Україна. Орієнтація у просторі і часі
липня 12, 2010
|
Posted by Yanina
Часто наша людина ідеалізує Схід або Захід, шукаючи порятунку в моделях їхнього устрою – державного, політичного, культурного. Проте, добре хтось сказав, що Схід характеризує колективізм, а Захід – індивідуалізм. І в основі цього лежить традиція, а ще глибше – релігія. Бо що для одного ліки, для іншого – отрута. Не завжди українець зможе втиснути своє міцне тіло в розшите шовком кімоно японця, та й не факт, що йому буде надто зручно в кілті шотландця. Для того, щоб вибудувати свою, унікальну, модель, слід дуже ґрунтовно підійти до світового досвіду, запозичити ті ідеї, що приживуться і пустять коріння на українській землі, а не стануть бур’яном, який знищить те, що й так не дуже добре росте.
Тут згадувалось про успіх Японії. Але ж японці досягли його не відразу.
До середини XIX століття Японія залишалась феодальною державою з слабкою не конкурентоздатною економікою, яка уникала будь-яких контактів із Заходом. Кінець самоізоляції Японії прийшов у зв’язку з економічною експансією США, вимушеним підписанням економічно невигідних договорів спочатку зі США, а потім з іншими імперськими державами того часу. В решті решт це привело до громадянської війни, єдиним порятунком з якої стало впровадження владою ідеології, заснованої на синовій відданості імператорові, чия влада освячена його божественним походженням, та концепції “унікальної японської національної сутності”, апологетики Японії як “країни богів”. Ця ідея склала основу офіційного культу, де немає місця для особистості, де людині надається єдине право (воно ж є й обов’язком!) – бути вірним підданим обожнюваного імператора, а якщо буде потрібно, то і вмерти за нього. Згодом, ця ідея зіграла не останню роль у створенні “японського економічного дива”.
Навіть після поразки у Другій світовій війні і чергової окупації США, політика японського уряду була настільки послідовною, що у 50-і на початку 70-х рр. за обсягами промислового виробництва та ВНП Японія посідала одне з перших місць у світі.
Так, “економічне диво” базувалося на використанні здобутків науково-технічного прогресу, вкладанням величезних коштів у найновіші наукові розробки, але і на високій ефективності державного регулювання економічного розвитку країни, координації зусиль між державою та приватним бізнесом у зв’язку з виробленням спільних рішень щодо економічного розвитку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.
Проте, з іншого боку, не слід забувати і про менталітет японської нації, вікові навички общинної колективної праці, зразкову акуратність, відповідальність і організованість, традиції пожиттєвого і спадкового найму, винятковий патріотизм, не лише щодо держави, а навіть щодо фірми. Коріння ж глибокого націоналізму японців в їхній древній національній релігії, синтоїзмі, адже націоналізм – його специфічна особливість. Суть синтоїзму, в тому, що всі японці (але виключно японці, а не жодна інша нація) є нащадками богів, і є рівними богам, і головне – це гармонія зі світом, з собою. А хто відмовиться від такої особливої релігії ? Таким чином, в той час, як інші азійські націоналізми були штучними ідеологіями, поширюваними представниками европеїзованих еліт і позбавленими коріння в народній ментальності, то японський націоналізм знаходив у цій ментальності якнайглибшу, якнайприроднішу свою опору.
Отже, патріотизм і націоналізм – велика штука, бо де ви бачили японця, який не гордий тим, що він японець, чи німця, який дозволить образити себе, як німця. Та всі вони несуть це усвідомлення своєї нації, як найкращої, єдиної, обраної, гордо несуть, як знамено над головами, і не дай Боже комусь навіть натякнути, що це не так. Нехай іноді це доходить до екстремізму, але чи не є екстремізм кращим, ніж мовчання з підібганим хвостом, мовчання і терпіння раба, хлопа, який століттями живе у рабській покорі і чекає вже не звільнення (бо хто зна, що із тією свободою робити), а на шматок хліба, що його кине добрий хазяїн. Декотрим легше жити під контролем і за розкладом. Хіба не помічали ви, як багато селян, яких давно вже нібито звільнили від колгоспів, просяться назад, до нового хазяїна, який все вирішить за них? Можна проводити цю аналогію і вище, аж до наших можновладців, які прагнуть, щоб їхню дупу прикрили ті, які шмагали її батогом сімдесят років, а іноді кидали пряника межи очі за добру службу… Бо у багатьох наших співгромадян менталітет є рабським…Так простіше…
А ще існує інша проблема. Хіба не часто в світовій, а не лиш в українській історії доводилося бачити як найпалкіші революціонери здуваються, як кульки, коли справа доходить до того, а що робити після. Адже часто значно легше бути романтиком, палким патріотом і померти з гучними гаслами на вустах, ніж закатати рукава і взятися до роботи вже на мирній ниві.
Слід змінити це. Слід звикнути до думки, що ось вона, свобода, ми отримали її, а тепер потрібно вчитися, як із нею жити.
