Рішення Європейського суду у справі Ю.Луценка та відповідальність посадових осіб в Україні

ГАЛИНА СЕНИК        «Українська альтернатива», експерт з прав людини (м.Львів) 

Юрій Луценко вимагає притягнути до відповідальності працівників прокуратури та суддів, причетних до його арешту:  першого заступника генпрокурора Рената Кузьміна, суддів Сергія Вовка, Оксану Царевич, Ганну Медушевську та ін. Нагадавши, що минулого тижня Європейський суд з прав людини визнав його арешт таким, що порушує Конвенцію з прав людини, пан Луценко під час засідання Печерського районного суду м.Києва подав заяву судді Ганні Медушевській. Вона ухвалила рішення передати її на розгляд Генпрокуратури.

Нагадаю, ще за кілька місяців до рішення Європейського суду  заступник генпрокурора Ренат Кузьмін та радник президента Марина Ставнійчук в один голос заявили:  якщо ЄСПЛ визнає порушення у справах проти Ю.Луценка та Ю.Тимошенко,  причини слід шукати у «системних проблемах правосуддя» в Україні, які «реально … ж не виникли сьогодні». Тобто, перший заступник ГПУ та радник президента намагаються перекласти відповідальність з теперішньої влади на системні помилки функціонування правосуддя, іншими словами  –  перекинути всі порушення у процесах над Ю.Тимошенко і Ю.Луценком на своїх попередників і недосконале законодавство.
Ця заява поважних представників держави Україна, які претендують на обізнаність у процесах над Ю.Тимошенко й Ю.Луценком, видаються більш ніж дивними, оскільки в обох випадках позивачі до ЄСПЛ основні претензії висловлювали не до прогалин у законодавстві й не до його невідповідності Європейській конвенції з прав людини, а до свідомого порушення норм національного законодавства працівниками Генеральної прокуратури і суддями за мовчазної згоди президента.
Наведу лише декілька порушень у справі колишнього міністра МВС та лідера опозиційної партії «Народна самооборона» Ю.Луценка, які стосуються статті 5 Європейської Конвенції про права людини.


Відповідно до статті 5 (b) і (c) Європейської Конвенції про права людини, особа може бути позбавлена свободи для того, щоб постати перед уповноваженими судовими органами на підставі обґрунтованих звинувачень про вчинення злочину, якщо існують поважні причини вважати, що ця людина повторить злочин або втече від кримінального переслідування. У випадку пана Юрія Луценка, якого було звинувачено у посадовому злочині, на час його взяття під варту він уже не обіймав посади міністра внутрішніх справ, а тому не міг здійснити новий посадовий злочин. Крім того, за весь час ведення слідства пан Луценко не намагався переховуватися від слідчих ГПУ чи, тим більше, втікати від правосуддя. Зовсім навпаки – він залишався активним у політичному житті країни і як лідер опозиційної партії робив численні заяви, в яких критикував діяльність президента В.Януковича та чинного уряду.
Під час затримання пана Луценка йому не повідомили підстав взяття під варту й не надали можливості  законтактувати з адвокатом. Лише завдяки присутності під час арешту сина Ю.Луценка – Олександра –  родичі та захисник дізналися про те, що сталося.

Приїхавши до СІЗО, адвокат не зміг отримати копію постанови про затримання пана Луценка. Слідчі просто відмовили у видачі на руки цього документа всупереч  вимогам чинного українського законодавства.
Слухання у Печерському суді щодо арешту пана Луценка відбулося 27 грудня 2010 року, проте дату і час засідання захисникові повідомили за 20 хвилин до початку, а тому він не зміг вчасно приїхати чи підготуватися належним чином.

Суд аргументував потребу арештувати пана Луценка його відмовою співпрацювати зі слідчими ГПУ, можливою втечею закордон і негативним впливом на свідків через розголошення матеріалів слідства у пресі. Нагадаємо, що до затримання та арешту до пана Луценка було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Згідно зі статтею 150 КПК України, вирішуючи питання застосування запобіжних заходів, необхідно враховувати тяжкість злочину, у скоєнні якого підозрюється особа, а також її вік, стан здоров’я, сімейний та соціальний стан, вид діяльності, місце проживання, характеристику особи та інші обставини. Нагадаю, до нинішньої кримінальної справи пан Луценко не вчиняв і не підозрювався у вчиненні ні насильницьких, ані інших злочинів. У нього двоє синів (один із них – малолітній), прекрасні рекомендації з місця роботи, а також на час арешту в нього було діагностовано низку хронічних захворювань внутрішніх органів.
Однак, головуючий суддя не мав можливості або бажання розглянути всі ці обставини і врахувати їх при зміні запобіжного заходу для пана Луценка з підписки про невиїзд на арешт.
Пана Луценка звинуватили у чиненні тиску на свідків шляхом надання інтерв’ю представникам мас-медіа, в якому він начебто розкривав таємниці слідства. Втім, як було встановлено під час судового процесу, де заслухали понад 70 свідків,  саме ГПУ чинила тиск, примушуючи людей свідчити проти Юрія Луценка.

