Володимира Путіна оперативно проголошено президентом. Навіть опозиційні та незалежні організації визнають, що він переміг у першому турі.

Вибори відбулися без вибору. Як би не намагалася російська влада демонструвати свою демократичність та налаштованість на модернізацію, це не вдасться затушувати.

Ми в Україні з іронією ставимося до факту існування майже двох сотень партій у нас. У Польщі партій вісім десятків. У Росії високі організаційні бар’єри для реєстрації партій. У Росії 7 політичних партій. Суто за формою, може, й достатня кількість, щоб відобразити основні ідеологічні преференції громадян. Але по суті така система – вбивця політичної конкуренції та превентивне килимове бомбардування інтелігентного середовища, з якого могла б з’явитися альтернатива владі.

Влада у Росії зробила свою роботу з закручування політичних гайок. Але чи не ще гіршим є те, що навіть у паралельних віртуальних світах поки не видно вирішальної потуги для перемоги нових людей і нових підходів.

В Україні високі організаційні бар’єри для створення всеукраїнських громадських організацій. Партій наплодили чимало, деякі – відверто на продаж. Важливо не скоротити кількість наявних політсил, а сформувати хоча б одну, але справжню альтернативу знизу на правдивих ідейних засадах.

Серед опонентів В.Путіна не було жодного справжнього опозиціонера. Були лідери кількох системних, парламентських партій, які на роль опозиції давно не годяться. Був дозволений, цілком безпечний у сенсі політичної безперспективності кандидат-мільярдер Михайло Прохоров. Карта Прохорова спрацювала – недарма їй дозволили зробити заявку на наступну гру президентських виборів і розвивати партійний проект.

Григорію Явлінському не дозволили зареєструватися. Явлінський зробив відчайдушну спробу через Твіттер дозбирати необхідні 2 мільйони підписів на підтримку його кандидатури. І, як стверджує, зібрав. На що «добрий» Борис Нємцов зауважив, що таки неможливо по-чесному виконати вимоги чинного виборчого законодавства.

Не балотувався Володимир Рижков, на якого робилися певні ставки. Зараз щось непереконливо намагається пояснювати Олексій Кудрін, який теж не пішов на вибори.

Найцікавіше, що не пішла балотуватися нова людина у російській публічній сфері Олексій Навальний, не бажаючи підставлятися в умовах драконівського для нових кандидатів законодавства. А може Навальний просто реально оцінив ситуацію: на цьому етапі консолідувати вирішальну перевагу проти влади в Росії неможливо.

Символічно, що сьогодні післявиборчий мітинг протесту проводиться на Пушкінській площі і не очікується там більше десяти тисяч учасників. Влада провела протестуючих Болотною площею, проспектом Сахарова, Садовим кільцем і завела назад на опозиційний маргінес Пушкінської площі.

Росія показала, що потенціал для якісних демократичних, гуманістичних змін є, але він недостатній. Поки що недостатній. Путін все більше нагадує царя Миколу І. Про Івана Грозного і його іграшковий відхід від влади не будемо говорити. Початок 19 століття – ближча аналогія.

Росії не потрібен другий Ленін. Потрібна системна демократизація, як у 1860-их. Скасування кріпосного права, нехай і скопійоване з австрійського взірця, повело за собою інші суттєві перетворення – у судовій системі, місцевому самоврядуванні, державному управлінні. Але йшла до цього Росія 40 років.

Микола І не одразу став царем-вішальником (для декабристів). Саме він розпочав системний пошук вирішення земельного питання та звільнення кріпаків. Комісія за комісією пропонували свої рішення, але переломити дворянську олігархію і бюрократію, як виявилося, волі не стало. Натомість з’явилися «голубі мундири» – всюдисуща царська охранка. Незрозумілими залишалися історії з особистого життя царя. Ширилися чутки про походеньки самодержця, про купівлю жінок, у тому числі й чужих дружин, за гроші та посади заради скороминучих утіх. Царський інтерес до Наталії Гончарової, дружини Пушкіна, вірогідно, став однією з причин відчайдушного завершення життя поета на дуелі.

Але основною причиною безвиході Пушкіна була безвихідь не особиста, а всеросійська. Пушкін з часом усе менше бачив можливостей для того, щоб змінити щось у імперії. Він усе менше писав, переходив на прозу і все більше грав у карти. Він не винуватив у всьому царя. «Сортир» навколо царя – вельможне оточення імператора, здавався поету навіть більшою проблемою. Адже навіть за бажання щось зробити, вирватися за межі цього сортиру неможливо.

У деяких компаніях практикують постійну ротацію топ-менеджерів, а на роботу принципово не беруть тих, хто досяг якихось вершин. Такі лідери видихаються, втрачають голод до звершень. Володимир Путін, очевидно, давно не голодний. І сльоза поверх ботоксу тільки підтверджує це.

Росію навряд чи штормитиме найближчим часом. І це добре для України, адже через фактично прозорі наші кордони довелося б вирішувати проблему біженців. У середній і довгостроковій перспективі поки складно сказати, чи путінська закрита система буде тримати країну вкупі, чи спричинить накопичення деструктивних енергій із подальшим соціальним та національним вибухом.

Для нас нічого нового. Путін уже оголосив, що СНД для нього – найперший пріоритет. Росія не змінюється від Миколи Першого до ВВП. Єдине, що з’явилося – сліди навряд чи здоланного розколу у суспільстві, зтравлювання громадян, до якого перелякана влада вдалася, обороняючи свої позиції у міжвиборчий період. Залагодити цей розкол можна було б лише екстраординарними, глибокими перетвореннями, на які влада путінського четвертого терміну навряд чи спроможеться.

На східному фронті без змін. За найкращих розкладів у Москві,  доведеться вирішувати однаковий набір питань. А поки що нам би свої проблеми вирішити. Нам – це не державі, а суспільству. Суспільству, яке має самому собі довести, що воно здатне на альтернативу.

Володимир Кухар, «Українська альтернатива»