Тож чи багато спільного є в культурній традиції японців та українців? Чи можливо, щоб таке диво сталося і на наших теренах?
Я вірю, що можливо, але це буде наш власний шлях.
І ми повинні його знайти з поміж сотень інших шляхів. Самі. Не чекаючи допомоги ні зі Сходу, ні з Заходу. Бо це потрібно лише нам. Знайти силу всередині, почати перезавантаження зі зміни свого, власного суспільства. З побудови цього суспільства, закладення його як дійсно громадянського. З донесення своєї Віри до тих наших співгромадян, які не розуміють призначення саме нашого покоління. Призначення змінити себе, змінити на краще, усвідомити себе як частину нації, великого народу, держави, що була серцем Київської Русі, центром, з якого пішло Московське царство, а не навпаки! Ми повинні закласти гордість в серця наших дітей, усіх дітей нашої країни, навіть тих, батьки яких на це не здатні, а не лише власних!
І, як говорять, що кожен народ заслуговує на владу, яку він має, можливо тоді ми отримаємо ту, на яку заслуговуємо. Коли подолаємо містечковість, переможемо бажання жити за принципом «моя хата скраю», перестанемо продаватись, хто за кілограм гречки, а хто за кілька сотень чи мільйонів. Коли кожен зрозуміє, що лише він може вкришити свою долю свідомим ставленням до долі своєї держави. Соціальною, політичною активністю, бажанням побудувати нормальну правову державу і суспільство.
Categories: Єдність країни, Громадянське суспільство, Екзистенція
| 
Tags: патріотизм, Схід - Захід, что делать?
Яніно, поки утриммаюся від обговорення найбільш ризикованих місць твого, безумовно, емоціного, натхненного навіть тексту. тільки про Схід і Захід в прєлоденіі до наших реалій згадаю.
ще коли я був школярем Григорій бурбеза дав мені почитати розкішну, суперську річ – "Западное влияние в России после Петра" російського історика Василя Ключевського. Вона йшла в однотомнику разом з низкою інших неопублікованих речей Василя Йосиповича. Ні, Ключевський не шовініст – навпаки, спокійно віддавав належне норманській теорії походження Київської Русі.
А от про вплив Заходу казав, що Росія переймати його, той досвід, то переймає, але засвоює переважно найгірше з нього! Як сьогодні писано!!
Яніно, поки утриммаюся від обговорення найбільш ризикованих місць твого, безумовно, емоціного, натхненного навіть тексту. тільки про Схід і Захід в прєлоденіі до наших реалій згадаю.
ще коли я був школярем Григорій Бурбеза дав мені почитати розкішну, суперську річ – "Западное влияние в России после Петра" російського історика Василя Ключевського. Вона йшла в однотомнику разом з низкою інших неопублікованих речей Василя Йосиповича. Ні, Ключевський не шовініст – навпаки, спокійно віддавав належне норманській теорії походження Київської Русі.
А от про вплив Заходу казав, що Росія переймати його, той досвід, то переймає, але засвоює переважно найгірше з нього! Як сьогодні писано!!
Так порівнювати Схід і Захід можна і треба. І синтоїзм і православ'я обстоюють колєктивізм, чи то соборність. Тільки от наслідки різні,- японці досягли технологічних вершин і гармонії в суспільстві, а ми отримали патерналістську психологію, небажання щось змінювати і виділятися з натовпу. Може треба щоб Україна пройшла війни Сьогунату, що передували Ері Мейдзі, чи може треба щоб над нами теж трошки політали "Еноли Гей" з "Малюком" і "Товстунчиком". Ми застрягли у своїй унікальній недорікувасті, ми не можемо скинути з себе ярмо "молодшого брата". Сьогодні ми маємо ворожу до власної національної ідеї правлячу еліту і владу. Ви можете собі уявити щоб японець з гордістю хвалився, що його рідна мова корейська. А недорікуватий українець з промислового Сходу запросто.Чого вартий тільки донецький секретар Ніколай Лєвчєнко.Щось мені не дуже до вподоби ці порівняння.
А в чому ж таки різниця між нами і японцями? може, по Лєніну підемо? у нас – екстенсивний шлях розвитку. писав же Гоголь, що де не втикни палку – дерево виросте. а японці – біда, бідося. трохи щось з моря можна добути, трохи з тих пісків і каменів на суші виколупати, і завжди – чималим трудом!…
Різницю можна знайти у таких авторів Джеймс Клавелл "Сьогун", а також Такесі Кайко "С высоты Токийской башни". Останню я вперше прочитав у 1984 році в журналі "Іностранная література". А в 1986 мені подарували мою першу книжку Мацуо Басьо)))). Дуже раджу.
Коротше кажучи, всі порівняння не нашу користь.
Дякую, треба буде почитати, серйозно.
а якщо без цілої книжки, кілька порівнянь, на вскидку, можна?
Я ж звісно не маю русофобіі, але от скажіть мені ну що, що Росія реально засвоіла с Заходу?
До речі, якщо використовуєте функціонал IntenseDebate – шарьте свої коменти через Facebook.
