованою владою.

– Війна із надій на спринтерське АТО перейшла у середню дистанцію і навіть у марафон. Якщо Росія не розвалиться, триватиме десятиліттями. До речі, розвал Росії – цілком легітимна тема. Так буває – імперії розвалюються.

Політика

– Кабмін півроку розробляє офіційний документ про порядок торгівлі з окупованими територіями, але про розширення товарних позицій для торгівлі прийняв аж бігом і без попереднього публічного обговорення.  Війна і відновлювальні роботи – спосіб заробити для владних політико-бізнесових кланів.

– Влада продовжує діяти у системі координат застряглої у єврооптимізмі старої Європи, тоді як світ змінюється. Тиск політичної Європи продовжує визначати порядок денний і дії української влади. Хоча сам ЄС у кризі, яка завершиться його фрагментацією.

– Президент Порошенко зміцнив свою владу і за рахунок заклятих друзів у політиці та бізнесі. Відповідно, зросла і його персональна відповідальність.

– Президент Порошенко продовжив консолідацію активів у телевізійних медіа. Заборона на критику його персонально на каналі 112 та розмови про створення інформаційного холдингу тому підтвердження. Неясно, яким чином це співвідноситься із демократичними інститутами та законами.

– Жоден із демаршів реформаторів не завершився прийняттям їхніх програм чи звільненням з посад «поганих хлопців». У всіх випадках перемогли «смотрящі» президента та його бізнес-партнери.

– Клани Порошенка і Яценюка-Авакова-Турчинова від поборювання перейшли до балансування з метою «не перевернути човен». Особливо це видно по медіа, які від огульної критики перейшли до інформаційного підгодовування заклятих друзів у владі.

– Оформилися і зміцнилися силові групи навколо Порошенка у Армії і Авакова в МВС. Ветеранські організації та неорганізовані ветерани гуртуються щоб перетворити силу на політичні дивіденди. Охоронні фірми та дружини з ветеранів можуть увійти у конфлікт із недоброчесними підприємцями та між собою.

– Спроба «третього Майдану» взимку 2016 виявилася мутною і маргінальною. Поняття протесту значною мірою дискредитовано. Правда, після стількох майданів владі розслаблятися аж ніяк не можна. Бабахнути може будь-коли!

– Військовий стан не запроваджено навіть на частині території, яка прилягає до зони війни.

– Країна продовжує жити за законами мирного часу. Нема навіть управління в умовах кризи. Бюрократія працює так, ніби нічого не відбувається. Рішення приймаються повільно і половинчасті. Розкіш, яку саме зараз ми собі дозволити не можемо.

– Кадровий відкат відбувся всюди – у виконавчій владі, Армії. Так звані конкурси із заміщення посад ствоюють привабливий фасад для консервування старої системи. Коли настане час ламати цю систему вони повискакують і заверещать» Але ж ми – демократично конкурси пройшли.

– Структурно змін у економіці не відбувається. Середній клас і малий бізнес залишаються малими, а тиск на них – значним. Навіщо владі панькатися із «якимось» середнім класом, якщо набагато легше і далі дурити через контрольовані та олігархічні медіа масу бідняків?

– Олігархічна система та монополії не зламані. Влада працює на перерозподіл ресурсів конкурентів, не гребуючи методами (див. про методи Онищенка). В.Пінчук вийшов на планетарний масштаб, фактично розкладаючи гроші і демократам, і республіканцям у США. У цілому олігархи пересиділи цей рік спокійненько. Тихо і у теплі, ані пари з вуст пересидів Р.Ахметов. Хоча мав би відповісти або хоча б пояснити, а що там трапилося на Донбасі? Яка користь економіці від його монополій?

– М.Саакашвілі після відмови від глобальної або хоча б загальнонаціональної місії реформатора і переходу у розряд регіонального чиновника очікувано програв. Загравання з владою його заплутало і добило. Його політпроект пішов на друге коло розгону, але ніколи не підніметься так високо, як міг би, якби Саакашвілі залишався собою. «Самопоміч» як партія інтелігенції міст та середнього бізнесу застопорилася у зростанні. Її лідер так і не став активним гравцем та політиком національного рівня. На тлі олігархічних монополій на медіа піднятися вдається хіба верескливим популістам.

– Прогресивна громадськість у вигляді активістів неурядових організацій, лідерів громадської думки в інтернеті, експертів не могла, не може і не зможе об’єднатися. Особливо в умовах інформаційного мочилова з боку інформаційних холдингів. Якість цього середовища нерівна і вкрай неоднозначна.

– Вперше за історію України країна відійшла від боротьби тих, хто за Україну і тих, хто проти. Тепер назріває справжня громадянська війна – війна між патріотами України, які по-різному розуміють шляхи розвитку країни та роль у цьому влади. Пост відомого волонтера про готовність стріляти у всіх, хто проти влади – безпрецедентний і передчасний. Сердюцькі провладні полки цілком можуть вийти рубатися із «сердитими громадянами» та вольницею незадоволених мас.

– З одного боку, на відміну від періоду після Помаранчевої революції,  активне громадянство не самоусунулося від процесу контролю за владою. Тільки помилкою було б думати, що громадянство має за владу виконати її роботу. Не повинно! І не може, бо влада завжди грає білими і завжди має напоготові інструменти обману. А з другого боку, навіть війна не дала різкої активізації суспільства – активний елемент у ньому і далі коливається у межах 5-10 відсотків.

– Демократичні дискусії, плюралізм, соцмережі множать інформаційний шум. У цій мішанині все відносно. Атмосфера гусне і бруднішає. Різкість навелася тільки на е-декларантів.

– Країна живе так, ніби війни нема. Державний бюджет, місцеві бюджети зверстані відповідним чином. Інтереси наближених бізнесменів враховані за принципом «все включено». Воєнний бюджет на папері зріс, але з року в рік виконується трохи більше, ніж на половину.

– Що буде далі? А що завгодно. Може бути і так, і інакше. У критичні періоди новітньої історії кожного разу знаходилися резерви у суспільстві і народ вирулював. Народ є і буде.

– Не треба призначати 2017 рік вирішальним. А який з років не був вирішальним? Багато чинників сходиться після нас. Але ми ще поборемось. Готуймо індивідуальні засоби захисту, засоби виживання і тримаймо порох у теплі.

– Витримки і наснаги усім у Новому році! :)

Володимир КУХАР,
Голова Громадської організації «Українська альтернатива»

Comments are closed.