Що ж до мотивації  арешту пана Луценка його відмовою співпрацювати зі слідчими ГПУ та начебто ухилянням від ознайомлення з матеріалами кримінальної справи проти нього, то сам же уряд у своїх коментарях для ЄСПЛ визнає, що екс-міністр ознайомлювався з матеріалами справи, яка на момент його затримання вже була завершена, 15, 21, 22 та 23 грудня. Крім того, варто нагадати, що ознайомлення з матеріалами кримінальної справи проти особи є правом такої особи, а не її обов’язком, а тому арешт особи для примусового ознайомлення з матеріалами кримінальної справи – це порушення національного законодавства України.

Крім того, не вдаючись у деталі українського кримінального законодавства, зазначимо, що затримання пана Луценко відбулося за постановою слідчого ГПУ С.Войченка. А це –  порушення статті 106 КПК України, яка серед органів та посадових осіб, що мають право видавати ордери на арешт, не називає слідчих ГПУ. І вкотре суддя С.Вовк, який головував у Печерському суді, проігнорував порушення національного законодавства і все ж таки ухвалив ріщення про законність арешту пана Луценка.

Цей арешт залишив без відповіді багато запитань: чому ні панові Луценку, ні його захисникові не повідомили причин затримання;  чому не видали на руки протокол про затримання всупереч чинному КПК і Конституції України; чому про дату і час слухання щодо арешту захисника поінформували в останній момент; чому суддя проігнорував норми КПК і таки ухвалив рішення про арешт?

Єдиною підтвердженою судом мотивацією затримання Ю.Луценка залишається відкриття кримінальної справи проти нього. Але й такий мотив суперечить національному законодавству України, оскільки не може вважатися достатнім.

Отже, у випадку затримання й арешту пана Луценка маємо справу з численними порушеннями КПК та Конституції України слідчими ГПУ, а також суддями Печерського суду м. Києва за мовчазної згоди з їхніми діями гаранта Конституції України президента В.Януковича. Тобто, у випадку працівників ГПУ відповідальність за недотримання чинного законодавства України повинна лягти на керівництво ГПУ, й зокрема, першого заступника генерального прокурора пана Рената Кузьміна та генерального прокурора пана Віктора Пшонку. Щодо суддів Печерського суду, то говорити про системні помилки тут також не доводиться, адже суддя С.Вовк ухвалив своє рішення всупереч чинному законодавству України, а отже – порушив присягу судді, й можна сподіватися, що проти нього буде відкрито дисциплінарне провадження. Питання, як могло статися, що суддя, проти якого вже були відкриті кримінальні провадження за незаконне привласнення землі та підробку документів, був призначений головуючим у справі проти одного з лідерів опозиції, також залишається без відповіді, і його тяжко списати на системні помилки. Саме напередодні призначення судді С.Вовка головуючим у справі Ю.Луценка, в Україні були завершені реформи правосуддя, які проводилися під патронатом президента України. Ці реформи ліквідували самоуправління судової гілки влади та встановили контроль і нагляд виконавчої влади над судовою в особі Вищої ради юстиції. Нагадаю, що до Вищої ради юстиції входять і генеральний прокурор України Віктор Пшонка, і його перший заступник пан Ренат Кузьмін, і навіть другий заступник Михайло Гаврилюк, а також радник президента Андрій Портнов.

Вважаю, що бажання скинути відповідальність за порушення національного законодавства у процесах над паном Ю.Луценком та пані Ю.Тимошенко на помилки системи правосуддя, яку було сформовано ще до приходу президента В.Януковича – це спроба уникнути відповідальності за особисту участь у переслідуванні опозиції теперішньою владою.

Галина Сеник, «Українська альтернатива»

Comments are closed.