Андрію так ми так і робимо)))) Зашарюємо на ФБ обов'язково)))) Росія дуже багато чого взяла з Заходу, але забула саме головне, вона не захотіла модернізувати православ'я, а тому і сьогодні пасе задніх. Я Вам скажу крамольну річ, але православ'я це не стільки віра, скільки світогляд. І воно має колосальний вплив на всі сторони суспільного життя. З моменту Реформаціі православ'я почало програвати. Результат сьогодні відомий
Ігоре, ти вбиваєш мене широтою свого історичного погляду – прямо, не як філолог, і точно не як ТММ:))))))))
щось є у тому православ'ї…
а оцей Домострой – це наслідок православ'я, чи таки і домострой і православ'я взялися від чогось одного і більшого?
Приємно, що є люди які це розуміють
дик і куди саме ті коменти вилізуть на фб?
На твою стіну повинні. Але з отою технікою можут бути варіанти
І не комент а лінк на статтю
зараз спробую…
Пруську військову систему і бюрократію (аж до табелі про ранги), французьку поезію, яка йшла попереду практично Усіх російських поетичних течій, хоча російські мені і ближчі, систему освіти, триколор, зрештою………………………………
Я согласен, спасибо. Токо не верит никто, патриархи из схим переместились в телевизор, не стесняются носить дорогие украшения, может поэтому упадок веры? А еще к нам приезжают учить, а мы для них улицы переименовываем… Какой позор киевраде прости Господи.
Тут є лінк на тексти Ключевського, який не в фаворі в сучасній Росії. http://historic.ru/books/item/f00/s00/z0000000/in…
Про Ключевського: http://www.rulex.ru/01111332.htm
А я студентом проковтнув 5-томний Курс русской истории Ключевского – читалося за милу душу. Він же ж і художні твори пише.
читав колись оту здорову його книжку
Яку здорову? певне, не читав.
А, ти маєш на увазі той самий Курс русской истории? то він в перестроєчному виданні був п'ятитомним у складі, здається, восьмитомного зібрання творів. а томи тоненькі – можна при бажанні і в один впихнути. товстий:)
бачу деяку аналогію між синтоїзмом і словянським язичництвом. чи могло би останнє виконати подібну, цементуючу функцію в українському суспільстві? провокую для обговорення)))
ограниченность ресурсов заставило японцев развивать высокие технологии – а это вызывает профессиональную и национальную гордость). Пожизненный найм обеспечивает уверенность в завтрашнем дне. И, конечно же, приверженность своей истории и культуре – составляющие успеха…
в нас ресурси, в порівнянні з японією, практично невичерпні)). на що нам робити ставку: високі технології (постіндустріальне суспільство)-однак нам японію не наздогнати, відставання років на 50, чи може традиційне господарство плюс видобуток і переробка сировин – вроді вже немодна у 21 столітті річ, однак без неї ніяка високотехнологічна економіка поки ніяк… чи знову третій шлях?))
Цікаву тему ми тут розгойдали. Я переконаний, що без підняття своєї національної гідності ми можемо бути лише хорошими рабами. І однозначно в нас буде свій шлях, бо в нас своя історія, свій досвід. Але як на мене саме болюче в цій історії, від якого нікуди дітись. Це Радянське минуле, яке перетворило наших громадян в “совецких товарищей”, які і по нині впливають на наше сьогоднішнє і майбутнє. А тим товаріщам, десь далеко досвід: чи то Японії, чи наша з вами національна гідність. Думка, на рахунок :”Труднощі загартовують і є каталізатором прогресу” (що говорилось в контексті Японії) – дуже доречна. Правда так не хочеться, щоб ті труднощі звалювальсь на голову українців.
До shynoby: на жаль, замало знаю про синтоїзм, щоб оцінити перспективи нашого язичництва. в цілому подібне на те, що поворот до язичництва для багатьох в Україні стався через надто великі труднощі життя-буття в Україні, на які в традиційній релігії-християнстві люди перестали знаходити відгук.
До omelnyk: 100%, Совок – наша печаль (хоч в чомусь і радість, але зараз же ж не про це).
Щодо труднощів, то подивімося на Європу. Найбагатші країни – Нідерланди (знаходяться нижче рівня моря, борються з ним), Швейцарія і весь приальпійський регіон (особливо на фоні не надто багатої в цілому Італії), Норвегія і всі скандинавські країни – складний рельєф і природні умови – всі з чимось постійно борються. Вздовж гірських доріг в Швейцарії скелі всуціль обтягнуті сіткою, яка стримує обвал каменів. І за цією сіткою треба постійно доглядати…
Ось цей третій шлях – цікава тема. Друзі, як не крути, яким би він не був, цей шлях все одно буде своїм, третім. А спеціально винаходити його – на те підуть сили і шлях, а асе одно сядемо на того самого велосипеда
Ось що побачив в Інфо Mary Mycio на фб (про страждання): Something I remember from a Reader's Digest many years ago: The worst thing you can say to someone is that they haven't suffered.